Це партнерський матеріал
Сьогодні альтернативні джерела енергії — не тренд, а життєва необхідність. Водночас для українського ринку праці «зелена» енергетика — відносно нова ніша. Донедавна вона вважалася суто чоловічою, та коли частина чоловіків стала на захист країни, кадрів забракло і серед інженерів, і на керівних посадах. Нині саме жінки можуть розвивати цю галузь і відкрити для себе нову, перспективну професію.
Аби підтримати жінок на цьому шляху, «Вімен ін Тех Україна» та Greenpeace Україна організували безплатні курси для бажаючих стати монтувальницями сонячних електростанцій. Проєкт заснували у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки чеського народу.
Перший набір стартував у серпні 2024 року, навчання пройшли десятеро жінок. Відтоді вже 30 українок освоїли новий фах. Це жительки Львівської, Івано-Франківської, Харківської, Дніпропетровської та Миколаївської областей.
В інтерв’ю «Накипіло» учасниці курсу з Харкова Марина Скрипнік і Катерина Сурова поділилися враженнями від навчання та розповіли, ким себе бачать у відновлюваній енергетиці.
«А хто, як не ми? Чимало хлопців захищають нас на фронті, тому маємо включатися й допомагати»
Марина Скрипнік нещодавно повернулася до Харкова з Тернопільщини. Там вона вчилася монтувати наземну сонячну електростанцію. Панелі живитимуть пологове та інфекційне відділення Чортківської центральної міської лікарні. Від розмітки поля і встановлення геошурупів до кріплення панелей — усе Марина робила власноруч. Каже, фізично дійсно важко, і додає: «Але мене це не лякає». У житті вона керується правилом: коли щось цікаво, треба братися, не зупинятися, йти вперед.
Фото: Greenpeace Україна
Марина — родом із Антрацита Луганської області. Для неї, дружини полеглого Героя України Миколи Бобира, бійця 93-ї окремої механізованої бригади, навчання стало пошуком себе. За освітою вона — технік-технолог з обробки матеріалів на верстатах, бухгалтерка, педагогиня економічних дисциплін. На її думку, випадкових знань не буває, та й ніколи не знаєш, що доведеться вміти, особливо в непевні часи.
Пів року тому Марина звільнилася з посади менеджерки бюджетного відділу. Після загибелі чоловіка ні фізично, ні морально не мала сил працювати, тож вирішила дати собі час: перепочити, озирнутися довкола, подумати, яке заняття приносило би їй задоволення та натхнення, а іншим — користь.
«Не хочу працювати від дзвінка до дзвінка, просто “роботу робити”. Хочу бути корисною і суспільству, і близьким. Про курс “Монтувальниця сонячних електростанцій” дізналася з фейсбука. Побачила рекламу, одразу зацікавилася, бо це наближено до того, чим я колись займалася професійно. Подумала: “Чому б ні?”. Вільний час є, не хочу, аби він минув дарма, ще й попрактикуватися можна. Зараз упевнена: отримані знання точно знадобляться в майбутньому», — каже випускниця курсу.
Попри впевненість Марини, близьке оточення до її навчання поставилося скептично. Друзі дивилися з посмішкою, казали: «Це не жіноча справа».
«А я їм у відповідь: “Значить, ламатиму стереотипи”. Гадаю, якщо в цій сфері буде більше досвідчених спеціалісток, це створить конкуренцію на ринку праці. До речі, викладачі на курсі позитивно налаштовані, що саме жінки йдуть у цю професію. А хто, як не ми? На жаль, в Україні брак фахівців, чимало хлопців захищають нас на фронті, тому маємо включатися й допомагати».
Навчання тривало три тижні. Теорію жінки вивчали самостійно: за відеоуроками в записі. Та як це часто буває, коли інформації забагато, одне випадає з уваги, інше заплутано. Тому впродовж навчання слухачок курсу супроводжувала фахівчиня служби технічної підтримки. За умовами відбору, учасниці мали базові знання в енергетиці, тож інколи їм просто не вистачало навідного питання, аби дійти до правильної відповіді.
