Рекорд останнього року: до військового шпиталю у Харкові евакуювали бійця, який пробув із турнікетом на частково відірваній нозі 42 доби. Досі найдовшим терміном у закладі вважали 36 діб: стільки з турнікетом на пораненій нозі провів і вижив піхотинець Олександр. Це було в грудні 2024 року. Й ось в останні дні січня 2026-го до шпиталю з Вовчанського напрямку фронту привезли 36-річного Артема: він дістав поранення ще торік 18 грудня. А отже, вижити бійцеві вдалося, провівши з важким пораненням і турнікетом на нозі 1008 годин — замість двох годин за нормами. Завдяки чому Артемові вдалося уціліти, що про його історію кажуть військові хірурги та як таке взагалі стало можливим — у нашому новому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.
Іще торік військові медики казали про попереднього свого «рекордсмена» — піхотинця Олександра, медичну історію якого писатимуть у підручниках і розповідатимуть студентам медичних вишів.
Тоді йшлося про 36 діб із турнікетом на нозі. Минув трохи більш як рік, і персонал харківського військового шпиталю уже, здається, не здивуєш нічим: днями зранку в приймальне відділення закладу привезли Артема. Поранення він дістав іще 18 грудня.
Артема відразу ж зі швидкої забрали в реанімацію на першому поверсі, щоби стабілізувати: стан його стабільний, але важкий.
Говорить хірург Володимир Купріянчук, очільник відділення хірургічної інфекції та термічних ушкоджень харківського шпиталю. Оперуватимуть Артема у його відділенні, але спершу бійця треба підготувати: організм настільки виснажений, що операції може не витримати.
«Пацієнт надійшов із Вовчанського напрямку з вибуховим пораненням, з неповним травматичним відривом стопи й турнікетним синдромом на рівні верхньої третини гомілки. Сорок дві доби. Випадок рідкісний, але не унікальний. Такі пацієнти надходять надзвичайно рідко. Стан їхній зазвичай обтяжено виснаженням. Артем перебував у підвалі 42 доби. Тому його загальний стан стабільний, але важкий, ураховуючи виснаження організму. Турнікетний синдром — це довготривала дія турнікета на кінцівку, тобто ішемія, яку спричиняє турнікет. Виникають ішемія і некроз м’язів у тій зоні, де стоїть турнікет. Це призводить до некрозу, змертвіння м’язів, а надалі — змертвіння усієї кінцівки нижче, ніж закріплено турнікет, оскільки судини й нерви перетискаються».
Приблизно дві години військові медики намагаються стабілізувати стан пацієнта. Артем при тямі, навіть погоджується недовго поговорити.
Родом із Часового Яру. На війні вже чотири роки. Працював на заводі. Потім почалися скорочення, тоді завод розформували — настало безробіття.
Який завод?
Часовоярський вогнетривкий комбінат. Почало прилітати в Часів Яр.
Рідні виїхали за кордон. Я залишився сам. Допомагав військовослужбовцям із квартирами. Вони допомагали з продуктами. На Донбасі був у двох точках. Потім потрапив на Харківський напрямок. Понад рік відслужив. І така біда сталася. Вийшов по подарунок. Не подивився під ноги, наступив на міну. Ледь доповз до укриття, хлопці допомогли, надали першу допомогу. Зі мною був хлопець, який мав хоч якесь уявлення про медицину. Завдячую йому. Спочатку перебинтували рану, наклали турнікет. А потім час від часу перевіряли кровотечу. Ледь зупинили. Довелося залишити турнікет. Ось півтора місяця пробув із ним.
Питаємо, чи мали вони з побратимами якісь медикаменти, чи був серед них бойовий медик. Артем каже, ні. Але побратими, які дронами надсилали їм провіант і воду, укладали в ці посилки й ліки. Кидали перев’язки, знеболювальне, антибіотики.
Чому так довго довелося чекати на евакуацію, ми навіть не питаємо: усюди на фронті нині становище з виїздами та заїздами на позиції однаково складне, усе небо в ударних дронах, які починають працювати, щойно бачать ціль. Питаємо, завдяки чому вдалося таки вибратись.
Завдяки погоді. Погана погода — погана видимість. Дякую тим пацанам, хто був зі мною. Допомогли звідти витягнути. Ворог не давав. З їхніми повітряними…
Постійний контроль. Тяжко згадувати, та й не хочеться уже.
