Через п’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення рф до України ООН вже зафіксувала 124 випадки сексуального насильства в той час, коли до цього, за офіційною статистикою, їх кількість складала приблизно 400 щороку. При цьому варто зазначити, що узагальнені дані з нещодавно деокупованих чи тимчасово окупованих територій з цього приводу ще відсутні.
Обставини, у яких опинилася людина, постраждала від сексуального насильства, можуть бути різними. Обізнаність у тому, як треба діяти в тій чи іншій ситуації дозволяє попередити або мінімізувати можливі психологічні й фізичні наслідки, тож ми поговорили із віце-президенткою правозахисної організації «Ла-Страда Україна», юристкою і адвокаткою Мариною Легенькою та розібрали деякі з них.
Людина постійно потерпає від чіпляння й неоднозначних натяків. Дійшла справа до примусового роздягання, але постраждалий/постраждала не звертаються по допомогу, тому що це не зґвалтування.
«Примусове роздягання, чіпляння, обговорення зовнішнього вигляду жінки чи чоловіка із сексуалізованим підтекстом дійсно є сексуальним насильством і може бути кваліфіковане як Стаття 153 Кримінального кодексу України «Сексуальне насильство». Якщо дані діяння вчиняються військовими по відношенню до цивільного населення, військовими між собою, військовими, зокрема, у бомбосховищах тощо, ці діяння мають бути кваліфіковані як воєнні злочини по Статті 438 ККУ», – зазначає Марина Легенька.
Якщо подібні дії відбуваються тут і зараз, потрібно набирати 102, чітко називати адресу, за якою перебуває особа й очікувати на поліцію. При цьому варто максимально дистанціюватися від особи, яка вчиняє дії сексуального характеру. Якщо це відбувається в бомбосховищі, на підприємстві чи установі, потрібно звертатися до керівництва цього підприємства або установи для того, щоб відповідно відреагувало вже керівництво або територіальна оборона, якщо вона знаходиться поряд і відповідальна за певні об’єкти цивільного укриття.
Якщо сексуальне насильство у військовому контексті вже відбулося, необхідно підключати Офіс Генерального прокурора за телефоном (096) 755-02-40 або через електронну пошту [email protected], зазначивши свої ПІБ та засоби зворотнього зв’язку. Якщо військовий контекст відсутній, звертатися потрібно в найближчий відділ Національної поліції для того, щоб вони належним чином відреагували.
«Також є гарячі лінії. Це урядова гаряча лінія 1547, на яку можна зателефонувати й отримати алгоритм дій в даному випадку, і Національна гаряча лінія з питань протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерній дискримінації – 116 123. Вона працює цілодобово, і на неї також можна звернутися й отримати як психологічну підтримку, так і чіткий алгоритм дій, бо він є дуже індивідуальним для кожної ситуації».
Людина тільки-но пережила зґвалтування, і готова про це говорити, аби покарати кривдника.
Якщо зґвалтування відбулося, потрібно в першу чергу викликати 102 і 103. Марина Легенька наголошує, що в такому випадку звертатися за медичною допомогою дуже важливо, адже її ненадання тягне за собою загрозливі стани для життя постраждалої особи: «Навіть якщо постраждала особа знаходиться на окупованій території і говорить, що не буде звертатися, тому що не хоче взаємодіяти з тими органами влади, які там знаходяться, це не працює. За медичною допомогою потрібно звернутися обов’язково, незалежно від перебування такої особи».
Незалежно від того, це цивільний чи військовий злочин, треба зібрати контакти свідків або можливих свідків, якщо вони були, і зберегти залишки біологічного матеріалу. Це означає, що постраждала особа не повинна робити будь-які гігієнічні процедури до того моменту, поки не приїде швидка допомога, або вона не звернеться в медичний заклад, де проведуть забір матеріалів. «Досить часто постраждалі хочуть знищити одяг (у якому вони були під час зґвалтування – ред.), але як би не хотілося це зробити, його потрібно зберігати, тому що на ньому можуть бути залишки біологічного матеріалу ґвалтівника, залишки епідермісу тощо. Будь-які предмети, які можуть носити частки біологічного матеріалу, чи то простинь, чи то диван, також варто зберігати». Також потрібно зафіксувати час, місце, де це відбулося, особливі прикмети кривдника, їх кількість, якщо він був не один.
