Відомий дитячий лікар і директор Регіонального клінічного центру медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Гіппократ» Роман Марабян у вечірньому етері на Радіо «Накипіло» розповів ведучому Філіпові Диканю про стан медичної справи у війську, враження від мирного життя і сподівання після повернення до рідного Харкова.
З першого дня широкомасштабного вторгнення пан Марабян став до лав Сил оборони й боронив Україну у складі 92 ОШБр як медик одного з підрозділів. Нещодавно його звільнили через вік. Лікар одразу ж повернувся до роботи в рідному медичному центрі. Хоча й під час перебування у війську не переривав зв’язку з колегами.
«Я поки не зрозумів, чим дихає місто»
«Повернувшись до Харкова, я поки що не зрозумів, чим дихає місто. До повномасштабної війни тут були різні бульбашки, у яких відбувалися певні події. Була патріотична бульбашка, більшість з якої пішла або на фронт, або волонтерить. А інші харківці кожен сам для себе ухвалював рішення, чи залишатися в місті, чи переїздити кудись у більш безпечний куточок України, чи їхати за кордон», — сказав лікар.
Пан Роман додав: наразі не зрозумів, що в Харкові змінилось у кращий бік, а що — у гірший.
«Це ті харківці, які мужньо працюють під обстрілами…»
«Поки що я бачу в рідному місті (і я всю війну спостерігав за цим), як частина харківців мужньо долає всі ці страшні виклики. Це ті харківці, які мужньо працюють під обстрілами, це харківці, які лікують і рятують, це наші комунальники й журналісти, які теж мужньо виконують свою роботу. Дуже багато наших рідних харківців, які чесно працюють і страждають від війни… Я без патосу кажу: ми нині можемо називати наш Харків залізобетонним. Ми всі — півтора мільйона залізобетонних!» — переконаний Роман Марабян.
Біг на роботу, щоб передати свої справи і стати на захист міста
Ніхто із членів родини пана Марабяна не виїжджав із Харкова після початку повномасштабного вторгнення. Попри удари, унаслідок яких повилітали вікна й балкон у будинку лікаря, його сім’я не залишила рідного міста.
«Коли на початку п’ятої ранку 24 лютого 2022 року росіяни почали бомбити Харків, я зрозумів, що мені треба бігти на роботу. У мене там діти, працівники й заклад. Я побіг на роботу — і зрозумів, що мені треба передавати справи своїй заступниці. Я не мав іншого вибору, окрім як іти й боронити місто. Тому того дня я побіг на роботу й поспілкувався зі своїми працівниками, а вже наступного дня вранці був у військкоматі», — пригадав пан Роман.
Маючи бронь, Роман Марабян сказав, що готовий служити, і поїхав із хлопцями… Першим завданням було рити окопи й робити укриття. Лікар не прагнув ніяких посад. Але 5 травня 2022 року пан Роман обійняв посаду начмеда стрілецького батальйону, потім — штурмового батальйону. А 6 липня 2022 року з посади начмеда штурмового батальйону 92 бригади пішов у відставку і знову повернувся до своєї улюбленої справи.
Гордий, що служив із медиками 92 бригади
«Із 2014 року наше військо з різних причин було в дуже поганому стані. Армію дуже активно розвалювали. Коли я обійняв посаду начмеда, то можу сказати, що медичний компонент у 92 бригаді був на належному рівні, тобто команда працювала, медична рота працювала. Коли прощався з ними, то казав, що я гордий із того, що служив разом із медиками 92 бригади», — резюмував Роман Марабян.
