Що сталося?
16 липня 2020 року парламент ухвалив останні зміни до Виборчого кодексу. За оновленою системою вже пройшли місцеві вибори 2020 року, а також позачергові вибори Харківського міського голови в 2021 році. Ми поговорили із Миколою Зінченко, головою Харківського осередку ОПОРИ, про виборчу реформу й про те, як вона реалізована в Харківській області.
У чому полягала суть реформи?
Виборча реформа була спрямована на те, щоб вибори в Україні проходили демократично, вільно, чесно, рівно для всіх суб’єктів виборчого процесу. Вона передбачала впровадження цілого комплексу заходів: прийняття Виборчого кодексу, внесення змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, тотальне навчання населення стосовно того, як мають проходити вибори, що потрібно вимагати від кандидатів тощо.
Хто основні розробники та як реформа впроваджувалася?
Микола Зінченко виділяє серед розробників тексту реформи колишнього Голову Верховної Ради України Андрія Парубія та експерта Юрія Ключковського, а також зазначає внесок великої кількості організацій.
За словами експерта, той Виборчий кодекс, який ми маємо зараз, лежав у Верховній Раді України більше 10 років. Основа тексту була написана приблизно в часи Помаранчевої революції, проте його почали впроваджувати лише в 2014-2015 роках. У 2006-2007 роках уже йшли обговорення щодо відкритих списків, але питання назрівало досить довго. Виборчий кодекс, який ми маємо зараз, був прийнятий в першому читанні ледь не в останній день роботи парламенту минулої каденції, хоча вони могли це зробити ще на початку. І вже нинішній склад парламенту затвердив його з усіма поправками.
Чому її впровадження затягнулося на такий термін?
Микола Зінченко вбачає проблему саме в питанні політичної волі в країні: «У нас половиною парламенту були ті люди, які пройшли за мажоритарними округами. Так туди було набагато легше потрапити, ніж через конкуренцію всередині списків і конкуренцію між партіями в рамках однієї області, тож багатьом народним депутатам мажоритарна система подобалася».
Що вдалося зробити?
Зараз можна проголосувати будь-де в країні, попередньо хвилин за десять залишивши заявку на сайті Державного реєстру виборців. Навіть на місцевих виборах, коли люди не зареєстровані в тій чи іншій адміністративній одиниці, вони можуть проголосувати, просто залишивши заявку й тим самим змінивши свою виборчу адресу. Так була зменшена вірогідність фальсифікації та вирішена проблема внутрішньо переміщених осіб, які втратили свої місця для голосування, коли виїхали з окупованих територій.
Досить сильно підвищили штрафи за порушення виборчого законодавства й терміни покарань і більш детально прописали певні процедури, наприклад, дефініцію передвиборчої агітації, права та обов’язки сторін, пункти стосовно заборон. Також визнали агітацією будь-які матеріали з символікою, іменами і т.д., які коштують більше, ніж 6% від неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто від 17 грн. Тобто агітаційний матеріал вартістю трохи більше однієї гривні вже вважається підкупом за Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У чому головна перемога реформи?
На думку Миколи Зінченка, говорити саме про перемоги ще рано, адже на практиці зміни працюють не так добре, як хотілося б. Але основна зміна — зміна виборчої системи. Ввели відкриті списки, щоб виборці приходили й голосували не лише за партію, а й за кандидата, щоб через конкуренцію до парламенту приходили найдостойніші, але все ж величезна кількість ризиків ще залишається.
Відкриті й закриті списки: у чому різниця?
Наприклад, є умовна партія з 40 кандидатів, яка в результаті голосування подолала виборчий бар’єр. Далі з цієї партії, наприклад, мають пройти десять кандидатів. Якщо списки закриті, то в парламенті опиняться перші десять імен зі списку, який склала партія. Тобто вона сама вирішить, хто піде далі. Якщо списки відкриті, то, окрім партії, виборець голосує і за когось конкретного з цих 40 кандидатів. У такому разі після подолання виборчого бар’єру до парламенту пройде той кандидат, який набрав найбільшу підтримку від виборців. Проте, за законодавством, як мінімум на місцевих виборах перший номер партії проходить обов’язково.
З якими викликами зіштовхнулися і чому?
Коли вносили зміни до КУпАПу (Кодекс України про адміністративні правопорушення) та Кримінального кодексу України про збільшення покарань, не затвердили статтю про підкуп кандидата. Микола Зінченко говорить, що в Україні доволі поширеною є практика використання технології двійників, коли людина йде на вибори з тим самим ім’ям, прізвищем, по-батькові, як і основний кандидат. Це зроблено, щоб відтягувати в нього голоси. Стаття про підкуп кандидатів дозволила б притягнути до відповідальності тих людей, які цією технологією користуються, але парламент її не підтримав.