Артемові — 36 років, за військовим фахом він — гранатометник. Міцний організм допоміг пацієнтові дочекатися евакуації, але це, каже начмед харківського шпиталю В’ячеслав Курінний, — не головне.
Унікальний [випадок]. Сорок дві доби. З 18 грудня у військовослужбовця поранення нижньої кінцівки. До цього в нас було максимально 36 діб. Але насправді він молодець. Він сам зробив собі конверсію турнікета, переклав зі стегна на гомілку, що значно покращить протезування після цього. І добре, що в людини є жага до життя і характер, бо не знаю, як я повівся б, не дай бог, у такій ситуації. Вижив і дістався нарешті до нас. Турнікет спочатку максимально високо наклали, а потім наклали інший, безпосередньо над пораненням, і зняли верхній. Це був 100 % правильний менеджмент турнікета.
У деяких ситуаціях можна попускати турнікет. Коли ти наклав інші засоби зупинки кровотечі, наприклад ізраїльський бандаж або тампонування рани. І в цьому випадку бачиш, що рана неглибока й можеш попустити поступово турнікет. Тоді ти будеш розуміти, чи триватиме кровотеча й чи можна залишити його попущеним. Якщо травма від поранення велика, то знімати турнікет повністю не можна, треба зробити конверсію, щоб залишити максимальну частину кінцівки. Це покращить і полегшить потім протезування. Це дасть меншу втрату фізичних можливостей.
Та чи працюють ці правила для цивільних, які потрапляють під обстріли в населених пунктах?
Я уважаю, що тактичну медицину треба знати не тільки військовослужбовцям, а взагалі всім — від дітей до бабусь і дідусів. Але в місті є певні особливості. Якщо ви чимось зупинили собі кровотечу, до вас максимально швидко приїде екстрена медична допомога й відвезе вас у лікувальний заклад для надання кваліфікованої допомоги. Тому кровотечу треба зупинити й чекати приїзду швидкої. Якщо ж ви перебуваєте в зоні бойових дій або місці, де екстренка доїде не скоро, то треба робити те, що ми обговорили до цього.
Приблизно до обіду Артема забрали на операцію: поранену ногу довелося ампутувати — там не було нічого живого.
Говорить Володимир Купріянчук, начальник відділення хірургічної інфекції та термічних ушкоджень харківського шпиталю.
«Операція така сама, як і в інших поранених із турнікетними синдромами, але післяопераційний період, як я уже казав, довший через виснаженість організму, наявність інфекційних ускладнень унаслідок тривалого часу без отримання медичної допомоги, зокрема антибіотикотерапії. Тому зазвичай післяопераційний період у таких пацієнтів довший через ці фактори».
Питаємо хірурга Володимира Купріянчука, завдяки чому, на його думку, бійцеві вдалося вижити.
«Передусім він не чіпав турнікета, тобто турнікет був на одному місці, тому в нього утворилася суха гангрена. Усе локалізовано, і вище рівня турнікета нічого не піднімалося. Тобто інфекційні ускладнення відбулись якраз нижче турнікета, а турнікет не давав інфекції, яка була нижче, перейти вище по кінцівці. Тому масованого інфекційного та бактеріального навантаження пацієнт не відчув. Саме завдяки цьому стан пацієнта важкий, але наразі стабільний. Навіть з огляду на таку тривалість без медичної допомоги, 42 доби».
Операція минула без ускладнень. Про подальшу долю Артема розповів начмед шпиталю В’ячеслав Курінний.
«Далі він лікуватиметься, потім піде на реабілітацію, згодом — на протезування в одне із протезних підприємств країни. Найімовірніше, у наближене до місця, де він живе. Ми зазвичай робимо так, щоб людина була ближче до рідних, коли її протезуватимуть, бо це займає дуже тривалий час».
Утім, у випадку Артема ці намагання медиків — перевести бійця з ампутацією ближче до рідних країв — не працюють. Його Часів Яр нині — поле запеклих боїв.
Цей текст створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього тексту є виключною відповідальністю Радіо «Накипіло», і за ніяких обставин його не можна розглядати як такий, що відтворює позицію Європейського Союзу.