Далі на учасниць чекали офлайн-лекції та практика в Києві. Деякі лектори мають власну фірму та надають повний спектр послуг: від вибору обладнання під потреби замовника до виїзду на об’єкт і монтування панелей. З ними жінки й відпрацьовували здобуті знання. В академії «Атмосфера», яка займається проєктуванням, побудовою та обслуговуванням СЕС, облаштували макет даху. Там жінки тренувалися встановлювати сонячні панелі у професійному спорядженні. А ще збирали електричні схеми та запускали власні міністанції.
«Тиждень у Києві був захоплюючий: і знайомство з дівчатами, і практика. Із нами навчалися хлопці, серед них були ветерани. Всі позитивні, як би життя не било. Ми ж розуміємо, в якому моральному стані перебуваємо через війну, одне одного підбадьорювали. Хлопці ділилися досвідом, завдяки їм я згадала, як читати схеми. Час швидко плине, все забувається. Лектори взагалі суперові: одразу видно, що люди люблять свою роботу. Дивлячись на них, розуміла, яку справу для себе хочу знайти: щоби надихатися, щоби від захвату очі горіли.
Я вірю, з кожним днем наше суспільство все більше сприйматиме жінок спроможними на будь-яку роботу. Ми фізично менш витривалі, ніж чоловіки, але, якщо говорити про монтування сонячних панелей, то завдяки обладнанню можемо подолати фізичну нерівність і бути в цій справі не гіршими за чоловіків», — упевнена Марина Скрипнік.
«Це навчання стало ковтком свіжого повітря. Рутина затягує, а тут — новий виклик і можливість проявити себе»
Незважаючи на щоденні лекції, вечорами учасниці затримувалися в навчальному центрі: коли ж іще випаде нагода попрактикуватися з професіоналами?
«Ми вчилися правильно підбирати лямкові пояси, в’язати вузли, робити поліспасти, залазити на дах із панелями. Для мене практичні заняття із Сергієм Кульбічем (привіт йому, якщо нас читатиме) були найцікавішими, і це точно запам’ятається надовго.
Водночас саме практична частина виявилась фізично найважчою. Жартували з дівчатами, що підемо мийницями цих панелей, настільки непідйомними вони спершу здавалися. Хоча працювали ми не з повноформатним макетом, та навіть третя частина панелі доволі важка. Але й тут із дівчатами колективно підійшли до справи, страхували одна одну», — згадує інша учасниця курсу, харків’янка Катерина Сурова.
Для неї інвертори, фотомодулі, захисна автоматика — добре знайомі терміни. Катерина за фахом — інженер-енергетик, десять років викладає в Регіональному центрі професійної освіти електротехнічних, машинобудівних та сервісних технологій Харківської області. Тут вона зростала особистісно й професійно: вперше офіційно працевлаштувалася, навчилася знаходити підхід до студентів різного віку.
Викладання Катерина полюбляє, та замислилася, що час спробувати щось іще. У студентські роки розділи про сонячну енергетику вивчали поверхово, тодішні матеріали здебільшого стосувалися класичних електростанцій, ГЕС, ТЕС. Тож міркувала про інший напрям викладацької діяльності, допоки не натрапила на оголошення про набір на курс монтувальниць СЕС.
«Це навчання стало для мене ковтком свіжого повітря. Рутина затягує, а тут — новий виклик і можливість проявити себе. Напевно, мені давалося трохи легше, ніж іншим дівчатам. В якийсь момент ми почали колективно працювати над домашкою. Але не так, щоб я все вирішувала, а дівчата слухали. Ми разом вивчали особливості роботи сонячних станцій, виконували розрахунки. Іноді потрібно навіть не з технічного боку щось розуміти, а логічно подумати, як має скластися розрахунок. Моментами виявилось складнувато, коли треба заглибитися в тему, зосередитися, а основну ж роботу ніхто не скасовував», — розповідає Катерина.
Своїм рішенням піти на курс вона приємно здивувала рідних і друзів. Підтримали і знайомі, й колеги.
«Гадаю, в адміністрації закладу побачили перспективу, адже завдяки курсу я можу не лише особисто розвиватися, а принести користь навчальному центру, що планується».