Не вдалося зробити повністю відкриті списки через квоту в 25%. Для того, щоб піднятися партійним списком, під час голосування партія має набрати 25% порогу виборчої квоти, а це вдається не всім. Тобто ще залишається частина людей, які проходять так, як партія вирішила. Були пропозиції, щоб ця квота становила 5%, 10% або 20%, проте ухвалили 25%.
Не врегулювали систему відкликання депутатів. Зараз в цьому основну роль грає партія. З одного боку це добре, якщо партія відкликає депутата через те, що він не працює, але з іншого боку вона може відкликати депутата й через те, що він робить щось не так, як того хоче партія. Можливість відкликати депутата має бути, проте не повинно бути політичного впливу на ту чи іншу людину.
Ввели системи відкритих списків в громадах з кількістю виборців більше, ніж 10 тисяч. Тобто люди в селах не можуть балотуватись як самовисуванці, лише за списками партій. Наприклад, є сильна регіональна фігура, яку підтримала велика кількість людей, але вона не може піти на вибори сама, – їй потрібно домовитися з якоюсь партією, щоб вона її висунула.
Зробили систему виборчого фінансування прозорою лише умовно. Є норми про відкриття виборчих фондів, із яких має фінансуватися вся агітація. Кандидати звітують спочатку проміжним звітом до дня голосування, потім фінальним звітом про використання коштів виборчого фонду. Наче воно так і є, але Інтернет та соціальні мережі взагалі жодним чином не прописані в законодавстві, хоча зараз це значна доля витрат, проте довести це важко. Плюс до цього у кожного кандидата є свій штаб, політтехнологи, агітатори, яким не платять фінанси в білу. Через це також не можна притягнути до відповідальності за передчасну агітацію, адже довести кількість витрачених коштів майже неможливо.
Чи справді є покарання за виборчі злочини?
Треба розділяти виборчі злочини та правопорушення. Правопорушення регламентуються Кодексом України про адміністративні правопорушення і за них виписують штраф. У більшості це порушення правил розміщення агітації (агітація без вихідних даних, розміщення її не в тих місцях і т.д.) та підкупу виборців від 1 до 60 гривень. Якщо вартість продукції, що роздається, перевищує цю суму, то це вже відповідальність за Кримінальним кодексом України, і тоді це злочин. У такому разі покараннями є позбавлення волі й великі штрафи.
Випадки притягнення до відповідальності вже були, проте вони поодинокі. Досить часто суди обмежувалися умовними термінами на 1-2 роки.
Як ця реформа зреалізована в Харківській області?
Микола Зінченко каже, що цього року з реалізацією реформи було важкувато: «По-перше, кодекс новий, його потрібно ще читати й читати, він важкий для розуміння багатьох і та ж сама виборча система є не досить простою для більшості населення. Чотири бюлетеня з різними виборчими системами виборцям зрозуміти важко, а потім комісіям все це важко підрахувати за квотами».
Цього року виявили недоопрацьованость Кодексу, яка завадила оскаржити порушення й фальсифікації, зафіксовані після здачі документів вищій виборчій комісії. Також фіксували обходження обмежень передвиборчої агітації: «У Виборчому кодексі написано, що заборонено розміщувати агітаційні матеріали на громадському транспорті, таксі і т.д., тож пані Аліна Мустафаєва почала розміщувати агітацію на каршерінгу. У Виборчому кодексі слова каршерінг немає, тому порушенням це вважати не можна», — додає Зінченко.
Також Микола Зінченко відзначив роздачу квитків у зоопарк Ігорем Тереховим, адже через проблему непрозорості виборчого фінансування підрахувати суму виявилося неможливим і через це його не вдалося притягнути до відповідальності щодо агітаційної діяльності. А також він висловив зацікавленість подальшим розглядом справи Аліни Мустафаєвої і можливим вироком через роздачу чашок.
На цих виборах через їх локальність і незалучення населення мало хто змінював свою виборчу адресу, хоча це можливо.
Які перспективи позитивних змін?
Микола Зінченко акцентує увагу на те, що за останні кілька років реформа лише почала впроваджуватися, і для того, щоб ми вийшли на новий якісний рівень проведення виборів в Україні, потрібно багато часу. Експерт зазначив, що увесь час з’являються якісь нові ідеї, наприклад, того ж самого електронного голосування, яке, на його думку, може лише вбити демократію, адже будь-яка електронна система ламається. Також він сказав, що потрібно попрацювати над правками, наприклад, квотами по 25%, непрописаністю певних процедур тощо.
