У Німеччині 3 жовтня національне свято — День німецької єдності. Цього дня у 1990 році відбулося об’єднання двох німецьких республік в єдину Федеративну Республіку Німеччину.
Багато націй розділені протягом століть, та й залишаються наразі. Є нації, котрі мають власну мову, проте не мають держави: баски, бретонці, каталонці, курди, уельсці. Історичні обставини та війни за участю потужних геополітичних гравців розділили й розпорошили азербайджанців, вірмен, грузинів, корейців, інші народи Кавказу, Балкан, Африки. Деяким з них вдалося відновити територіальну цілісність, відстояти національну єдність і збудувати міцну державу після возз’єднання та відновлення історичної справедливості. Найбільш яскравий приклад пов’язаний з возз’єднанням Німеччини, що сталося 30 років тому.
У 1945 році після поразки у Другій світовій війні Німеччина була окупована та поділена на чотири зони: радянську, американську, британську, французьку. Німецького уряду в жодній зоні не існувало, усім керували окупаційні адміністрації, які на власний розсуд вирішували питання. Німці були нещадно вислані з Центральної та Східної Європи (близько 16,5 мільйона осіб), частини самої Німеччини — спустошені. Масштаб поразки німців був безпрецедентний.
У травні 1949 року на території британської, французької та американської окупаційних зон постала Федеративна Республіка Німеччина. Восени того ж року на радянському Сході виникла Німецька Демократична Республіка.
Розділена була і давня столиця Німеччини, Берлін. Там виникла безпрецедентна ситуація. СРСР, незважаючи на домовленості, мріяв «віджати» союзницьку частину столиці. Жорстким кроком СРСР стало запровадження на рік блокади Західного Берліна. Радянський Союз хотів витіснити союзників з двохмільйонного мегаполіса, граючи на буденних потребах людей. Скажімо, у Західному Берліні не було жодного тепло- та енергогенерувального підприємства. Наближалася зима, і була надія, що без енергії та тепла берлінці приймуть умови Радянського Союзу. Але завдяки повітряному мосту англійської та американської авіації вдалося вирішити і продовольчу, і енергетичну проблеми. Літаками перекинути тисячі тонн продовольства і товарів повсякденного вжитку, а ще обладнання до електростанцій і навіть вугілля — це був небачений в історії повітряний міст на той час.
Довгі десятиріччя між частинами Німеччини не було дипломатичних відносин. Поділ країни проліг через багато родин: з різних боків кордону опинились брати і сестри, тітки і племінники, дядьки та племінниці, закохані й друзі.
Зведення Берлінського муру в серпні 1961 році позначилось великими драмами. Перерізаний бетонним муром на дві частини Берлін — це було зловісно й символічно.
Це була мова і картинка «Холодної війни», коли через одне місто, одну країну проходив майже казковий, легендарний кордон світів.
Берлінський мур збудували після того, як загострилися взаємини між двома військово-політичними блоками — НАТО та Організацією країн Варшавського договору на чолі з СРСР. До цього кордон між обома частинами міста щодня перетинали 300—500 тисяч людей. Тепер же довелося перебудовувати і транспортне сполучення — берлінське метро і трамваї розділили на дві автономні системи.
За час існування мур кілька разів перебудовували та укріплювали. Це був складний комплекс із бетонної огорожі, металевої сітки під струмом, земляних ровів, протитанкових укріплень і смуги з гострих шипів. Уздовж муру стояло понад 300 сторожових вишок. Загальна протяжність муру була 155 кілометрів: у межах міста 43 км та на кордоні між Західним Берліном і НДР — 112 км.
За спробу нелегально перетнути мур можна було отримати 10 років вʼязниці. Незважаючи на сувору заборону, протягом 17 років існування муру в західну частину втекло понад 175 тисяч людей. Мешканці Східної Німеччини прокопували тунелі під муром, перелітали на дельтаплані та повітряній кулі, перелазили по мотузках, перекинутих між вікнами будинків з обох боків муру, і навіть намагалися таранити його бульдозером.