Якщо особа знаходиться на тимчасово окупованій території й не має можливості звернутися телефоном до 102, то в такому випадку потрібно повідомляти про дані дії в письмовому вигляді на електронні контакти органів Національної поліції
[email protected] та прокуратури [email protected]. Якщо людина розуміє, що не зможе швидко звернутися за юридичною допомогою і до правоохоронних органів, вона в ідеальному варіанті повинна зафіксувати все, що з нею відбулося на папері: «З часом багато деталей, які є важливими, хоча для пам’яті вони вже стерті, втрачаються. Їх обов’язково треба зафіксувати, щоб їх потім можна було відтворити і належним чином на них реагувати, коли вже постраждала зможе звернутися за допомогою».
Людина пережила зґвалтування й через деякий час вирішила звернутися до відповідних органів, але боїться, що це нічого не дасть, тому що залишків біоматеріалів вже немає.
Марина Легенька зазначає, що звертатися по допомогу варто, навіть якщо біоматеріалів не залишилося: «Якщо ми говоримо про сексуальне насильство, зокрема про зґвалтування як найтяжчий прояв сексуального насильства, то доказами є необов’язково, власне, судово-медична експертиза чи імуно-біологічна експертиза: це можуть бути покази свідків та інші аспекти». При цьому судово-медична експертиза в будь-якому випадку буде проводитися, тому що залишкові явища від отриманих травм ще можуть залишатися.
Судово-медичний експерт може говорити про те, що застарілі травми можуть бути характерними для певних дій, тому все одно судово-медична експертиза буде проводитися, і буде використовуватися як один із доказів під час провадження, але ключовими тут є саме свідчення постраждалої особи. Юристка наголошує, що сексуальне насильство як військовий злочин не має строків давності, тому незалежно від того, коли звернулася постраждала особа, це провадження буде відкрито й реагування органів державної влади буде належним.
Якщо постраждала особа звертається і отримує відмову, потрібно звертатися до Національної поліції, або, якщо мова йде про воєнний злочин, потрібно звертатися на гарячі лінії 1547 та 116 123 і, відповідно, на електронні канали комунікації Офісу Генерального прокурора [email protected]. Проте Марина Легенька наголошує, що на сьогоднішній день реагування на такі випадки є дуже гострим, злагодженим і швидким.
Постраждала особа вирішила поділитися своєю історією про пережите насильство, у результаті чого отримала смакування подробиць і повторну травматизацію.
Перш ніж матеріал опублікують, постраждала особа має надати усвідомлену згоду на те, що інформація про неї буде використовуватися в засобах масової інформації. Якщо постраждала особа не надала письмової згоди на використання своєї історії, вона на будь-якому етапі може вимагати видалення цього матеріалу і, якщо ці дії завдали моральної чи матеріальної шкоди, компенсації за розповсюдження цього матеріалу. При цьому абсолютно всі постраждалі від ґендерно-зумовленого насильства, зокрема саме сексуального насильства, пов’язаного з війною, мають право на безоплатну вторинну правову допомогу з боку держави, яку вони можуть отримати, подзвонивши за номером 0 800 213 103, або перейшовши на сайт www.legalaid.gov.ua.
Якщо людина надала письмову згоду, вона все одно може вимагати видалення матеріалу, тому що це завдає їй додаткової травматизації. «Треба розуміти, що в такому випадку процес буде досить складним, тому що ми вже маємо письмову усвідомлену згоду. Потрібні дуже серйозні важелі для того, щоб доводити, що цей матеріал має бути видалений, і тут мова про відшкодування будь-якої шкоди вже не йде», – попереджає Марина Легенька.
Якщо постраждала особа потребуватиме психологічної підтримки, вона може подзвонити на Національну гарячу лінію 116 123.
