Навіть у міст є ієрархія, і на її вершині знаходиться столиця. Першою столицею України радянські підручники люблять називати Харків. Чи, радше, обзивати?
London is the capital of Great Britain, або чому столиці так важливі
Столиця будь-якої держави — центр влади та місце прийняття загальнонаціональних важливих рішень. ЇЇ роль закріплюється конституційно-правовим статусом. Та це не все.
Мало бути просто містом із великою кількістю чиновників і значним відсотком земель, відведених під адміністративні будівлі: таким може похизуватися чи не кожне велике промислове місто. У деяких європейських країнах та США, натомість, відмовилися від практики концентрації стратегічних об'єктів у столицях — децентралізація в дії.
Столиця має бути історичним, економічним, культурним центром країни. Саме тут нерідко зосереджений потенційний людський капітал. І є питання: чи то він формується в ній, чи столиця притягує його за рахунок «великих можливостей», розміру, значної кількості населення й, відповідно, каналів для комунікації та роботи? І те, й інше.
Столиці відіграють для своїх країн одну з важливих функцій на міжнародному рівні: репрезентаційну. Якщо театр починається з вішака, то знайомство з країною — зі столиці. Тож із якою Україною нас знайомить Харків як «перша столиця»?
Чому більшовики проголосили Харків першою столицею?
У березні 1917 року була утворена Українська Центральна Рада, а її ІІІ Універсалом було проголошено створення УНР з центром у Києві. У 1918 році столицею Української Держави Павла Скоропадського був Київ.
Після захоплення влади в петрограді (санкт-петербурзі) в листопаді (у жовтні за старим стилем) 1917 року, більшовики розпочали боротьбу за встановлення радянської влади на території колишньої російської імперії.
Попри перебування у Харкові у 1918 році представників народного секретаріату говорити про його столичність не доводиться: уряд радянської унр не мав влади в місті. Більшість у народному секретаріаті складали київські більшовики, які мали серйозне протистояння із харківськими. І щойно Київ взяли під контроль радянські війська, вищі органи радянської унр перебралися саме туди.
У січні-березні 1919 року Харків був центром усрр, але тимчасово. На ІІІ всеукраїнському з'їзді рад, який відбувся у Харкові на початку березня 1919-го, було вказано, що столиця — Київ. Проте в конституції, ухваленій кількома днями пізніше, та в її подальших доповненнях столицю не зазначали.
У січні 1920 року, тобто після третього захоплення більшовиками влади, до Харкова переїхали члени тогочасного вищого органу влади — всеукрревкому. Саме з того моменту Харків став реальною столицею, справжнім центральним містом радянської України. Виглядало так, що, як і у 1919 році, — то є тимчасове рішення, зауважує історик Геннадій Єфіменко:
«Вирішення питання майбутнього перенесення столиці до Києва здавалося очевидним — проте, враховуючи події 1920 року, насамперед війну з Польщею, воно було відкладено. У 1923 році, напередодні утворення радянського союзу, на засіданнях політбюро цк кп(б)у та вуцвк розглядали формалізацію питання проголошення Харкова столицею радянської України. Було підготовлено документи, які мали передувати оголошенню столиці: Харків мав стати не лише адміністративним, а й культурним і науковим центром. Зокрема говорилося про необхідність переїзду центральних органів Всеукраїнської академії наук до Харкова. Але це питання було покладено під сукно, офіційного оголошення так і не відбулося».
Уже у конституції 1929 року це було записано текстом: «Столиця урср — Харків».
Чому Харків? Через його «червоність» та більшу кількість потенційних прихильників. Адже Харків вважався пролетарським містом, яке було би легше радянізувати, на відміну від націоналістичного «міщанського» Києва. Звідси комуністи поширювали контроль і пропаганду на інші міста.
