У День журналіста й журналістки ми знайомимо вас ближче з командою «Накипіло». Чому ми обрали саме журналістику? Що мотивує нас продовжувати працювати, навіть коли здається, що всі сили вичерпані?
У нашій спеціальній добірці коротких інтерв’ю накипілівці розповідають про те, що їм дається найважчим у їхній повсякденній роботі та як вони знаходять сили залишатися в незалежній журналістиці.
Зустрічайте особистості, які роблять «Накипіло» тим медіа, яке ви знаєте і цінуєте.
«Накипіло» — це медіа з десятилітньою історією. І ці 10 років — про спротив зазіханням росії. Зараз у наших матеріалах багато болі, та стільки ж прикладів героїзму й стійкості. Та й іронія проскакує, бо як без цього у прифронтовому місті. І мені здається, саме така чесна позиція — плакати й сміятися з читачами — це те, що допомогло нам вибудувати сильну спільноту та разом із нею звучати українським Харковом.
Найтяжче — не завмирати від вибухів, навіть коли вони зовсім поряд. Найтяжче — тримати зв’язок із нашими оперативниками, що поїхали на приліт. Їхнє кількахвилинне мовчання в умовах можливих дабл-табів дається мені дуже складно. Важко відбирати світлини чи відео з прильотів і розуміти, що відеографи та фотографи на місці бачили значно більше. І важко бачити втомлену команду, яка невпинно працює, та іноді не мати слів підтримки і через власну втому.
Олена Лептуга
Головна редакторка
Я хочу показати, що регіональна журналістика може бути крутішою за центральні канали.
Найважче дається висипатися.
Віктор Пічугін
Журналіст та директор з розвитку
Причин багато, усі не вмістити в кілька речень. Перше, що спадає на думку, — так я можу дізнатися й передати історії чудових, незламних, сильних людей, а також розповісти про злочини, які вчиняє росія. На жаль, я не маю можливостей покарати окупантів. Та я можу про їхні злочини розповідати, аби вони не залишилися непоміченими.
Кожен регіон — свій Всесвіт з особливим досвідом війни. А у прифронтових областях, як Харківщина, цей досвід може відрізнятися від селища до селища. Це потрібно зазначати, зокрема, щоби відчувати й розуміти проблеми, робити цей різний досвід спільним. Це важливо для нашої єдності як українців.
А ще круто дізнаватися, як живе місто поза моєю соціальною бульбашкою: про цікаві проєкти, культурні події, волонтерські організації, які існують поруч. Чесно, сама ходжу на події, які ми анонсуємо, — бо я теж цільова аудиторія нашого медіа, надсилаю анонси подругам із пропозицією піти разом.
Писати некрологи про загиблих найболючіше. Важко писати новини про російські обстріли, коли є загиблі та багато поранених. Коли сталися удари по «Фактор-Друку» й «Епіцентру», я писала оновлення щодо ситуації та плакала. Фізично важко працювати понаднормово, коли описуєш уночі наслідки влучання, а вже зранку маєш знову чергувати на новинах.
Анна М’ясникова
Журналістка, слідкую за стрічкою новин, роблю інтерв’ю, репортажі про жителів області, пояснювальні матеріали.
Я завжди в епіцентрі подій, які формують новий Харків. Бо маю змогу знімати найміцнішіх людей: військових, волонетерів і мешканців прикордоння. Можу фіксувати красу міста, попри обстріли. Важливо показувати, що відбувається з Харківщиною.
Найважче дається зйомка важких подій, коли бачиш, як люди плачуть від безсилля.
Ігор Лептуга
Фотограф, відеооператор
Бо має хтось розвінчати зневажливі міти довкола словосполучення «регіональне медіа». Особливо зараз, коли журналістська робота знецінюється неверифікованими джерелами, пабліками-сміттярками. Важливо бути маленькими світлячками, до яких можуть звертатися всі, кому критичне мислення — не порожній звук. Плюс я хитра людина: з усіх медіа Харкова обрала найкраще. Це як в усьому: люблю дружити з розумними, зустрічатися з красивими, працювати в колі найкращих.
Не люблю говорити з людьми, тому обрала професію журналістки.
Аліка Піхтерева
Авторка текстів, кореспондентка
Я працюю в регіональному незалежному медіа, бо це медіа — у Харкові.
Давалося складно абсолютно все, як тільки прийшов у «Накипіло». Раніше я працював на телебаченні, тож складно було адаптуватися, перевчитися, звикнути до нових форматів, інших завдань. Раніше я був кореспондентом, багато писав, а зараз я майже не роблю цього. Важко слухати історії людей, які відчули російський терор особисто, бачити руйнації від російських ракет, авіабомб. А найскладніше — на власні очі бачити людей, чиї життя відібрали: уві сні або посеред білого дня під час прогулянки. Усе це жахливо. Чому продовжую роботу? Бо це важливо, як би хто що не казав. Важливо документувати всі злочини росіян і розповідати світу, що відбувається тут. Важливо показати це кожному.
