Майже за три роки вони виросли зі стартапу в defence-компанію, виготовили й передали військовим понад 6 000 тактичних рацій. Пристрої популярні не тільки в наших бійців: навіть Повітряні сили США протестували українську розробку. Це все — про HIMERA, виробника тактичних систем захищеного радіозв’язку.
Цьогоріч плани команди не менш амбітні, ніж попередні здобутки: вдосконалювати й поширювати технологію на окремі роти та підрозділи Сил Оборони. Бо хоч і підкорюють міжнародний ринок, у пріоритеті — потреби українського війська.
Про свій шлях та особливості роботи в оборонній сфері розповів співзасновник HIMERA Міша Рудомінський.
На початку повномасштабної війни мій колега Олексій Олійник, згодом — співзасновник HIMERA, пішов добровольцем у тероборону на Київщині. Там побачив, які у війську є проблеми з тактичним зв’язком, і поділився зі мною. Виявилось, одні рації доступні за ціною, але не підходять за функціоналом, бо ворог міг легко їх перехопити. Інші ж мали необхідні функції, але були дорогі, складні для виробництва, із комплектуючих, які важко знайти, через що військові не могли собі їх дозволити.
Тож ми поставили собі задачу: зробити тактичну радіостанцію, а потім і систему зв’язку, яка з одного боку має релевантний функціонал (важка для виявлення, перехоплення і придушення), містить систему передачі даних, працює у складних умовах, механічно захищена, а з іншого — доступна для масового виробництва.
Український продукт отримала дослідницька лабораторія Повітряних сил США
Менш ніж за три роки ми випустили понад 80 версій прошивок. Працюємо не лише в Україні. Влітку 2024 року випробували HIMERA із Силами спеціальних операцій США, а восени вперше продали рації поза Україною: в Air Force Research Laboratory, дослідницьку лабораторію Повітряних сил США. Вони вирішили протестувати виріб та оцінити, чи доцільно масово впроваджувати нашу технологію в американське військо. Також маємо пілотні проєкти в країнах Євросоюзу.
Я би назвав це двосторонньою співпрацею: ми ділимося своїм рішенням, а продажі за кордоном дозволяють глибше вивчити і зрозуміти, як в інших країнах працює система тактичного зв’язку, взяти кращі практики й застосовувати в розробках. І, звісно, це валютні надходження, з яких ми сплачуємо податки та підтримуємо економіку України.
Ми не говоримо, що створили ідеальне рішення. Такого в принципі не може бути, бо системи РЕБ змінюються, тактики застосування змінюються, а звідси — і функціонал рацій. Тому постійно вдосконалюємо розробку, враховуючи потреби військових. Спочатку майже повністю спиралися на те, що самі бачили й дізнавалися в наших захисників. Ми відштовхувалися не від того, як «в ідеалі» виготовляють рації, а як зробити, щоби наша технологія вирішувала проблеми Сил Оборони.
Ми дослідили, який у світі є функціонал, яке з іноземних рішень підходить, поступово адаптували вироби під міжнародні стандарти. Фокус тримали і продовжуємо тримати на запитах війська. Цей підхід дещо ускладнив шлях, інтеграція нашого рішення в наявну військову архітектуру зв’язку проходила складно. Та вийшов унікальний за функціоналом і якостями продукт, що вирізняється на українському ринку.
Першими в Україні ми поєднали необхідний функціонал, складний, просунутий, і при цьому можемо виготовляти продукт десятками, сотнями, навіть тисячами екземплярів за доступною ціною. Такого майже ні в кого немає на ринку.
Більше, ніж рації. Можливості тактичної мережі радіозв’язку HIMERA
Ми презентували на початку січня продовження розвитку тактичної мережі радіозв’язку. Останні інвестиції переважно пішли в цей напрямок.
HIMERA G1 PRO — центральний девайс системи з кількома пристроями навколо, які розширюють можливості мережі. Перший пристрій — ретранслятор R1, забезпечує радіозв’язок і передачу даних через інтернет, дозволяє адмініструвати мережу. R1 можна встановлювати у штабах, в інших містах на великій відстані та підтримувати зв’язок безпосередньо з лінією фронту. Так онлайн зв’язуємо різні ділянки фронту й частини світу. Безпровідний зв’язок, підключений через IP, дозволяє з’єднувати два девайса і може використовуватись як частина тактичної мережі або поза нею.
Другий продукт — автономний ретранслятор B1 у рази збільшує покриття і захищеність всієї мережі. Встановлюється на вежах, пагорбах, щоглах, деревах, дронах, аеростатах. Реальна дальність роботи мережі залежатиме від того, наскільки високо розташований B1.
