Його світлини становлять, мабуть, 90% фотобанку Накипіло. Ігор Лептуга працює в медіагрупі з 2014 року, тож є, що згадати.
Це серія матеріалів до десятиліття Накипіло заради великого збору на 102 бригаду ТрО, де служить наш друг Гліб Тимошенко.
Ціль: 1 000 000.00 ₴
Як ти потрапив у Накипіло?
Був 2014 рік, і мені хотілося фіксувати все, що відбувалося тоді в Харкові. На той момент я мав свою справу, не пов’язану з медіа, — ремонт оргтехніки. І так сталося, що все більше часу я став проводити в Накипіло, просто на волонтерських засадах фотографуючи, й за два роки закрив свій бізнес. Не шкодую, бо важливо займатися тим, що тобі подобається. А мені це дуже подобається.
З того часу пам’ятаю зйомку, коли активістів не пустили на засідання Харківської міської ради. Охорона не пропускала, була штовханина. Я опинився між двох сторін, і тоді Накипіло випустило кілька матеріалів про це. Як на мене, це привернуло увагу суспільства дуже сильно, але, на жаль, ситуація повторилася знову.
Були й інші випадки, коли мені перешкоджала знімати тодішня міліція, колись мене обізвали «агентом-провокатором», бо я доводив, що маю на це право. Не дозволяли, пам’ятаю, ще знімати вибухи на складах у Балаклеї, без пояснень жодних.
Багато насправді таких перепон за ці роки. Наприклад, сон, бо під час нашої з Вітєю Пічугіним робочої поїздки в Северодонецьк, ледве не заснув за кермом. Були й смішні ситуації, як ми витягали наш коптер з річки. Знімали на «Стрілці», коптер вирішив сісти на воду й «втопився». Якийсь безхатько пропонував обв’язатися мотузкою й пірнути. Намагалися дістати веслом. Багато способів видумували, але зрештою викликала водолазів, і вони майже дві години шукали наш дрон, бо Лопань виявилась дуже замуленою й з купою сміття на дні. Ми його відремонтували, і він ще кілька років нам послужив. У 2022-му віддали його військовим.
Які свої матеріали ти пригадуєш?
Та їх було багато, а в мене пам’ять погана. Будь-яку подію цікаво знімати: чи то класичний благодійний концерт, чи бійка біля Палацу одруження, чи то поїздка Донецькою й Луганською областями у 2021 році. Тоді знімали вчительок з Костянтинівки, митців у Бахмуті й Лисичанську. Відчуваю ненависть до русні за те, що зруйнувала мирне життя людей.
Найбільш мені важко знімати поховання наших воїнів. Це дуже морально важко. Коли знімаєш прильоти, емоції можуть зашкодити виконати це професійно, а після накриває. Особливо, коли бачиш поранених і загиблих, як це було на вулиці Проскури. Чи пожежа на Котельній. Масштабність її вражала, а ще коли ти потім розумієш, що знімав біля будинку, де згоріла сім’я, це біль. І добре, коли поруч колеги, які психологічно підтримують.
Тепер ти не тільки знімаєш, а ще й вчиш знімати. Навіщо це тобі?
Ну, Накипіло читало тренінги, кожен за своїм напрямком, і я долучився як людина, що може навчити фотографувати, бо й сам удосконалював свої навички в процесі роботи в редакції. Тепер ще й вчу знімати відео. Мені важливо, щоб люди одразу відпрацьовували навички. І дуже приємно, коли в початківців виходить круто. Накипіло освіта багато робить, аби медіа в Україні були крутими.
На мою думку, кожна світлина, кожне відео — це історія. І завдяки цьому можна побачити минуле. І у тому числі, фіксувати злочини росіян зараз важливо, аби потім їх за це розхуярити.
Яке найбільше досягнення Накипіло? І чого не досягли?
Ну Накипіло зробили люди, які такого ніколи до цього не робили, а те, як ми професійно розвинулися, — це прям досягнення. А чого не досягли — ще більшого професіоналізму, треба й далі їбашити.