Олександр Тітов
Працюю оператором. Знімаю репортажі, опитування та монтую це все
Я на боці людей, яким необхідна прозора інформація, правдиві новини та різні цікавинки. Саме це дозволяє бути справжнім голосом українського Харкова.
Дуже важко переживати новини, від яких інколи перехоплює подих. Ще важче — повідомляти про них. Загалом, складно створювати контент із гарячих точок, бачити першими наслідки. Та якщо ми не транслюватимемо це світові, тоді хто це зробить?
Яна Кузьмінська
Я журналістка, чергую на стрічці новин, пишу тексти. Спілкуюся з людьми, знімаю репортажі та опитування. Можу гарно пофотографувати, змонтувати відео
Люблю багато говорити, а говорити про Слобожанщину я люблю ще сильніше. А що в цій любові допоможе краще, ніж регіональне незалежене медіа, яке є голосом українського Харкова?
Найважче дається багатогранність роботи. Ти і режисерка, і сценаристка, і постановниця, і фонтан ідей — і все це відразу. Але працюємо.
Юлія Напольська
Продакшн-директорка, я допомагаю важливим проєктам розказати їхні історії
Я дізнаюся новини з перших рук, із самісінького джерела, з витоку.
Журналістика — та рідкісна царина, де молоді набувають твій досвід, але й ти багато чому вчишся у молоді.
Робота в медіа приваблює мене свободою: її обмежують лише воєнна цензура, професійні стандарти, український правопис, зоряне небо наді мною та моральний закон у мені.
Найважче прокидатися вранці та вичитувати зведення: що за ніч понівечили росіяни в країні та в області, некрологи військових. Зберігати спокій.
Тетяна Ямпольська
Літературна редакторка, авторка історичних статей
Бо це мій зв’язок із реальністю, так я відчуваю дотичність до Харкова. Хоч я знаходжуся за 1 000 кілометрів, мій кожен день — про те, як і чим живе місто. У своїй роботі ми фіксуємо військові злочини росіян, розповідаємо історії харківців і створюємо майданчики для діалогів. Хоч для багатьох Харків — це про обстріли та руйнації, для мене — про натхнення, віру та життя.
Найважче дається зберігати спокій, який так потрібен для мене і для команди. Знаходити сили працювати, коли зневіра і розпач здаються більшими за все навколо. Читати повідомлення «У Харкові чутно вибухи», чекати на першу інформацію від колег і публікувати новини зі сльозами на очах.
Вікторія Пліс
Заступниця головної редакторки, роблю так, аби дедлайни не горіли
Вважаю, що регіональне медіа, як ніхто, відчуває біль свого міста, області. Редакція ближче до аудиторії, а значить — несе більшу відповідальність за свої матеріали. Регіональне медіа глибше розбирається в темі, воно часто є першоджерелом для національних. Справжнє, щире та без телевізійної обгортки.
Якщо чесно, тут може бути дві відповіді: або суперпафосна, на загал — і такої в мене, на жаль, немає:) А ще є прагматична, яка має сенс тільки на обговореннях на стратсесіях або в редакції.
Владислав Лященко
Режисер монтажу, оператор
Бо це мій внесок у розвиток української журналістики. Можливість через власні матеріали робити Харків і харків’ян видимими. Їхні вміння та бачення розвитку міста, важливі для регіону та країни проєкти. І мабуть, це те, без чого я не зможу триматися в нинішній час. Це більше, ніж робота. Це моя громадянська позиція: бути в інфопросторі міста, країни, вихоплювати з-поміж усього ті сенси, персоналії, характери, які резонують і мені.
Найважче шукати рішення в темах, над якими працюю. Навіть там, де питань забагато, намагатися відшукати хоча б натяк на рішення, на ідею, яка наштовхне читачів на власні думки. Яка дасть якщо не стовідсоткову відповідь, то хоча б скерує людину. Інколи бачу, що рішення ніяк не клеїться: переписую абзаци, шукаю нових спікерів, добиваюся від експертів конкретики. Добре, що природне вміння докопуватися до суті мене тут рятує: рішення рано чи пізно вдається знайти. Коли дедлайн піджимає, це додає стресу. А ще треба передплатити десятки аналітичних звітів, досліджень, передивитися конференції, відшукати якийсь інсайт, приклад або слушне порівняння. Часу це забирає багато, а в результаті пишеш кілька абзаців. Утім, впевненість у знайденій інформації того варта.
Альона Нагаєвщук
Журналістка. Пишу лонгріди, пояснювальні матеріали, інтерв’ю, адаптую цитатники, чергую на стрічці новин у вихідні
Бо хочу бути корисною, прагну дихати в одному ритмі з найулюбленішим містом!
Найважче планувати заходи в дні, коли відбуваються жорстокі обстріли з людськими жертвами. У Харкові, на жаль, таке буває надто часто. Тоді навіть здається, що ні в чому немає сенсу…
Ольга Каплун
Керівниця пресцентру Медіагрупи «Накипіло» та координаторка журналістського хабу від Інституту масової інформації «Медіабаза.Харків»