Як показали випробування, із піднятим у небо безпілотником із нашим розширювачем B1 зв’язок покращується попри дію засобів РЕБ, а рації G1 PRO під час руху на броньованій техніці стабільно передають голос і дані. Щільне насичення поля бою цими ретрансляторами дозволяє менше залежати від виходу з ладу інших ретрансляторів.
Ще є подовжувач інтернету Е1, щось на кшталт Wi-Fi мосту. Він забезпечує підключення до інтернету в найгарячіших точках фронту, де неможливо використовувати наявні рішення через відсутність електроживлення або РЕБи.
«Наша база тестувальників — приблизно шість тисяч військових»
Відгуки отримуємо з різних підрозділів. Є вибірка з найактивніших користувачів, вони оперативно надають фідбек, завдяки чому випускаємо деякі релізи раніше.
Взаємодія з користувачами — це безперервний процес. Виглядає приблизно так: тобі купу всього накидують, різні запити, ідеї функціоналу. Твоя задача — розібратися, що можливо втілити, а що — забаганки окремої людини. Буває, наполегливо просять втілити певні функції, а їх непросто реалізувати. Іноді це одиничні ситуації застосування, ці функції мало кому знадобляться, тож витрачати ресурси немає сенсу.
Деякі військові поверхнево описують бажаний функціонал, по-простому: «Нам потрібно, щоби ця кнопка отак працювала». Технічно підкованіші фахівці допомагають щось придумувати. Але пам’ятаємо: щось нове — не лише додаткові можливості, а й складнощі, поле для ймовірних поломок, недооптимізації. Новий функціонал збільшує собівартість і ціну продукції для споживача, а нам важливо надавати доступні рішення.
Утім, приймаємо та оцінюємо всі запити. Над цим працює окрема команда Customer Excellence: збирає пропозиції, формує структуровану, зрозумілу інформацію та пріоритезує у вигляді задач. Щось одразу йде в роботу, щось відкладаємо, поки не з’являться ресурси. Якщо ідея вартісна, намагаємося якомога швидше перейти від обговорень до створення прототипу, тестування на полігоні та в бою.
Як місцевість і ситуація на фронті впливають на вибір девайсів
Часто проблеми на сході відрізняються від того, із чим військові стикаються на півдні. Системи РЕБ теж по-різному розподілені, тому функціонал рацій стає більше чи менше важливим відповідно до локації. На одному напрямку виявлення та перехоплення сигналу — не першочергова проблема, а на іншому це може бути суттєвою загрозою.
Ландшафт місцевості теж впливає на вибір девайса. Чи це території з ярами, пагорбами, чи густий ліс, де проходимість зв’язку менша, тому треба розставляти ретранслюючі станції частіше. Тож на одній частині фронту нам кажуть «Все ОК, все працює», ніяких нарікань, а на іншій ділянці військовим доводиться додавати девайси, бо там активні РЕР і РЕБ. Зазвичай це відбувається там, де з боку ворога більше особового складу й техніки.
Тактичні рації в поміч саперам… і собакам
Іноді військові розповідають про застосування рацій, якого ми взагалі не уявляли в процесі розробки. Тоді фокусуємося на запропонованих сценаріях, намагаємося реалізувати їх у наступних версіях прошивок. Буває, змінювати нічого не треба, рішення вже має неординарне використання.
Один із улюблених прикладів — із собаками. Сапери розповіли, як використовують HIMERA G1. Ці маленькі легкі рації з функцією передачі GPS-координат вішають на ошийники саперним собакам. Коли пес знаходить міну, її місцезнаходження трекають за отриманими координатами — і таким чином створюють мапу мін на території. Коли ми закладали в рації GPS, розуміли, що щось трекати будуть, але про такий спосіб — і гадки не мали.
«Держава має сприяти оборонним закупівлям і сама купувати розробки місцевих виробників»
Наразі потреби в тактичному зв’язку в нашому війську — це сотні тисяч рацій, і вони вже мають бути розподілені в різних структурах у межах Сил оборони. Частина потреб покрита існуючими рішеннями. Можливості для цього є, але не без складнощів.
У нашій сфері важко нарощувати потужності виробництва. Компаніям потрібна прозорість і чітке розуміння обсягів державного замовлення. Ми цю проблему вирішуємо, постачаючи продукт різним закупівельникам, різним типам військових підрозділів. Тому виходить досить швидко наростити потужності виробництва й закривати більшість потреб бригад, які до нас звертаються.
Із погляду закупівель оборонної продукції Україна дуже диверсифікована. У більшості країн є щось на кшталт Міністерства оборони, і замовник один — державна структура. В Україні ж десятки різних оборонних структур зі своїми бюджетами, це нам трохи полегшує роботу, дозволяє не залежати від одного покупця.