Навіть східнонімецькі прикордонники дезертирували й тікали в Західний Берлін: наприклад, кадри втечі Конрада Шумана облетіли весь світ. У спогадах втікач розповідав, що його підштовхнула сцена, побачена в перші дні будівництва стіни. Тоді на очах Шумана прикордонники заборонили повернутися до ФРН берлінській дівчинці, котра гостювала у бабусі й дідуся в НДР. Її батьки залишилися в Західному Берліні та, стоячи біля кордону, марно просили повернути їм дитину. 15 серпня 1961-го Шуман зробив відомий «стрибок до свободи», що потрапив у об’єктиви журналістів, перестрибнувши прикордонне загородження з колючого дроту, підбадьорюваний жителями та поліцейськими Західного Берліна.
Дві частини міста та всієї країни розвивалися в різних цивілізаціях, неначе сіамські близнюки. При цьому західні німці не почувалися в облозі. Залізничні маршрути, відкриті аеропорти давали їм достатньо можливостей відчувати себе громадянами вільного світу. А ось комуністична німецька частина потерпала від ідеологічного тиску та економічної безнадії. Між рівнем життя східного і західного німця лежала прірва.
Економічне становище НДР ставало все жалюгіднішим, у країні наростали протестні демонстрації. Обурення східних німців росло, багатотисячні демонстрації проходили дедалі частіше — на вулиці виходили сотні тисяч осіб. Учасники протестів у НДР вимагали реформ, вільних виборів, а дисиденти відкрито створювали опозиційні та правозахисні організації.
Процес об’єднання Німеччини став наслідком загальної кризи соціалістичного ладу та гострої кризи в СРСР. Радянська сторона відчувала постійний тиск західних партнерів. Керівництво СРСР тверезо розсудило, що співробітництво з об’єднаною Німеччиною, хоча і членом НАТО, стає набагато вигідніше, ніж конфронтація. Новий курс Михайла Горбачова спровокував об’єднання. Горбачов — справді рішуча фігура; він відмінив брежнєвську доктрину і запропонував демократичний підхід Радянського Союзу до зовнішньої політики.
Керівні кола ФРН узяли ініціативу в свої руки. Об’єднання Німеччини відбулося за канцлерства Гельмута Коля: він доклав чималих зусиль, виявив рішучість і наполегливість, аби Німеччина стала єдиною. За це він назавжди увійшов в історію як «канцлер єдності».
Усе змінилося ввечері 9 листопада 1989 року: по обидва боки Берлінської стіни зібралися тисячі схвильованих німців. Військові вирішили на свій страх і ризик відкрити пункти пропуску й зупинити прикордонний контроль. Опівночі 9 листопада відбулося падіння Берлінського муру. У німецькій мові існує слово, що позначає руйнівників Берлінської стіни: mauerspecht — «дятли стіни». Берлінську стіну, розписану численними графіті, малюнками та написами, розібрали майже повністю після її падіння та возз’єднання Німеччини в 1990-му.
Берлінці з кувалдами, молотками і зубилами трощили споруду, яка на три десятиліття розділила їхні життя. Найбільш заповзятливі навіть організували прокат інструментів, хоча перший час поліція Західного Берліна безуспішно закликала людей не руйнувати стіну. Через кілька годин у ту ж ніч тисячі радісних німців з ФРН і НДР обіймали один одного, не вірячи в реальність того, що відбувається.
Падіння Берлінського муру 9 листопада 1989 року вважається кінцем «Холодної війни» між диктатурою та демократією. 12 вересня 1990 року ФРН, НДР, СРСР, США, Велика Британія, Франція підписали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини — «Два плюс Чотири». А 3 жовтня 1990 року Німеччина, політично розділена з кінця Другої світової війни, святкувала своє возз’єднання.
