Минулого місяці виповнилося 35 років першому всеукраїнському молодіжному фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Він відбувся із 17 по 24 вересня 1989 року в Чернівцях і став революційним не тільки як музичний захід, але і як суспільне явище, адже тоді відбулися знакові події: на фестивалі чи не вперше публічно розгорнули жовто-блакитний прапор і заспівали славень «Ще не вмерла Україна».
Однією з учасниць фестивалю та володаркою ІІ премії стала тодішня студентка Харківського державного університету імені О.М. Горького, а нині народна артистка України, співачка, авторка пісень і громадська діячка Марія Бурмака. Вона заспівала пісню на вірш забороненого поета Олександра Олеся «Ой не квітни, весно», де були такі слова:
- Ой не квітни, весно!
- Мій народ в кайданах,
- Мій народ в задумі,
- Очі його в сумі,
- Серце його в ранах,
- А життя — в туманах.
- Ой не квітни, весно,
- Пишними квітками,
- Бо народ мій встане,
- Розірве кайдани,
- Вкриє світ димами,
- А поля — тілами.
Пані Марія стала гостею цього випуску програми «Харківські історії» та згадала про свою участь у фестивалі «Червона рута» 1989 року й атмосферу, яка там панувала.
«1989 рік. До незалежності залишалося два роки. Коли я дізналася про фестиваль “Червона рута”, мені було вісімнадцять. Коли я туди поїхала, мені вже виповнилося дев’ятнадцять. Він був революційний перш за все через торжество української музики. У Харкові тоді українську мову можна було почути вкрай рідко», — пригадала співачка.
Марія Бурмака розповіла, що перед «Червоною рутою» брала участь у кількох фестивалях авторської пісні, де співала українських пісень під гітару.
«Музика під гітару завжди була трохи протестною. А я вже тоді співала пісні громадянського звучання. Для мене важливішим було заспівати ці пісні, а не поїхати на фестиваль», — сказала вона. Перед «Червоною рутою» Марія виступала на фестивалі студентських театрів і фестивалі авторської пісні та співаної поезії «Оберіг».
«Тоді в середовищі української молоді з’являлися думки про те, що Україна достойна бути незалежною країною, а не частиною імперії, Україна гідна бути українською», — переконана співачка.
На «Червоній руті» Марія Бурмака виступила з піснею на слова Олександра Олеся.
«Одного дня мій батько знайшов на складі в Харкові книжки, вилучені з бібліотек. Цю літературу мали знищити — це твори Олександра Олеся, Богдана-Ігоря Антонича й Миколи Руденка. А тато приніс ці книжки додому. І я читала ці вірші в середовищі студентів. Я спеціально знайшла саме ці вірші й саме їх повезла на “Червону руту”, бо я хотіла, щоб їх почули й мене почули», — пояснила вона.
Марія Бурмака пригадала, як під час її виступу люди почали підіймати жовто-блакитні прапори.
«Це було дуже цінно», — сказала співачка.
«Якоїсь миті батько, який народився і виріс у Харкові, вирішив, що наша сім’я буде українською. Він закінчив історичний факультет Харківського університету. Саме там батько познайомився з моєю мамою, що приїхала навчатися до Харкова з Прилук. Пам’ятаю, як у юності тато приводив мене до будинку “Слово”. Він розповідав про українських поетів, про те, що їх знищили», — поділилася своїми спогадами Марія Бурмака.
Коли дівчина їхала на «Червону руту», то не думала, що може стати лауреаткою цього фестивалю. Для неї це була можливість просто співати, говорити те, що думає, про те, що написала, і бути зі спорідненими духом людьми.
«Атмосфера була неймовірна. У Зеленому театрі було настільки багато людей, що якоїсь миті туди просто перестали пускати глядачів. Міліція замкнула двері, а люди стояли просто надворі. Це був справді ковток свіжого повітря: українська мова, сенси, відчуття свободи, яка ось-ось має настати.
Люди зі сцени говорили те, що хотіли сказати багато десятиліть. Це ж була офіційна сучасна українська музика, не якась там соціалістична. Уявіть собі “Братів Гадюкіних” з їхньою піснею “Микола бомбу мав під стрихом” чи Сестричку Віку, чи ВВ, наприклад, чи “Кому вниз”. Такого просто не бачили. Це зовсім інша музика, якої на телебаченні ніде не було», — сказала Марія Бурмака.
Фестиваль тривав тиждень — із 17 по 24 вересня. За цей час на виступи приїхало дуже багато людей. Вони прибували й прибували, а наприкінці стадіон у Чернівцях не міг умістити всіх, хто хотів туди потрапити.
«Це дуже важливо, коли ти відчуваєш людину своєї групи крові. І коли розумієш, що ти не сама. “Тепер нас тисячі”, — співала Віка. Це неймовірне відчуття свободи. Усі ці сенси було зашифровано в словах. Не тільки в моїх, а майже всі співали про це», — резюмувала співачка.