Ідеться про лабораторію, подібну до київської, де Катерина з іншими учасницями курсу практикувалася в монтуванні СЕС. Облаштувати простір допомагають Greenpeace Україна та німецькі партнери. Тут теж буде макет даху й необхідне обладнання, аби студенти краще підготувалися до роботи на реальних об’єктах. Такі заняття якісно доповнять онлайн-лекції, вважає Катерина. Все ж таки власноруч усе затестити — це зовсім інші емоції та в рази вища ефективність навчання.
Інша перевага лабораторії — привернення уваги більшої кількості абітурієнток. Хоча в останні роки, зауважує викладачка, ситуація з набором дівчат змінилася на краще.
«Починаючи з 2013–2014-х, на спеціальності “слюсар із ремонту колісних транспортних засобів” щороку в групах є щонайменше одна дівчина. На деяких напрямках — до п’яти студенток. На електромонтерок дівчата не надто охоче йдуть, але теж є. Поступово стереотипно чоловічі професії стають гендерно нейтральними. Маємо приклад у Харкові, як-от машиністка метро. Та і я живий приклад: можна бути і фахівчинею у сфері енергетики, і монтажницею сонячних електростанцій», — каже Катерина Сурова.
При виборі майбутнього фаху кар’єрні перспективи — вирішальні. Та коли знання ще й у побуті корисні, на думку Катерини, це найкраще, чого можна очікувати від професії.
«Підліткам, які приходять на профорієнтацію, я кажу так: головна перевага будь-якої професії, яку ви можете опанувати, — що вона помічна в побуті. Якщо йдеться про відновлювальну енергетику, можна купити невелику сонячну панель, обладнання. Якщо знаєш, як його підключити, чи то інвертор, чи акумулятор — і ось великий павербанк.
Пригадаймо, скільки було блекаутів, ситуацій, коли вдома ми сиділи без усього, до чого звикли: без світла, інтернету, пральної машинки, електрочайника. Якщо ж мати бодай одне резервне джерело енергії (а сонячні панелі не обов’язково купляти розміром із дах), то і в побуті, і в роботі станемо більш незалежними від зовнішніх обставин. За сонячною енергетикою — велике майбутнє в Україні, особливо в умовах, в яких нині живемо. Саме життя підказує опанувати цей фах».
А що ж на ринку праці?
Реалії ринку підтверджують: високий попит на фахівців із відновлюваної енергетики зберігатиметься щонайменше три-п’ять років. Про це йдеться в дослідженні Жіночого енергетичного клуба України «Формування інклюзивного ринку праці в енергетиці».
Авторки дослідження опитали 20 компаній різних секторів енергетики і виявили: в «зеленій» енергетиці зараз найбільший попит на інженерів і спеціалістів із налаштування децентралізованих енергомереж. Бракує й фахівців зі створення та обслуговування систем зберігання енергії.
Понад 50% підприємств шукають електриків, інженерів, диспетчерів — без часу на довгу підготовку. Водночас жінки складають лише 29% персоналу в галузі, а серед технічних і керівних кадрів їх іще менше.
Як зазначає координаторка дослідження Наталія Ревуцька, в енергетиці найбільше залучення жінок роботодавці вбачають у юридичних і фінансових питаннях. Не останнє місце займають інженерні ролі, але показники далекі від бажаних.
«Це вкотре підкреслює, що в компаній зберігається недостатнє бачення, як вони можуть використовувати людський капітал, зокрема в секторі енергетики, через залучення жінок», — вважає Наталія Ревуцька.
У межах дослідження також опитали центри зайнятості. З’ясувалося, на працівниць в енергетиці припадає лише 11%. На одному щаблі з енергетикою — комунальні послуги.
У топі залишаються роздрібна торгівля, послуги, виробництво, охорона здоров’я. В останні роки серед жінок набули популярності логістика і транспорт. Цьому сприяли безоплатні освітні програми від держави і від неурядових організацій та бізнесів. Замикають рейтинг будівництво, інформаційні технології, державний сектор.
Погляньмо, що на Харківщині. За інформацією обласного центру зайнятості, протягом січня-листопада 2025 року роботодавці з енергетичної сфери відкрили 196 вакансій — на 40% більше, ніж торік. З усіх пропозицій 109 — на виробництві електроенергії. Від цього року в енергетичній галузі працюють 143 харківця, із них — 65 жінок.
