Дуже хочеться згадати 2024 рік незлим тихим словом. Та у вирі складних і страшних подій було й те, що приємно вражало, підтримувало, надихало та допомагало триматися подалі від помиральної ями.
Про власні відкриття 2024-го розповідають ті, хто роблять це медіа: команда «Накипіло».
Ігор Лептуга
Мене вразили ретріт для медійників від Deutsche Welle та програма DaVinci Resolve.
Ретріт — тим, що змінив ставлення до читання текстів, особливо філософських, і зняв з мене ярмо страждальца. Плюс до цього, як виявилося, я був дуже стиснутий, і в якийсь момент мене відпустило. Я б сказав, що частково сама програма ретріта змінила моє життя, але це дуже пафосно. Треба дивитися з часом, чи дійсно це так.
DaVinci Resolve вразила можливостями щодо кольорокорекції відео. У порівнянні з Adobe Premiere — небо і земля. Думаю взагалі перейти із Premiere на DaVinci.
Юлія Напольська
Цьогоріч мене вразила пісня Palindrom «Іскрить». Там на початку звучить «Молитва українського націоналіста», яку записали з голосами полку «Азов». І я не можу втриматися від сліз щоразу, як чую вступ до пісні, бо в цих словах — увесь сенс того, що я відчуваю, коли чую слово «Україна».
І рядок «Кричи про “Азов” і підтримуй». Бо — кричи про «Азов» і підтримуй.
Олена Лептуга
Цього року я багато їздила у відрядження. Ще з 2022-го вокзали набули щемкості зустрічей і прощань. Вони сповнені нерозказаних історій.
Втомлені, обвітрені обличчя військових. Діти з дорослими поглядами. Валізи переселенців. Жінки в чорних хустках. І разом із тим: юрбочки молодих спортсменів і спортсменок, галасливе студентство, занурені в ноутбуки чоловіки й жінки.
Оце поєднання життя й війни найяскравіше відчувається саме на вокзалах. І саме ці розмови з наче випадковими людьми зробили мій рік глибшим.
Аліка Піхтерева
Цьогоріч мене вкотре вразила сила мікробанок! Маленькі збори на 5, 10, 15 тисяч гривень спроможні закривати величенькі суми. А на них купуються тачки, ППО, дрони та загалом заподіюється смерть ворогам.
У цьому так багато любові, єднання й тепла. Міцний зв'язок війська з тилом, кращий спосіб сказати: «Те, що ви втратили тачку, — не ваша проблема, а наша». Я зрозуміла, що для мене це — «відчаєспинні» ліки. Бо хвилини зневіри спливають швидше, якщо відкриваєш банку та починаєш колядувать в усіх соцмережах.
Зараз, коли щодня світлих і чудових українців на цій планеті стає менше, — ми, живі, що продовжуємо обертати планету, маємо любити вдесятеро сильніше, віддавати більше тепла, обіймати міцніше та єднатися надійніше. Тільки так одна невелика країна може призвести до розвалу гнилої російської імперії. І саме ось такі жести у вигляді зборів цьому активно сприяють.
Віктор Пічугін
Відкриттям року для мене стала порожнеча.
Хати, що стоять пусткою у звільненому селищі. Порожні вулиці міста у травні, після чергового наступу росіян на Харківщині. Порожні очі вікон квартири на Проскури, які побачили всю начинку пускової С-300. Ніби дементори пройшлися краєм, де ти виріс і жив, і висмоктали всю радість і життя.
І тому весь рік ловилося все, що відганяло цю пустку: поділитися кормом зі псом у закинутому Питомнику, грітися з друзями, коли після обстрілу в місті зникло тепло. Обійматися, сміятись і жити далі — попри порожнечу, яка весь рік намагалася з'їсти тебе і всіх навколо.
Ліна Паладійчук
Я завжди кажу: нічого мене так не дивує, як люди. І цей рік — не виключення. Рожевих окулярів не було, хтось мене розчарував, хтось просто засмутив, а на когось стало байдуже. Та є ті, хто зробили цей рік таким, що приємно згадати.
Насамперед це військові. Я дякую тим, хто нас захищають, і пам'ятаю тих, хто віддали своє життя за наші. А ще це — мої любімі колеги, друзі, родина, психологиня, дядько з найсмачнішими мандаринами під домом і ще величезний список людей.
Саме завдяки неймовірним людям навколо я навчилася одразу й щиро казати «Дякую, що ви є». І тільки завдяки цим людям я можу подякувати 2024 року за те, що він закінчився.
PS. І кисла цибуля в Трипіччі — відкриття на 10 із 10.
Влад Лященко
Думав-думав, що стало для мене позитивним відкриттям, і зрозумів: настілки)
До весни цього року я до настільних ігор ставився трохи скептично. По-перше, було стереотипне уявлення, що це або тільки для п'янок, або ж для якихось задротів. По-друге, я не сильно любив такі «сидячі активності», не в контексті п'янок, звісно) Але консультант у магазині, коли я вибирав подарунок дружині, мене переконав. Ну і, понєслась.
Я зрозумів, що настілки — це не тільки стара нудна «Монополія». Це дійсно хороша можливість перемикнутися, дати відпочити очам, задіяти трохи інші частини мозку. З блекаутами та нашою реальністю це ще актуальніше.
