Понад 126 тисяч людей у Харківській області мають інвалідність, з яких — 26 тисяч внутрішніх переселенців.
Чи завжди людині з інвалідністю потрібна допомога, як з нею спілкуватися, щоб не образити та потоваришувати? Ми зібрали кілька порад.
«Я бачу людину з інвалідністю. Їй потрібна моя допомога?»
Завжди запитуйте, перш ніж допомогти. Наявність у людини інвалідності або порушень розвитку не означає, що їй потрібна допомога. Пропонуйте її, тільки якщо це дійсно необхідно або людина сама просить про це.
Не робіть припущень. Не ухвалюйте за людину з інвалідністю будь-яких рішень. Поважайте спроможність і самостійність. Люди з інвалідністю краще знають, що вони можуть, а чого — ні.
«Давайте я вас проведу»
Будьте уважні до фізичного контакту. Уникайте дотиків до тіла людини, до її інвалідного візка, скутера або тростини. Для людини з інвалідністю реабілітаційні пристрої — частина особистого простору. Знову ж таки, спитайте, чи потрібна допомога в подоланні неінклюзивних ділянок простору, а не кидайтеся все вирішувати, бо «знаєте, як краще».
Людям, які використовують тростину чи милиці для пересування, руки потрібні насамперед для рівноваги, тому ніколи не хапайте за них. Незрячій людині краще запропонувати свою руку, а не брати її кінцівку, щоби провести.
«Ой, а що сталося?»
Не починайте розмови з питання про інвалідність. У вашого співрозмовника може скластися враження, що його недуга вам цікава більше, ніж він сам. Говоріть з людиною, а не її особливостями. Підтримуйте зоровий контакт з нею й уже потім із супровідником чи перекладачем мови жестів.
«Ти мене розумієш?»
Якщо ви зустріли людину, яка слабо чує, розмовляйте з нею без поспіху, але в звичайному ритмі. Не варто надто артикулювати кожне слово. Люди з проблемами слуху розраховують, що саме читання по губах допоможе їм зрозуміти співрозмовника.
Не підвищуйте голос і не робіть сердитий вираз обличчя. Зайва міміка може спотворити емоційне забарвлення ваших слів. Не треба сюсюкатися.
Якщо ви не впевнені, що людина вас зрозуміла, запитайте, чи потрібно записати те, що ви сказали, чи повторити ще раз.
«О, дивись: у нього нема руки, а ця сліпа»
Люди, які виглядають якось інакше, часто стикаються з тим, що їх розглядають чи, навпаки, відводять погляд від них. Тож поводьтеся природньо, аби вони не відчували на собі тавро. Незрячий ніколи не образиться, якщо на прощання ви скажете: «Побачимося!», а людину на візку не збентежить фраза: «Приходьте до нас ще» або «Давайте пройдемося туди».
Щиро віримо, що читачі Накипіло не дозволять собі називати людей з інвалідністю «інвалідами», «каліками», «загальмованими», «даунами» тощо. Та недоречною буде і надмірно виявлена жалість. «Бідненький», «страждалиця», «жертва» — не те, що хоче почути будь-хто з нас.
«Їм потрібна увага. Вони ж особливі…»
Люди з інвалідністю — це люди зі своїми сім’ями, роботою, хобі, уподобаннями, радощами та смутками. Незважаючи на те, що інвалідність є невід’ємною частиною їхнього життя, вона не визначає її та не впливає на індивідуальність. Не робіть із них героїв чи жертв. Ставтеся до них як до особистостей.
Наша рубрика «Такі ж, як ти» переконає вас остаточно в цьому.
Почитайте також про те, Як військовому пройти ВЛК після поранення.