Розрив між освітою і практикою ускладнює кар’єрне зростання жінок в енергетиці
Поліпшити ситуацію можуть стипендії та інші варіанти грошової підтримки — для опанування професії з нуля та для підвищення кваліфікації. Енергетичні компанії могли би співпрацювати з громадським сектором і міжнародними донорами. Це покрило би навчання персоналу, а з іншого боку — надало би жінкам і дівчатам можливість спробувати себе на різних посадах. Відтак ми мали би більше досвідчених працівниць.
Наразі в Україні жінок активно залучають у відновлювану енергетику саме неурядові організації. Вони сприяють їхній освіті та професійній підготовці, допомагають знайти роботу.
Щоб підтримати українок в енергетичній галузі, «Вімен ін Тех Україна» та Greenpeace Україна у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки чеського народу реалізували проєкт «Монтувальниця сонячних електростанцій».
«Монтувальниця сонячних електростанцій». Фото: Greenpeace Україна
«Ми спілкуємося з компаніями в регіонах, де живуть випускниці нашого курсу, домовляємося про співбесіди, загалом збираємо відгуки щодо потреб компаній. Намагатимемось враховувати їх у подальших освітніх проєктах», — розповідає Поліна Колодяжна, програмна лідерка Greenpeace Україна та авторка курсу.
За її словами, організація планує розвивати освітній напрямок. Серед ідей — провести тренінги для охочих заснувати бізнес у сфері відновлювальної енергетики.
Продовжать і курс для монтувальниць СЕС. За відгуками учасниць, бачать, що новий досвід пішов їм на користь, понад те — своїм прикладом вони змінюють ставлення оточуючих до жінок в енергетиці.
«На початку проєкту ми побачили, що жінкам дуже бракує підтримки. З великим подивом зрозуміла, що крім внутрішніх перепон і невіри в себе, вони чомусь мають доводити і своїм близьким, і роботодавцям, що можуть бути нарівні з чоловіками. Але з кожним практичним заняттям і самі жінки, й їхнє оточення змінювали думку. Серед деяких українських компаній досі існують гендерні стереотипи, в той же час інші — зацікавлені працевлаштувати наших випускниць», — продовжує Поліна.
Опановуючи нову професію, іноді можна засумніватися в собі. Цей момент організатори курсу теж врахували в програмі, тому додали онлайн-зустрічі з психологом, аби мотивувати жінок впродовж навчання. А рекрутерка допомагала створити резюме та підготуватися до співбесід.
За результатами останнього набору, двоє жінок, серед яких згадана вже Марина Скрипнік, встановлювали наземну станцію для лікарні в Чорткові Тернопільської області, ще двоє — монтували станцію в лікарні Надвірної на Львівщині. На одному з медичних закладів Харкова теж скоро з’явиться сонячна станція за підтримки Greenpeace і тут зможуть попрактикуватися троє учасниць курсу, серед яких Катерина Сурова. Ще одну випускницю запрошують монтувати СЕС для кременчуцької лікарні.
«Цьогоріч Greenpeace провели в громадах конкурс “Сонце для України”. Це можливість для лікарень отримати сонячні електростанції. Проєкт реалізуємо з німецькими партнерами — фондом Biohaus Stiftung. Уже десять закладів отримали обладнання, тож ведемо перемовини з громадами та компаніями, аби наших випускниць залучили до монтування цих станцій.
Будемо й надалі допомагати кожній із практикою на об’єктах критичної інфраструктури. Адже ми бачимо: сонячні технології підсилюють енергетичну стійкість громад. Гібридні системи з акумуляторами дозволяють амбулаторіям, школам і критично важливим об’єктам працювати під час тривалих відключень. Очевидно, що громади потребуватимуть більше резервних потужностей і, відповідно, фахівців, які допоможуть усе встановити, підключити та менеджерити. І такими спеціалістками можуть стати випускниці нашого курсу», — вважає Поліна Колодяжна.
«Я дуже вдячна організаторам за те, що дали змогу спробувати себе в чомусь новому. Сподіваюсь, якомога більше жінок побачать наш досвід і зрозуміють, що і для них ця можливість відкрита і що вони теж так можуть, якщо захочуть», — додає Марина Скрипнік.
