2014-й — початок війни, «руська весна» зі спробою захопити адмінбудівлі в Харкові, формування громадянського суспільства й рік заснування незалежної медіагрупи Накипіло.
До 10-ліття Накипіло протягом десяти днів вийде десять інтерв’ю з командою медіагрупи про кожен наш з вами рік. Проживайте це десятиліття разом з нами й донатьте на нашого друга й співзасновника Накипіло Гліба Тимошенка.
Ціль: 1 000 000.00 ₴
І перше інтерв’ю — зі співзасновником «Накипіло» й очільником Центру практичної освіти Накипіло Романом Даніленковим про 2014-й.
Чому Накипіло?
Цю назву придумав наш друг і захисник України Гліб Тимошенко. І це слово відгукнулося всім, бо неможливо було мовчати, бо накипіло. І цікаво, що тоді, під час зйомки перших відео, коли нас ніхто не знав, ми підходили до людей на вулиці, називалися й вони одразу говорили, бо їм теж накипіло. І це скорочувало дистанцію.
Чи було розуміння, що проєкт триватиме 10 років?
Відпочатку був кістяк: Наталя Курдюкова, Гліб Тимошенко і я, плюс майже одразу доєдналася Олена Лептуга. Якщо б мені тоді хтось сказав про стратегію розвитку медіа, про бізнеспроцеси, я б дивно подивився на цю людину, бо тоді мене підривало, я не міг сидіти на місці, розумів, що якщо зараз впустити момент, то його інформаційно займе русня. Тому ні, не було розуміння, було усвідомлення, що треба знімати, писати й розповідати про автобуси з Бєлгорода з псевдохарків’янами, про маргіналів, які збиралися під пам’ятником Леніна.
Перші зйомки під брендом «Накипіло»
11 березня — це дата реєстрації нашого YouTube-каналу, але насправді ми знімали відео з кінця 2013 року. Перше брендоване відео було відзняте на харківському Євромайдані. Тоді було відчуття, що можна ще достукатися до росіян і зупинити війну.
І тоді ми хотіли показати всьому світу, що Харків — це Україна, тут не чекають русню. І нам не треба було нічого доводити, бо люди говорили самі, вони буквально про це кричали.
Яким був для Накипіло 2014 рік?
Тоді стався переломний момент, коли ми вперше з Наталею Курдюковою поїхали з мирного Харкова в Донецьку область і там побачили те, що, на жаль, бачимо щодня — зруйноване житло звичайних людей. І ти її бачиш це не на світлинах. А потім ти повертаєшся в мирний Харків, де футбол, усім весело й всі на розслабоні. І це наче як інший портал. І стало очевидно, що почалася війна, життя змінилося й воно може в будь-який момент змінитися для всіх, просто не всі це усвідомлюють. Тоді народився сюжет «Мир і війна».
Тоді ми були мрійниками, і вважали, що здатні зупинити війну своїми діями, розповідаючи про український Харків, записуючи інтерв’ю зі знаковими людьми України, військовими й волонтерами. Однак я думаю, якби ми не робили того, що робили, то велика війна могла початися раніше.
Якщо охарактеризувати цей рік трьома словами, то це — прийняття, небайдужість і мрія.
Прийняття того, що змінилося життя і все, що відбувається — це реальність: я не можу вже поїхати в Крим, бо він анексований, я не можу поїхати в наш Донецьк, бо він окупований. Небайдужість, бо навколо багато своїх людей, бульбашка, яка тебе тримає, яка за цінності перегризе горло. А мрія — аби не сталося те, що зрештою сталося.
Яке найбільше досягнення Накипіло, а що не вдалося?
Ми, що називається, догребли до 10-ліття й це круто. І не загубили себе й свою незалежність. І цінності наші з нами. А з того, що не досягли — це глобальні речі, приміром, не змогли зупинити війну, побороти корупцію. Мабуть, ми не такі великі, як думали в 2014-му.