«На сьогодні замовлення від Міністерства оборони України в нас немає, працюємо над цим»
В ідеалі запит має бути від держави. Навіть якщо виробник тимчасово працює з міжнародними фондами військової підтримки, з гуманітарними чи іншими організаціями залежно від типу продукції, рано чи пізно військові частини купуватимуть продукт від держави. І саме держава повинна сприяти оборонним закупівлям, а найголовніше — сама купувати розробки місцевих виробників. Цікавитися ними, на ранніх етапах, до прикладу, запропонувати: «Дивіться, коли ваш продукт буде розвиненим, ми його купуватимемо». І потім дійсно це робитиме.
Часом можна почути, що декому вдалося локалізувати українське виробництво: польотних контролерів, двигунів, рам для дронів, корпусів тощо. Але варто розуміти, що метал, з якого виготовляють двигун українського дрона, не український, хоча фінальна збірка виробу відбувається в Україні.
Аби впевнено заявляти про локалізацію виробництва в оборонній галузі, необхідна цілковита заміна комплектуючих української продукції нашою ж сировиною. Тобто цю сировину потрібно теж виготовляти в Україні.
Ми майже повністю залежимо від мікрокомпонентів, ці чіпи виготовляють у кількох країнах, одиниці виробників нам підходять. Якщо Україна колись перейде на виробництво власних чипів, буде дуже круто. Але будівництво заводу для виготовлення лише одного типу чіпів може вартувати мільярди доларів. Це складне, високотехнологічне виробництво, яке виключає ситуації, коли десь поруч відбуваються вібрації. З нашими постійними прильотами це треба врахувати. Потрібні значні інвестиції. Зараз будувати великі заводи з виготовлення міді, необхідної для котушок двигунів, напевно, державі буде затратно.
Водночас, беручи сировину й комплектуючі з інших країн і створюючи власні високотехнологічні продукти, ми маємо реальну високу додану вартість товарів. Позаяк додана вартість сировинного виробництва не завжди найбільша.
«Зараз саме час інвестувати в українську оборонну індустрію»
За час існування HIMERA ми залучили понад 1,2 мільйона доларів інвестицій. На початку отримали державний грант від Brave1, все інше — кошти венчурних фондів, приватних, «ангельських» інвесторів (інвестори, які вкладаються в стартапи на ранніх стадіях — ред.).
Я вважаю, зараз саме час інвестувати в українську оборонну індустрію. Наші інвестори бачать переваги в тому, що ми працюємо в Україні, розуміють, що нам важливо системно виготовляти й постачати продукцію українським військовим. Тому залучаємо рівно стільки коштів, скільки потрібно.
Ми виходимо на міжнародні ринки в момент, коли ресурси обмежені. Потрібно обирати, куди вкласти більше: в український чи міжнародний напрямок. І звісно, пріоритетом для нас є Україна. Ми це обговорюємо з усіма інвесторами, адже заради цього ми й починали: щоби постачати якісний тактичний зв’язок передусім нашому війську.
У нас були інвестори, які казали, що неправильно займатися суто оборонним напрямком, потрібно щось і для цивільних створювати. Такі люди постійно будуть пушити в іншу сторону. Але туди ми зараз не хочемо йти, і ми про це чесно говорили. Згодом до цього дійдемо, але поки це — не наша історія. Зараз наша конкурентна перевага — в оборонці, тут найбільше можливостей.
Моя порада стартаперам-початківцям: не зациклюйтесь на інвесторі, який каже, що ви щось робите не так. Шукайте інвесторів, яким із вами буде по дорозі.
Українські інвестори охочіше вкладаються в коротші проєкти. Вони бачать, як наша оборонна індустрія зростає, і таке виробництво легко масштабувати. Єдине що — будь-які інвестори, особливо коли йдеться про український капітал, люблять очікуваність: що скоро підуть продажі, буде заробіток.
В Україні інвестори, порівняно із західними, менше готові інвестувати в те, що розвиватиметься кілька років і принесе перший прибуток колись у майбутньому. Тому держава має сприяти приватному капіталу: кредитувати, давати гранти, коли технології треба розвивати. Саме коштом приватного капіталу формуватимуться великі компанії.
Наші технології, продукти, бізнеси, які створені та розвиваються в Україні, мають високий потенціал стати великими міжнародними оборонними компаніями, що постачатимуть продукцію на десятки, якщо не на сотні іноземних ринків.
Як скоро це станеться? Залежить від того, які умови створить держава для роботи цих бізнесів в Україні, які будуть умови для масштабування, для експорту. Звісно, впливатиме й те, як виглядатиме міжнародна співпраця в цій сфері. Час покаже.