Не лише монтувальниця СЕС. Ким ще можуть бути жінки в енергетиці?
Від проєктування схем у цифровому форматі до прикручування гвинтиків на даху — з умінням монтувати сонячні електростанції з’являється чимало варіантів роботи.
У командах, які займаються «сонячними» технологіями «під ключ», крім монтувальників, є фахівці з підбору обладнання, менеджери закупівель, інженери фотоелектричних систем, дослідники-аналітики. Інші з мультиметром перевіряють, чи правильно з’єднали та зібрали схему електростанції. Зрештою, можна стати бригадиркою групи монтувальників і керувати роботою команди.
«Враховуючи мій викладацький досвід, передусім я хочу й далі розповідати студентам, як працюють сонячні електростанції, як налаштувати обладнання. Звісно, цікаво спробувати сили безпосередньо в монтажі панелей. Можна складати схеми, перевіряти на об’єкті, чи правильно все під’єднано, чи нормально затягнуто лямки, щоб обладнання добре трималося і справно працювало. Попрактикуватися дуже хочу, поки чекаю на таку можливість», — ділиться Катерина Сурова.
Діджиталізація та штучний інтелект дійшли й до енергетики, тож роботодавці формують відповідні запити. Як зазначено в дослідженні, енергокомпанії шукають фахівців із кібербезпеки енергетичних систем, з енергетичного моделювання, тих, хто вміє адаптувати можливості ШІ в існуючі продукти. Потрібні люди, що знаються на розробці й супроводі систем автоматизації, що можуть управляти будівництвом, реконструкцією енергетичної інфраструктури, інтегрувати в мережі технології Інтернету речей.
«Зелена» енергетика стає популярнішою, тому для нинішніх електриків, будівельників та інших технічних фахівців мати додаткові знання й навички в цій галузі означає довше залишатися затребуваними на ринку праці.
Невичерпний потенціал сонця, або чому варто подумати про роботу в «зеленій» енергетиці
Сонячні електростанції мають значну частку в глобальній енергетиці. За першу половину 2025 року у світі додано 380 ГВт сонячної потужності. Це на 64% більше, ніж за аналогічний період торік, зазначають в енергетичному аналітичному центрі Ember.
В Європейському Союзі попереду всіх джерел електроенергії — сонячна. За підрахунками Ember, частка сонячної енергії в ЄС у червні 2025-го становила 22,1% від загального виробництва, тоді як атомної — 21,8%, а вітрової — 15,8%.
Потенціал галузі підтверджують і дослідження Greenpeace: на сьогодні потужностей сонця й вітру в Україні вистачить, аби повністю забезпечити потреби населення в електроенергії. Та навіть більше — надлишок можна продавати країнам Євросоюзу.
Із часом сонячні станції цілком можуть стати основою енергосистеми, принаймні в Європі. А з акумуляторами в разі перебоїв вони забезпечать стабільною електроенергією як побутових споживачів, так і бізнес. Для України, де від постійних атак росіян потерпає критична інфраструктура, це передусім — про енергонезалежність під час тривалих відключень.
Відповідно, і працівників для обслуговування нових систем знадобиться більше. За оцінками Міжнародного агентства з відновлюваної енергетики (IRENA), у наступні п’ять років сектор відновлювальної енергетики може створити 22 мільйони робочих місць, із них 11 мільйонів — у країнах, що розвиваються. Найбільший приріст фахівців прогнозують в обслуговуванні сонячних і вітрових електростанцій, а також у виробництві й монтажу обладнання для ВДЕ.
«Перехід до ВДЕ — це не лише про технології. Це і про людей. Сектор створює тисячі робочих місць, відкриває технічні професії для жінок, а громадам дає реальну енергетичну незалежність. Тому важливо створювати можливості для зростання жінок у цій сфері, підтримувати їх на шляху опанування нового фаху. А якщо жінки повірять у себе та рухатимуться далі, це розвиватиме й галузь.
Українки, які нині за кордоном, можуть практикуватися в іноземних компаніях, переймати в інших країн підходи до зеленої енергетики. А повернувшись додому — втілювати їх в Україні», — упевнена Поліна Колодяжна з Greenpeace Україна.
