День Соборності України — це свято єдності українського народу, незалежно від географічних, історичних чи політичних умов. Воно символізує прагнення українців до свободи, цілісності та незалежності. Ця єдність особливо гостро відчувається під час війни, коли українці з усіх регіонів разом борються за свободу та майбутнє держави.
Акт Злуки 22 січня 1919 року мав величезне значення для українців, попри те, що українській державі тоді не вдалося встояти. Історична пам’ять про цей день залишалися живою довгі 70 років, хоча у радянські часи її намагалися вичавити.
Ще навіть не встиг розвалитися радянський союз, як 21 січня 1990 року на честь річниці Акту Злуки Народний рух України організував «живий ланцюг» довжиною понад 770 км від Івано-Франківська через Львів до Києва. Участь в акції взяли, за різними оцінками, від півмільйона до трьох мільйонів осіб.
В’ячеслав Чорновіл, один із засновників Народного Руху України, вважав День Соборності «одним із найбільших своїх свят, не меншим за День Незалежності». Національна ідейність вартувала Чорноволу 17 років у радянських таборах і, вірогідно, самого життя, коли у 1999 році він загинув за нез’ясованих обставин.
Нашу соборність здобуто ціною великої крови. Під час Першої світової війни українці були розділені між двома імперіями, за які змушені були воювати.
«Скільки страшних новел збереглося про українців, які на фронті в годину тиші чули з окопів із ворожого боку рідну пісню або знаходили на грудях у вбитого “німця” чи “москаля” прострелений “Кобзар” чи вишиванку під мундиром! І як наші предки по тамтій війні сказали своє “Ніколи знову!”: ніколи більше українці не будуть вдягатись у чужі мундири, щоби стріляти одне в одного».
писала Оксана Забужко на своїй фейсбук-сторінці.
Письменниця не раз повторювала: починаючи з 90-х років, був запущений концепт різних Україн. Відтоді ж активно почалося «ліплення окремої галицької ідентичности», а на Донбас уже не можна було пробитися з українською книжкою. росіяни до того часу оговталися після розпаду Совка та повернулися до нас із політтехнологіями нацьковування українців один на одного.
Звісно, на розхитування нашої єдності працювали не лише агенти Кремля, а й корисні ідіоти, які радо жерли російське ІПСО. Буквально всі роки незалежності України росіяни марили громадянською війною тут. Але всюди стирчали вуха «зелених чєловєчков», неспроможних навіть нормально вимовити українською «паляниця».
Ідея про розділення українського суспільства між Сходом і Заходом — міф, який часто нав’язувався зовнішніми силами, аби посіяти розбрат і підірвати ідею національної єдності. Коли хтось каже, що у Львові та Харкові різні герої, — це повторювання за російськими пропагандистами.
росія досі має величезний вплив на українське інфополе. Через соціальні мережі росіяни використовують наші суперечності, роздмухують сварки. Повний перехід на українську — дієвий інструмент, щоби змінити спосіб мислення і не вестися на ментальні схеми росіян. Намагання відстоювати «право» розмовляти російською надалі — це відстоювання свого колоніального статусу.
Рух за українське національне відродження у ХІХ сторіччі відбувався на теренах і російської, й Австро-Угорської імперій. Взагалі тоді у Європі з кінця XVIII сторіччя наростають процеси, які в середині XIX століття розпочали хвилю національних народних рухів.
І українці не стояли осторонь у боротьбі за політичні права, мову, культуру. Умови, в яких тоді відбувалося українське націєтворення на Заході України, були навіть складнішими, ніж, наприклад, на Наддніпрянщині, де зростанню національної свідомості сприяла пам’ять про козацьку державу Гетьманщину (Військо Запорозьке).
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Це стало історичним підтвердженням, що українці, незалежно від того, чи вони перебували під владою російської імперії, чи Австро-Угорської, мають спільну мету: жити у вільній, суверенній державі.
У різноманітності регіонів — велике щастя та сила України. Інше питання: як зробити так, щоб українці в цих регіонах складали політичну та ментальну більшість? Це питання для кожного з нас. Журналіст Віталій Портников закликає нас усіх творити український світ. Це має бути наша відповідь на сучасні виклики.
«Український світ сьогодні — це не аналог “русского міра”, тому що “русскій мір” затверджується танками, диверсантами, пропагандою. А український світ — це світ нашої з вами цивілізації. Це те, про що ми говоримо, це те, якою мовою ми спілкуємося, це те, про що ми пам’ятаємо в українській культурі».
З виступу Віталія Портнікова на публічному диспуті «Чи ми – розділена нація?», проведеному до Дня Соборності в Українському інституті національної пам’яті.
Історик Ярослав Грицак вважає, що існування конфліктів — одна з ознак нормальних суспільств. Бо повне єднання буває тільки у Північній Кореї та в росії. Головне, аби ці конфлікти не перетворювалися на самовбивчі. Має бути розумна межа.
«Я вважаю, що ми повинні agree to disagree. Тобто, ми маємо погоджуватися на те, що ми не будемо погоджуватись у багатьох речах. Навряд чи всі з нас люблять ті самі страви, чи той самий колір, правда ж? Чи тих самих дівчат або чоловіків. Але мають бути певні консенсуси більшості, щодо яких не має бути суперечок. Найголовніший консенсус в Україні — українці хочуть жити незалежним життям. І це є ключовий консенсус для існування української держави».
Ярослав Грицак для Суспільного Культура
Із Днем Соборности, українці, — де б ви не були. Прямо зараз триває війна за збереження української державності. У 1919 році наші пращури підписали Акт Злуки. Ідею національної держави, якою є зараз Україна, — вони змогли реалізувати тільки після Першої світової війни, тому що імперії не витримали та розпалися.
Тоді молода українська держава не встояла. Зараз ситуація радикально інша, тому що весь цивілізований світ, G7, Захід на боці України. Що би на нас не чекало попереду, навряд чи ми перестанемо сваритися. Ми далі будемо вперті у переконаннях, будемо вважати, що все знаємо, все розуміємо краще за інших. Ми будемо створювати меми і розганяти срачі в соцмережах. І ми будемо любити Україну, закохуватися в красу Півдня, Донбаса та Закарпаття. Згадувати перші місяці повномасштабного вторгнення, коли на тлі загрози втратити державу ми забули про всі суперечки.
Це була помилка російського президента та його оточення, бо він злучив Україну замість того, щоби роз’єднати. путін зі своїм кровожерливим, жадібним до чужого народом не зміг подолати силу українського громадянського суспільства, силу солідарності. Бо найбільше нас об’єднує любов до України, яка у нас одна-єдина.
Наостанок хочеться процитувати слова Оксани Забужко, написані колись до Дня Соборності:
«Повернемо все своє, і всіх своїх повернемо. Відмиємо, очистимо, відбудуємо. Як там було у поета: “рідну, славну, у крові умиту / я тебе нікому не віддам”. Навіть якщо якісь частини потолоченого соборного тіла зараз під завалами — визволені, у свій час вони відтерпнуть. І буде ще в нас “живий ланцюг” на День Злуки вдвічі більший, ніж у 1990-му, — від Ужгорода до Донецька.
Давайте його таким і уявляти. І він неодмінно буде.
Слава Україні».
