24 жовтня 1843 року в селі Новобілогородці, нині — Печеніги поблизу Харкова народився Генріх Семирадський. Картини цього українського художника польського походження прикрашають і найвідоміші картинні галереї світу, і Харківський художній музей.
Освіту Генріх здобував у Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет. Але хист до живопису проривався, душа прагнула творчості, тож хлопець навчався малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого, учня Карла Брюллова. Той прищепив стиль академізму юному Семирадському.
Генріх волів розвитку, він перебрався у столицю імперії у Петербург, навчався в Академії мистецтв. Мав великі успіхи, виставки за кордоном, та виконував замовлення і в російській імперії. Найзначніше — стінопис храму Христа Спасителя у москві.
Семирадський писав грандіозні античні полотна, й українські побутові жанрові сценки, і картини з історії Давньої Русі: «Ніч на Івана Купала», «Похорон вождя русів», «Воїни Святослава приносять полонених у жертву поганським богам». Він ніби оживляв античні та ранні християнські сюжети, реалістично прописував деталі та пейзажі.
Генріху замовляли розписи у храмі Христа Спасителя, запрошували до Варшави, Мюнхена, Рима. У Римі митець довго жив і написав переважну більшість полотен. Найвідоміші — «Фріна на святі Посейдона», «За прикладом богів», «Світочі християнства», «Спокуса святого Ієроніма».
Генріх Семирадський ще за часів навчання був знайомий з імператором Олександром III. Той захоплювався його стилем, дружньо ставився до художника, любив із ним подискутувати про мистецтво, купував його картини. Імператорські замовлення насамперед пропонували Семирадському. Тож митцю шалено заздрили, плели плітки.
Талантом і успіхом Генріх здобув не лише славу й нагороди, а й стоси ворогів. Наприклад, Павло Третьяков не купував його картин для своєї галереї. Він нібито намагався купити кілька полотен, але поставив умову: переробити їх, аби підписи не були латинкою. Генріх відмовився міняти підпис. Третьяков тоді затаїв у душі образу.
Є розповіді, що російські митці проявляли шовінізм стосовно Генріха: називали його «нічтожний полячішка», «чортополох, який треба викорінити». Академічні живописці бойкотували та цькували майстра. Але справжній талант зберігся в історії мистецтва.
Художник із Харківщини мав і світове визнання, і багато нагород, та ніколи не забував своє коріння. Він часто приїздив до України, до Харкова, до учителів і наставників, яким завдячував вправністю у постанові свого рисунку, живопису й композиції. «Уся моя подальша художня діяльність створювалася на цих, Вами посіяних, началах», — писав Семирадський вчителю, Дмитру Безперчому.
Пам'ятник Генриху Семирадському є в Печенігах, а у 2015 році в Харкові відкрили пам'ятну дошку митцю. Його картини зберігаються в Художньому музеї нашого міста.
