Журналістам стає дедалі важче давати собі раду через втому і стреси. Особливо тим, хто тривалий час працює з темами війни. Все починається з уміння осягнути потребу у відновленні, чесно сказати: «Так, мені треба перепочити» або «Мені потрібна підтримка колег і рідних».
Про збереження ментального здоров’я говорили на цьогорічному Львівському медіафорумі. Ми занотували думки учасників дискусії та разом із практичними порадами ділимося ними в матеріалі.
Діана Буцко, журналістка, працює кореспонденткою hromadske. Робить репортажі з передової, зокрема про перебіг бойових дій, гуманітарну ситуацію та воєнні злочини росії:
«Після першого року повномасштабної війни журналісти відчували вигорання. Робота на фронті — це вже стрес, ще є інші стреси. Дуже важко щось планувати. До прикладу, ви готуєте репортаж, у вас є герої, ви спілкуєтесь, усе плануєте. Але на фронті 90% часу завжди щось трапляється, доводиться щось скасовувати. Так весь час працювати складно. Журналістська праця і без того стресова, а на додачу ви не можете нічого контролювати. І все одно треба робити новини».
У моменти потрясінь згадуйте, що для вас цінно, що дає позитивні емоції, повертає до нормального життя. Включайте те, що надихає та радує вас, до кожного дня. Тримайте поруч фото родини, сувенір із відпустки, подарунок — все, що дозволить відволіктися від тривожних подій. Структуруйте і наповнюйте графік таким чином, аби залишати недоторканим позаробочий час.
Ґевін Різ, старший радник із навчання й інновацій у Dart Center for Journalism and Trauma, проєкті Колумбійської школи журналістики:
«Знаєте, це як з лижами: покатався, всі м’язи болять, крепатура, але відпочинеш — і потім знов отримуєш насолоду. В роботі журналіста також треба управляти навантаженням. Ви нині маєте багато складних інтерв’ю. Не проводьте їх усі за один день. Намагайтеся балансувати, розмежувати час. Коли є складне інтерв’ю, зробіть його в той період дня, коли маєте найбільше енергії в залежності від того, чи ви ранкова людина, чи вечірня.
Влаштовуйте собі мікровідпочинки протягом дня. У такі моменти важливо відсторонитися від усього. Звучить просто, та коли намагаєшся зробити це рутиною, звичкою, може спершу бути складно. Тому важливо працювати над цим щодня, по 5–10 хвилин, і поступово це даватиметься легше».
Дозвольте собі не братися за нові теми матеріалів. Ініціативність тримаємо в міру. У вас завжди багато ідей? Хочеться написати ще на якусь тему, зняти новий репортаж? Не беріть надмірне, із чим у процесі можете не справитися через знесилення та стрес.
Ґевін Різ:
«Є ньюзруми, де редактор йде додому останнім, ніколи не робить перерви протягом дня, завжди готовий схопити наплічник і десь побігти. Варто стежити за такими людьми. Особливо за тими, хто жив у нормальному темпі, аж раптом почав працювати щодня, без перерв, без вихідних. Це “червоний прапорець”. Працюючи в команді, пильнуйте і за собою, і за колегами.
Якщо в ньюзрумах світу дослідити рівень психологічної енергії в команді (а таке дослідження провели), то найсуттєвішим фактором, який визначає психологічну травму, буде не те, що ви повідомляєте про травматичні події. Це відчуття, чи ваша команда вдячна вам, чи цінує, чи готовий колектив постояти за вас і чи можете ви покластися на колег».
Діана Буцко:
«Спілкуйтеся, запитуйте одне одного “Як ти? Чим займаєшся? Як твоє життя? Як самопочуття?”. Ми повинні дбати не лише про дедлайни, а й про себе, про своє психічне здоров’я».
Говоріть із близькими. Якщо висвітлювали важку подію або мали інтерв’ю з потерпілими від воєнних злочинів, або ж ви перевантажені задачами, скажіть про це рідним. Так вони розумітимуть, що вам важко, і зможуть допомогти.
Полін Мофре, менеджерка української програми у відділі Східної Європи і Центральної Азії міжнародної організації «Репортери без кордонів»:
«Висвітлення війни — робота, що займає не дні, не тижні, а місяці. Ми повинні бути спроможними продовжувати цю роботу в таких важких умовах. Говорити з тими, хто вижив, висвітлювати в репортажах обстріли, смерть, кризи — це має великий вплив на журналістів. Незалежно від досвіду, молоді чи старші — усі стикнулися з проблемами.
