Це партнерський матеріал.
Коли, як не весною, відзначати День поезії? І дійсно, це свято чуттєвості, довершеного вміння передати почуття і думки доречне саме в цю пору року. Навесні оживають романтичні почуття, загострюється і радість життя, і біль втрат. Тож 21 березня за ініціативою ЮНЕСКО святкують Всесвітній день поезії. Саме поезія найпершою реагувала на всі події, які змінювали хід історії і життя людини, саме вірші в усі війни першими линули з фронту.
Разом із онлайн-книгарнею MEGOGO BOOKS рамках сезону українських авторів ми підготували добірку, яка включає книжки харківських поеток і поетів різних часів. Кожен знайде щось цікаве, адже вони написані в різних стилях, на різноманітні теми. Тут є і сучасна українська поезія, і твори авторів доби Розстріляного відродження, і містика, і військові нариси, етнографічні та урбаністичні замальовки, дитячі віршики. Головне, що поєднує ці книги, — усі вони написані з любов’ю до життя, до України, натхненні Харковом і його людьми.
Друзі, хто прагне отримати «безсмертний дотик до душі», перегортати натхненні сторінки, гортати сповнені образами гарні видання — обираймо собі збірку!
Сергій Жадан
«Динамо Харків», Сергій Жадан
Якщо прагнеш зрозуміти сучасну харківську літературу — Жадан, ймовірно, є одним із перших, до кого варто звернутися. Його поезія відчувається гостро й особисто, він уміє говорити про життя так, що слова карбуються в пам’яті надовго. «Динамо Харків» поєднує знакові тексти різних часів і нові вірші: про втрати, дорослішання, про місто, його людей і любов у всіх її проявах. Крім «Динамо Харків», на сайті MEGOGO BOOKS є його поетичні збірки «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів» — вірші про історію, пам’ять, надію та світло всупереч темряві, що містять культурний контекст Харкова і Сходу України.
«Прийде весна, говорили вони…»
Прийде весна, говорили вони,
кинемо все й поїдемо звідси.
Заходячи в ніч, як у власні сни,
дістанемось її глибини.
Відстань? Що таке, зрештою, відстань.
Поселимось біля морських портів,
там, де олія тяжіє в трюмах,
де все, чого б ти не захотів,
для тебе вивантажать з кораблів
чоловіки в потертих костюмах.
Там, де жінки з вогнями в руках
танцюють вночі на гарячих площах,
носять кульчики в язиках,
гадають на крові і на зірках,
й спиняють вітри при кораблетрощах.
Де вигріваються без кінця
відвідувачі в тісних перукарнях,
де пахнуть сигарами пальці Творця,
де кавові зерна, ніби сонця,
пересмажуються у кав’ярнях.
Там, де не буде цієї війни,
яка триває зараз між нами.
Зникнемо, планували вони,
головне дочекатись весни.
Хай скумбрія рухається табунами.
Коли вони обіймались вві сні,
в їхньому ліжку, на їхній війні
чути було, як летять птахи,
падаючи в сніги.
Майк Йогансен
Майк Йогансен. Вибрані твори
Зірка харківського літературного авангарду, вишуканий поет і неперевершений лінгвіст, поліглот, перекладач, сценарист… Майк Йогансен — символ українського Ренесансу, поглинутого червоним терором. Оригінальний стиль його поезій захоплював і прихильників, і критиків. У митця є вірші у футуристичному стилі та в романтичному: він придумував цікаві сюжети, балади. Блискуча харизма Йогансена та оригінальна манера творчості зробила його чи не найяскравішою зіркою Харкова тих часів.
«Альчеста»
Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі,
Під ногами не було землі
— Ні пливти, ні стати, ні іти.
В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула — родився вітерець,
Вона стала — й вітерець затих.
Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.
Як палив залізну лісосіч
І згасав рудіючи ромен,
Як минали ніч, і день, і ніч,
Як минали день, і ніч, і день.
Ніка Кожушко
«Час починати танго», Ніка Кожушко
У збірці представлено літературні та графічні твори юної авторки Вероніки Кожушко — щирі, самобутні, проникливі. Ніка дуже любила Харків, їй хотілося зробити щось велике для міста. Вона могла ввійти в історію як одна з яскравих представниць української культури, але злочин окупантів обірвав життя талановитої мисткині. 30 серпня 2024 року вона загинула під час російського масованого обстрілу. Ніка стала частиною нашої пам’яті, символом нової генерації, яка виростає і входить в дорослий світ у часи війни. На її честь запроваджено літературну премію «Генерація Ніка».
* * *
Теплий січень, теплий січень —
щось із харківських традицій,
щось таке, що відбувається тільки на Сході,
коли весна й зима так і не викинули
на костях,
хто ж серед них має бути першим,
тому вони борються довго,
перевертаючись в ліжку,
знаходячи щось нове,
повторюючи щось інше.
Лише спостерігаєш, як симуляція видає похибку.
Бач, до вагона сідає лиш один.
Два… три, скільки нам там до мети?
Вхоплювати думки, то ніби сніг навесні —
Неочікувано холодно, коли ось вже кінцева.