Відкриттям також став український ринок настільних ігор. Виявляється, до початку повномасштабного вторгнення в Україні спокійно продавалися коробки, видані на болотах. Якщо з книжковими видавництвами ситуація кардинально змінилась після 2014-го, то українські видавці настілок почали розвиватись і отримувати ліцензії тільки зараз. Тож нумо підтримувати український бізнес і свою менталку!
Віта Пліс
Можливо, це банально, та для мене головним усвідомленням року стало те, що повномасштабна війна — це довготривалий марафон. Якщо у 2022 році здавалося, що це спринт, у 2023-му було вигорання, то 2024-й дав розуміння, що треба розраховувати ресурс на довгий час. Особистими відкриттями стали психотерапія та чекап здоров'я.
Книга: «Дар» Едіт Егер
Фільм: Мур «Ти [Романтика]»
Гурт: «Пиріг і Батіг»
Анна М'ясникова
Негативним відкриттям року стало те, наскільки у нас хаотична ситуація з відбудовою житла. Немає сформованих списків, незрозуміло, коли який будинок відновлять, і не завжди будинки навіть законсервовують. А інша й глибша проблема — відновлення пам'яток архітектури. Мені здається, що у міської влади взагалі немає розуміння, як зберігати автентичні елементи, як цифрувати, зберігати пам'ять про будівлю, аби згодом її можна було відновити за нарисами чи 3D-моделлю.
Якщо ж про позитивне — відкриттям року стали Карпати. За свої 30 років життя я встигла побувати в горах у Криму, піднятися на Ай-Петрі… Але не побувала в Карпатах.
Цьогоріч я там була декілька днів, неймовірно цікавих. Найбільше мене вразило, як тіні хмар рухаються схилами гір. Класно було відволіктися від постійного стресу, від вибухів, від очікування вибухів, від звуків, схожих на вибухи. Послухати, як шелестить трава, відчути вітер, який дме в обличчя, посидіти на верхівці гори та подивитися на чудовий краєвид. Це настільки прекрасно, що неможливо зафільмувати й передати. У моїй пам'яті ця подорож залишиться дуже надовго і додаватиме сил продовжувати жити.
Альона Холодова
Розкажу про проєкт, який мене приємно вразив цього року. Мені пощастило познайомитися з ініціаторкою та організаторкою проєкту «Інженерний тиждень» для школярів та освітян.
Суть в тому, що вчителі та вчительки реєструються на спеціальному сайті, де отримують набір завдань. Він наочно знайомить дітей із тим, як влаштований цей світ, із різними хімічними, фізичними та природними явищами. Там є все, що ми вивчаємо на фізиці, хімії, математиці, є задачі на логіку. Але все потрібно буде робити руками або разом із дітьми, або діти мають самі це зробити: знайти матеріали, інструкції, що можна використати, із чого збирати, як усе зробити.
Рекомендації надаються у посібнику, його отримують школи чи персонально вчителі. Приємно вразило, наскільки це ідейні люди: учасники, учасниці, дорослі, малі, підлітки.
Це дуже класний і потрібний проєкт. До прикладу, серед завдань — як змайструвати собі з простих матеріалів автономний ліхтарик на випадок відключень світла. Реалії нашого життя. І ще діти трошечки вивчають механіку.
Хочеться вірити, що таких проєктів, пов'язаних із навчанням, підсиленням позитивних емоцій і важливих навичок у дітей, ставатиме більше.
Тетяна Ямпольська
2024 рік вразив осягненням, що життя у Харкові триває, і що люди — і я сама — здатні щось відчувати.
Власне, життя нині складається з того, що ми звикли їм не вважати. Із мрій, із обіймів на вокзалах, із остраху російського наступу на місто, із розчарування від новин, зі статей і фото з прильотів, зі сторіс в Інстаграм із відновлених за ніч кав'ярень. Із вболівання за наших на футбольному чемпіонаті світу, із повідомлень від друзів-військових.
Життя останнім часом представляється так: оточена чудовими людьми, ходиш у гості, смієшся, танцюєш на весіллі, тренуєшся накладати турнікет, рубаєш святкові салати, донатиш, вибираєш зеленину в селян із деокупованих територій, жартуєш із барменом і вояками у відпустці.
А поміж вами ходить Смерть, весь час ходить Смерть як у вертепній виставі: то далі, то ближче, торкається плеча, поцілує гаряче, дасть хуком в скроню звісткою про загиблого друга, заскочить посеред вулиці виєм ракетної тривоги, продзеленчить вибитою шибкою від близького прильоту. Не сьогодні.
Мої цьогорічні емоційні трофеї — історії про людей, які люблять, страждають, воюють, відкривають банки й придумують розіграші. Живуть у прифронтовому місті. Міські паби перед святом сповнені несімейними авантюристами, ветеранами, припившими дамочками, war-фотографами, фанатами, акторами, що зображують Чорта не лише у рамках вертепів, а й у повсякденному житті. А над ними всіма непевний фльор надії — так уміють лише кінематограф і Харків. І ця надія харків'ян вражає найбільше.
З Новим роком. Нехай він буде кращим за попередній.