Харків мав стати столицею, але не назавжди
«Тимчасовість Харкова як столиці у багатьох не викликала сумнівів. Проте виникали суперечки, куди її переносити. Харків не був географічним центром України, як і Київ. Одним із варіантів, який розглядався, було Запоріжжя як новий індустріальний центр — з електрикою, новими технологіями. Розглядався варіант повернення до Києва як до традиційної столиці України. Вони розглядалися, проте до реалізації не приступали до 1934 року, коли, після Голодомору, з ініціативи сталіна столичний статус було повернено до Києва», — зазначає Геннадій.
Про це рішення «особисто товариша сталіна» та цк вкп(б) повідомив на пленумі цк кп(б)у другий секретар цк кп(б) України й одночасно перший секретар харківського обкому павло постишев.
Разом зі статусом столиці до Києва перемістилися наркомати, центральні органи профспілок, цілий репресивний апарат. Втім, переїзд і офіційне закріплення столичності за Києвом було завершено не одразу.
Вдруге Харків став столицею урср 16 лютого 1943 року — під час окупації Києва нацистами. Правда, лише до 10 березня, адже тоді було окуповано й Харків.
Як змінився Харків за часи «столичництва» у 1920–1934 роках
Згадаймо, що одна з функцій столиць — репрезентативна. Тож більшовики взяли собі за задачу велику розбудову міста, аби показати усю свою велич. Та й місця для усього репресивного чиновницького апарату в Харкові бракувало.
Розпочали з місця для масових зборів: побудували величезну площу дзержинського (площу Свободи). Згодом на ній звели Будинок проєктних і будівельних організацій та Будинок кооперації, де наразі розташовується ХНУ імені Каразіна.
Центральний апарат і собі хотів щось величезне та захоплююче. Саме тоді в рекордно короткі терміни (1925–1928 роки) спорудили конструктивістський Держпром.
Про необхідність соціалістичного розселення теж не забували: для робітників ХТЗ було збудовано Соцмісто «Новий Харків». Планувалося, що «Новий Харків» буде відокремлений від власне Харкова, існуватиме як місто-супутник. Проте поставлені цілі та розроблені проєкти повністю не були реалізовані, а під час Другої світової війни переважну частину будівель було знищено.
Аби підкреслити українську спрямованість радянщини, було зведено пам'ятник Тарасу Шевченку в університетському саду (нині сад імені Шевченка). Відкрили монумент уже після того, як Харків припинив бути столицею.
Загалом за ті часи населення Харкова збільшилося втричі, а його територія — вдвічі.
Та відбувалося тоді не лише будівництво, а й знищення радянським тоталітарним режимом усього, що не вкладалося в червону ідеологію. Бо Харків не надто радів більшовикам.
Із метою боротьби з Українською революцією, з національно-визвольним рухом загалом та з урахуванням майбутніх завдань індустріалізації, у 1920 році було запроваджено політику українізації. Це сталося не через любов більшовиків до української культури, звісно, а для нейтралізації національно-визвольних прагнень народу.
Але ця українізація стала поштовхом для «Червоного Ренесансу», який згодом стане «Розстріляним Відродженням». Відліком того Відродження можна вважати українізацію у травні 1920-го року центрального видання — газети «Вісті вуцвк», яка стала базою українських літературно-мистецьких організацій і преси. Втім, тривало це недовго.
З арешту Михайла Ялового у 1933 році почалося активне й безповоротне знищення культури Харкова та України: переслідування, терори, вбивства, засудження і ще вбивства. Адже, і правопис «занадто націоналістичний» («Скрипниківка» — харківський правопис, введений у дію у 1928 році народним комісаром освіти Миколою Скрипником), і театр «не відповідає нормам» («Березіль», заснований Лесем Курбасом).
Знищували не лише інтелігенцію, а й простих робітників, які недостатньо надійно ховали родинні реліквії, такі як портрети Тараса Шевченка чи вишиті рушники.
Радянська влада доклала багато зусиль для знищення всього незручного українського, щоб замінити його зручним і контрольованим. А наратив «Харків як перша столиця» працює на їхню користь й нині.