Країна довго розворушує ріки,
довго відкупорює церкви.
Риба — символ християнства.
Любов — симптом підземного царства,
що зветься метрополітеном.
Колії вигрюкують довгі рядки,
невпинно повторюють: «Спи, спи,
тобі ще трохи-трохи, ледь-ледь до мети», —
заколисують знов, коли до вагонів
заходить повітря,
коли влучно домішуються алкоголь
і релігія в стигми.
Засинаючи, думаєш: лише б не вийти
на своїй зупинці, певне, то синдром нашої залізниці.
Олександр Лисак
«Бікфордова кров», Олександр Лисак
Олександр Лисак — український поет, офіцер, воїн із позивним «Шеврон». Його життя переплітається з ритмом фронтових боїв і рядками віршів, що пульсують болем і надією. Народжений на Харківщині, він пройшов шлях від мирного села до окопів Донбасу. Поет поєднав військову службу з творчістю, ставши голосом покоління захисників. Ця поетична збірка — фронтовий щоденник, де кожен вірш болісний, живий. У книжці Олександр розгортає справжній калейдоскоп війни: брудний, холодний, кривавий і несправедливий. Тут є життя і смерть, військове братство, лють і людяність, ненависть і любов. Тут кожен вірш — свідчення, монолог і внутрішній діалог із війною.
***
В зелених вибухах дерев
руїн химерні силуети.
Війна не просить, а бере —
це правило, як світ, старе, —
міксує схиблені сюжети.
Під невблаганним шквалом дат,
дощів, доган, вогнів ворожих
наказ виконує солдат
(чи вщухне ця доба без втрат?)
в той час, як хтось офшорить гроші.
Не має гумору метал,
якому все — і плоть, і стіни…
Болить пречиста висота,
де рвані села та міста
не стануть, сука, на коліна.
Чий вітер прапор наш пере
за п’ять хвилин до перемоги!?
В застиглих вибухах дерев
зруйновано бліцкриг рф
й пристріляна летить дорога…
Іванна Скиба-Якубова
«Замість яблук», Іванна Скиба-Якубова
Іванна Скиба-Якубова — харківська поетка, публіцистка, культурна менеджерка, виконавча директорка Радіо «Хартія». Збірка її поезій «Замість яблук» — спроба віднайти слова, видобути їх із оглушливої тиші. Вона фіксує поділ життя на «до» та «після», який відбувся 24 лютого 2022 року. В першій частині вірші міфологічні, хтонічні — про жінок, які готові сперечатися з Богом. Реальність витоншується, а тональність змінюється, коли настає «після». Тоді жінки вже відверто протистоять Богу: захищають життя та землі, беруть до рук зброю й народжують новий світ опісля смерті старого. Книжка написана в Харкові, тут відбуваються історії, тут живуть головні дійові особи. Тут для авторки мова втрачається і повертається, ламається і перезбирується.
***
наприкінці вони лежать удвох,
відкриті мушлі під солодким вітром.
і добрий бог збирає карусель
для ярмарку на іншому подвір’ї.
прийди й читай мені старий етюд
про ліхтарі і парасоль-повію,
в грайливих тінях на стіні читай,
я питиму червоне й звіддаля
дивитимусь на тебе і на мене,
на тихе річище всемудрого часу.
і мушлі ті роз’ятрені й спокійні
зберу собі за пазух, в межигруддя,
там в дельті річки спить старенький дух,
й своїм сопінням русло направля.
лежи, лежи, нехай собі шкварчить
свіча зелена з дерев’яним ґнотом,
я майже все тобі оповіла.
насамкінець лишається тепло.
Леонід Чернов (Малошийченко)
«Кобзар на мотоциклі», перший український байкер-поет, кінооператор і театральний діяч, репортер, що написав книгу про навколосвітню подорож і проілюстрував її унікальними фотографіями. Це все — про Леоніда Чернова (Малошийченка). Значна частина його творчого життя пройшла в Харкові: тут він жив у Будинку «Слово», писав талановиті прозу, п’єси та вірші, був одним із піонерів українського, харківського радіомовлення. Чернов вирізнявся неймовірним виявом «духу неспокою» і у творчості, і в житті. Він був учасником багатьох літературних спілок, мистецьких угруповань, представником Розстріляного відродження. Від репресій його «врятувала» передчасна смерть від туберкульозу.
Із поеми «ХАРКІВ»
А по безмежних просторах
В темряві спить Україна,
Скиглить осінній вітер
Над кістяками дерев.
Виють бездомні собаки,
Вогники в мокрих хатинах, —
Страшно осінньої ночі
Думать про чорні степи.
…Сорок мільйонів мого народу.
Тягне потужні працьовиті руки
К серцю моєї Країни:
Галичина і Канада, Тиха Кубань і Карпати,
Знойний Зелений Клин —
Може якраз в цю хвилину,
До болю напруживши очі,
З любов’ю, надією, трепетом
Дивляться ось сюди:
В Харків, де біля Держдрами
«Цвіт історичної нації»
Скиглить пісні про любов.
Лає шовкові панчішки.
Клацає на більярді.
Люто гризеться за славу.