Після возз’єднання, яке німці називають «Поворотом», на відбудову доведеної до економічного краху східної частини країни потекли мільярди марок із Заходу. Однак для багатьох східних німців це означало й інше — безробіття, жорстку конкуренцію, до яких вони не звикли. Ідеальний образ єдності й братерства дещо збляк. З’явилося визначення «оссі» і «вессі» (на кшталт українських східняків і західняків): «вессі» являли собою категорію успішних і оптимістичних, а «оссі» — тих, що постійно скаржаться на все.
На жаль, виявилося, що неопрацьоване минуле не зникає. Навіть через 30 років після возз’єднання, в Німеччині зберігається низка внутрішніх проблем та протиріч. Економічно розвинена країна, головний геополітичний суб’єкт Євросоюзу не може впоратися з внутрішніми суперечностями, закладеними за часів тоталітарного режиму та домінування СРСР. І це визнають провідні політики країни — зокрема, канцлерка Ангела Меркель. Вона неодноразово зазначала, що єдність Німеччини — не завершений стан, а довгий процес, який стосується всіх німців, незалежно в якій землі вони живуть.
Україна є Європою, а історія Європи є водночас історією України. І події, які започаткували падіння соціалістичної системи, кінець панування СРСР над Східною Європою — це вкрай важливі події для України. Вони знаменували крах Радянського Союзу та отримання незалежності. Взагалі, падіння Берлінського муру створили передумови для євроінтеграції України: ми ментально наблизилися до Європи, погляди українців почали змінюватися.
І для України може стати у пригоді досвід найбільш розвиненої країни Євросоюзу — Німеччини, набутий під час 30-річної праці з возз’єднання нації. Це доречно з огляду на майбутні події, пов’язані зі станом справ на Сході та у Криму. Нашій країні доведеться вирішувати аналогічну проблему — відновлення української нації, яка неминуче постане після визволення окупованих територій Донбасу та анексованого Криму. Відновлення лояльності до української влади та повага до унітарності держави — після років ворожої пропаганди це вкрай непросте завдання.
Багато коштів і зусиль доклала Західна Німеччина, щоби змінити світогляд громадян Сходу після впливу радянського «промивання мізків». А на Донбасі останні шість років пропагандистська машина гарувала не гірше, і продовжує працювати. Які проблеми будуть стояти у нас, скільки треба буде часу та грошей — важко уявити.
України має винести кілька корисних уроків з німецьких подій. По-перше, потрібно вміти чекати. Німеччина довго чекала об’єднання — і дочекалася, залишившись ринковою країною, ставши членом НАТО. Далі, нам не варто сподіватися, що наші інтереси буде беззастережно підтримувати весь світ. Треба гнути свою лінію, не відволікаючись на другорядне.
І ще є аспект, скоріше, філософського плану. На початку 90-х років складалося оптимістичне враження, що етап демократизації вже неминучий і вороття назад не буде. «Кінець історії» за Фукуямою давав надію на подальший мирний розвиток. Ми бачимо, що це не так: замість одного поваленого Берлінського муру виникло багато нових — іноді метафоричних, іноді реальних. Як, наприклад, пункти перетину кордону в Криму і на Донбасі. Здається, поняття «пострадянський» у західному розумінні — час, епоха, що змінилася, а у розваленої Радянської імперії, скоріше, — місце, простір і люди, яких вона за інерцією вважає власністю. І звідси здивування умовного Заходу, коли сторона, яка програла в «Холодній війні», турбує світ абсурдними претензіями на домінування.
Нам, українцям, потрібно врахувати досвід німців щодо впорядкування розділених територій. Мати терпіння, щоби реалізувати високу мету, сподіватися на підтримку партнерів, але багато працювати самим — і матимемо історичний шанс на розквіт, і в України обов’язково все вийде.
2 грудня 1990-го на перших після 1945 року загальних виборах Бундестагу перевагу отримала урядова коаліція ХДС/ХСС і Вільна Демократична партія. 17 січня 1991 року Гельмут Коль став федеральним канцлером єдиної Німеччини.