Харків — не «перша столиця», або чим небезпечна ця міфологема
Чи був Харків першою столицею України — ні.
Чи був Харків першою столицею радянської України — ні.
Чи був Харків столицею радянської України — так, якщо говорити про початок 1919-го та 1920–1934 роки. Проте вважати тодішню Україну суверенною не можна, адже вона перебувала під радянською окупацією.
Наратив «Харків — перша столиця» — дуже зручний для маніпуляцій і створення альтернативної історії. Такої історії, в якій саме завдяки радянщині з'явилася Україна, а її столицею став Харків. Тому і столиця — перша.
Тетяна Голубова, директорка театру «Нафта», зазначає, що цей наратив грає на користь росії:
«Для мене казати, що Харків — перша столиця, і пишатися цим — це щось на рівні “у Харкові найбільша площа в Європі”. Що теж є неправдою. Це якісь міщанські приводи для гордості. Харків має глибоку історію. Якщо трохи копнути, можна знайти вагоміші приводи пишатися своїм містом. Для мене цей міф також про локальну ідентичність: що ми нібито не Україна, а щось окреме, із протиставленням Києву, з “харківською мовою” тощо. У цьому прослідковується намагання росії розділити Україну всіма способами, навіть такими неочевидними, і відтягнути Харків від загальноукраїнського контексту [в бік російського]. Парадоксально, адже згадаймо період Харкова як столиці: будинок “Слово”, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Лесь Курбас, Микола Куліш, Василь Єрмілов. Усе буяло українськістю».
Цю міфологему поширювали усіма способами — наприклад, у телепрограмі «перша столиця» костянтина кеворкяна, в якій він розповідав про псевдоісторію Харкова. кеворкян, до речі, колишній депутат Харківської міської ради від «партії регіонів» і проросійський пропагандист.
І все ще поширюють: групи у фейсбуці та канали в телеграмі, стаття у «Вікіпедії» — «Перша столиця України». Вона ніби й розвінчує цей міф, проте вказує, що це є «частиною регіональної самоідентифікації харківчан».
Цікаво, що ця стаття існує кількома мовами — українською, російською та білоруською.
Щоправда, російською виглядає вона зовсім інакше: уже не розвінчує цей міф, а розповідає про нестійкість українських столиць. Звісно ж, основний ухил робиться на те, що в часи «столичності» Харків активно процвітав. Навіть згадують про роботу Леся Курбаса. Звісно ж, не вказуючи, що після прем'єри «Маклени Ґраси» і розмови з постишевим Курбаса було затримано, засуджено і вбито. Тим самим режимом, який так завзято розбудовував Харків.
Не можна визначати Харків як «першу столицю», не визнаючи, що Україну заснували «совєти». Відповідно, не визнаючи і не підтримуючі радянські наративи і прагнення стерти історію Сходу України. А саме на цій золотій базі зараз працює російська пропаганда.
«“Перша столиця” — це ніби постійне прагнення позмагатись із Києвом, вибудувати власну значущість на “столичності”. Мені пригадується історія з одороблом: стелою, яку міськрада хотіла збудувати на площі Свободи в Харкові. Вона була майже копією стели на Майдані Незалежності в Києві, але з хизою “а от у нас — вище, ніж у Києві". Навіщо нам копіювати символи інших міст? Чому постійно шукаємо, де ми кращі-вищі за когось? Навіщо для самовизначення українського міста сьогодні ми тягнемо радянські наративи з минулого? Харкову є чим пишатись і на чому вибудовувати власну ідентичність і значимість. Для цього необов'язково натягувати радянську “столичність”», — упевнена Катерина Переверзева, головна редакторка медіа «Люк».
Покидаючи Харків, постишев сказав, що бажає місту «зберігати власну столичність і першість». Ці слова важливі для розуміння, що ми маємо забути насамперед.