Бавиться й грає в вождів.
Заздрить спритним підлипалам.
Сором хай стисне нам скроні!
Ганна Яновська
«Сили безплотні, людські й безпілотні», Ганна Яновська
Ганна Яновська — харківська поетеса, есеїстка, перекладачка. Її вірші, есе й переклади опубліковано в численних паперових і електронних виданнях. А більшість віршів із цієї збірки написані після початку повномасштабного вторгнення. Далеко не в усіх текстах у центрі уваги війна, але її тінь лягає навіть на найлегші поезії. Саме в небезпечні часи ми відчуваємо, що повітря сповнене незримих сил і течій: добрих і злих, прихильних і байдужих. Ці сили й чуття прокидаються і в нас самих. Ганна каже: «Мені цікаво вирощувати поезію — це, природа і легенди — канонічні й міські, казки, химерні бувальщини». Про них і про нас — ця книжка та зібрані в ній історії.
***
Знаєш, солдате, що знищити нас прийшов,
чорну отруту не зчистиш уже з підошов.
Я умиваю руки від непотрібних справ:
не прокляну тебе краще, ніж ти себе прокляв.
Я не зроблю тобі гірше, ніж розстріл дітей і ікон,
аніж перейдений легко між злом і добром кордон.
Прірва перед тобою росте і росте в глибину.
Краще, аніж ти сам, я тебе не прокляну.
Знаєш, мені нецікаво, хто і чого тебе вчив,
що за музику слухав ти, як наосліп бив
в школу, в лікарню, в будинок а чи в вокзал.
Не прокляну тебя лучше, чем ты себя проклял.
Був би ти зрячий — ти би, напевне, уздрів,
як і святі, і ангели з ваших ідуть гербів,
й слідом за ними, на поміч небесним силам
йдуть із гербів всі ведмеді за Михаїлом
під прапори життя, непричетні твоїй ганьбі.
Не прокляну тебе краще, ніж це вдалося тобі.
Володимир Вакуленко-К.
«Татусева книга», Володимир Вакуленко
Володимир Вакуленко-К. — культурний і громадський діяч, учасник Революції Гідності, вбитий російськими окупантами на Харківщині. Він автор 13 книжок для дітей і дорослих. Дитячі вірші його добрі й дуже кумедні. «Татусева книга» — зворушлива збірка, яка поєднує теплоту батьківської любові з фантазійним світом. Кожен рядок написаний легкою, насиченою образами мову, що створює відчуття близькості й домашнього затишку. Кожен вірш розповідає маленьку історію про радість і горе, родину та друзів, веселі пригоди. Володимир вважав, що українська книга має бути світовим бестселером, а світ має відкрити нас.
«Корабельні неслухи»
Бука, Бяка з Бармаґлотом
Йдуть служити до морфлоту.
Новобранці ці смугасті
Посміхаються від щастя.
Тільники нові на тіло
Одягнули чорно-білі.
Кожен з них матросом стане,
Та не всі. У капітани
Бармаґлот одразу хоче,
В офіцери Бука б скочив
Бяка теж морську науку
Вчить не хоче. Руки в брюки,
Швабру в камбуз, воду в море…
Я ж не юнга! — всім говорить.
Диво сталось в понеділок
Стали друзі ким хотіли.
Чайки, море, гори, рифи.
Швидко їх спіткало лихо.
Допливли вони до скель —
Потопили корабель.
Добре хоч усі живі
На самотнім острові.
Старий лоцман засварився:
Без уміння не беріться
Ні за яке більше діло…
Сон скінчився. Понеділок.
Троє друзів почемніли —
Те робили, що уміли.
Марія Козиренко
«Відкривати тут», Марія Козиренко
Марія Козиренко — харківська письменниця, поетка, художниця. Авторка п’яти книг, лауреатка літературних та мистецьких премій і конкурсів. Її збірка «Відкривати тут» — нібито аварійний вихід. Знадобиться, якщо ти остання людина на планеті або стоїш, затиснений сотнею тіл у вагоні метро. Або ти закохався, як уперше, або сховав своє серце у вогнетривкий сейф і зарив на триметровій глибині. Чи ти вибираєш серед тисячі доріг, або вперся у нескінченну стіну; відчуваєш все на межі болю або вкриваєшся проти волі кам’яною лускою; відчайдушно щось шукаєш чи вже знайшов, і не знаєш, що з тим робити. «Відкривати тут» — у будь-якій ситуації.
«Ліс став містом»
Ліс став містом.
Тепер собаки
водять своїх господарів
на ранкові прогулянки,
мітять невидимі людям дерева
і винюхують під асфальтом кістки,
зариті в минулих вовчих життях.
«Вулиця шукала мене серед людей»
Вулиця шукала мене серед людей:
Асфальт намагався впізнати мене по підошвах,
Тисячі перехожих — за випадковими доторками плечей,
Двері будинків — за відбитками пальців.
Вітрини магазинів — за цікавим поглядом,
Жебрак — за дзвоном монети,
Вітер — за запахом волосся.
А я сиділа на даху,
Знаючи, що як тільки злізу,
Дах почне шукати мене серед птахів.