Соціальна підтримка важлива. Чим більше ми говоритимемо про це в журналістських спільнотах, серед неурядових організацій, описувати в медіа, розповідати про тих, хто надає підтримку, — це будуть кроки, які допоможуть покращити наш стан».
Поради тим, хто працює «на виїзді»
Полін Мофре:
«Робота в офісі — одна справа, зовсім інше — коли треба вирушати на польову місію. Перш ніж їхати, спитайте себе: чого я туди їду? Чи я готова, чи готовий? Який мій психічний стан? Який безпековий стан? Які мої головні завдання там? Що я хочу побачити, почути? Які новини переказати? Чи маю план, графік? Якщо я погано почуватимуся, чи зі мною буде ресурсна людина, яка допоможе?
Кожна така місія — індивідуальна. Запитайте себе: чи зможу я припинити інтерв’ю, якщо відчую виснаження? Чи можу залишатися сфокусованою? Чи варто зробити крок назад і переосмислити відчуття?
Після повернення варто ще раз оцінити емоції. Подумайте, чи потрібна перерва, відпустка. Краще визначитись якомога раніше, аби продовжувати працювати ефективно. Підтримка колег теж важлива. Це дозволяє здійснити те, що у психології називають декомпресією — відновленням. Та напередодні ви також маєте запитати себе: чи хочу я бачитися з колегами, з друзями? Чи можу довіритись людям?
Більшість журналістів проходять спеціалізоване навчання, щоби зрозуміти, як це забезпечити, бо воно справді допомагає підвищити якість роботи. Деякі медіа організовують навчальні курси, навчають журналістів оцінювати психологічний стан: і не лише свій, але й стан колег. Важливе створення безпечного простору, де ви, команда, колеги зможуть відновитися, відпочити, поспілкуватися на різні теми. Подібне вже запроваджується в багатьох організаціях, але завжди є що удосконалювати. Моя думка така: добре, що ми взагалі про це говоримо».
Ґевін Різ:
«Немає нічого поганого в тому, що ви відчуваєте злість. Головне, щоби ця злість була обґрунтована. Але що ви робите з цим злом усередині? Тобто я злюся на якусь ситуацію, ок. Це робить мене кращим репортером? Чи я посварився з колегою через якусь дрібницю, чи, можливо, на мене колега наїхав. Це деструктивна злість. Уявіть ситуацію: вчора колега працював над складним інтерв’ю. Можливо, він травмований емоційно, і в ньому зараз говорить травма, а не фактичний гнів до вас.
Де б я не працював із журналістами, в якій би частині світу не знаходився, вони часто кажуть: “Мої проблеми навіть близько не зрівняються з тим, що пережила інша людина. Тому моє “я” — це щось вторинне, розумієте, мені треба працювати… Завтра чи колись згодом подбаю про себе…”. Але це неправильно.
Турбота про себе — річ індивідуальна. Ніхто не повинен давати вам дозвіл, аби ви могли відновити енергію. Бо якщо ви не здатні поновити сили, не зможете якісно вести професійну діяльність».
Редакторам і редакторкам спікери радять взяти ініціативу на себе: регулярно цікавитись у журналістів, як вони почуваються, навіть якщо ті не виказують занепокоєння. Усі ми, живучи в стані війни, пропускаємо через себе травматичні події, а отже, наш емоційний стан може змінюватися в гірший бік. Добре, коли такі гойдалки вчасно помітить той, хто поряд, і запропонує допомогу. Взагалі, хороша практика — починати вирішення будь-яких проблем із розмови.
Ну, і в якості підсумку — вічна класика:
- Сон не менше сімох годин на добу. За можливості, але в ідеалі так. Новини не мають бути останнім, про що ви думаєте перед сном. На ніч відключайте сповіщення в месенджерах або ставте смартфон на беззвучний режим.
- Збалансоване харчування. Сніданок — запорука сил на цілий день. А сили вам знадобляться і на поїздки, і на креатив.
- Улюблений спорт щотижня. Тут головне — без примусу, фізична активність має бути в кайф. Тонус тіла і свідомість нерозривно пов’язані, тож для повноцінного перезавантаження знаходьте час на вправи.
За відновленням — у гори. Львівський медіафорум запрошує на ретрит у Карпати
А можна взагалі змінити оточення та деякий час перепочити на природі. Медійникам і медійницям, котрі висвітлюють війну, пропонують приєднатися до ретріту цього літа. Резиденції у Карпатах є частиною програми психологічної підтримки медіа, яку Львівський медіафорум запустив у 2022 році. На думку організаторів, формат сприятиме відновленню внутрішнього ресурсу та покращить психоемоційний стан журналістів.
Заявки на участь приймаються до 12 червня. Деталі — за посиланням.