Людина постраждала від сексуального насильства на території, яка постійно переходить з рук в руки.
У такому випадку до органів державної влади звертатися варто. За словами Марини Легенької це не буде тягнути для постраждалої особи жодної небезпеки, тому що всі дії проводяться з урахуванням усіх безпекових заходів щодо постраждалої особи.
Проте розповсюджувати свою історію на широкий загал вона не рекомендує, щоб не ставити себе під додаткову загрозу: «Говорити зі ЗМІ – це її (постраждалої особи – ред.) право, і вона це може зробити, якщо бажає. Якщо постраждала готова усвідомлено говорити про вчинене, це дуже добре, адже це підтримує та показує масштабність проблеми.
Але, якщо вона сумнівається в безпековій складовій, складовій нерозголосу, краще дійти до того моменту, коли це рішення буде абсолютно усвідомленим, ніж потім жалкувати про нього й мати дійсно складні наслідки».
Особа постраждала від насильства зі сторони українських військових і боїться звертатися по допомогу, бо думає, що її звинуватять у брехні.
За словами Марини Легенької, незалежно від того, хто вчинив насильство, це вважається військовим злочином, тому звертатися потрібно по тому ж алгоритму й у випадку нереагування дзвонити на гарячі лінії 1547 і 116 123 й писати на електронні канали комунікації Офісу Генерального прокурора [email protected].
Також експертка наголошує: потрібно розуміти, що особливо на лінії вогню особа, переодягнена в українську форму, не завжди є представником української сторони, так само, як особа в цивільному одязі, необов’язково буде такою: «Я читала, що є підтверджені випадки, і ми маємо 23 звернення і 29 постраждалих, які говорили про сексуальне насильство, пов’язане з війною, але ми не маємо жодного звернення, яке б стосувалося сексуального насильства з боку наших військовослужбовців або наших інших збройних формувань, хоча лінія працює анонімно й конфіденційно».
Дитина постраждала від сексуального насильства. Батьки розуміють, що варто звернутися до поліції, поговорити з психологом, але дитина категорично проти.
За словами Марини Легенької, якщо дитина є постраждалою особою, хто б не дізнався про цей злочин, він повинен повідомити органи Національної поліції і представників органів державної влади, тому що дитина має особливий захист з боку державної влади. «Кожна особа, яка зазнала сексуального насильства, потребує психологічної допомоги, але діти, у зв’язку з особливостями розвитку, такої допомоги потребують в усіх 100% випадків.
Для того, щоб мінімізувати наслідки сексуального насильства, обов’язково треба звертатися до органів державної влади і, зокрема до психологів, які будуть проводити роботу з дитиною, навіть якщо ця дитина свідок. Дитина-свідок сексуального насильства дорівнює дитина постраждала, і це потрібно пам’ятати».
При цьому експертка наголошує: затягувати зі зверненням у будь-якому випадку не потрібно. Щоб батьки не виглядали зрадниками в очах дитини, їм краще одразу попросити психологічну консультацію (це можна зробити за номером 116 123), щоб зрозуміти, як правильно повідомити про звернення дитині: «Тут потрібно правильно комунікувати з дитиною з приводу звернення, щоб вона розуміла, що батьки діють в її інтересах, і це потрібно для того, щоб вона відчувала себе захищеною в подальшому, а не тому, що так просто треба зробити».
Людина виїхала за кордон і опинилася в ситуації, коли місцевий мешканець намагається змусити її до статевого акту. Від нього лунають погрози, що він звинуватить її в незаконній діяльності, зокрема, у проституції, якщо вона відмовиться, маніпулює депортацією.
Усі особи, які виїхали й отримали тимчасовий захист на території іншої країни, мають ряд прав, зокрема юридичних. Як тільки виникає загрозлива для них ситуація, у будь-якій країні потрібно звертатися у дві структури: до поліції і до консульства, посольства України в місці свого перебування.
«На сьогоднішній день посольства й консульства працюють ефективно, тому, виїжджаючи, особа повинна знати їх контакти в місці свого перебування. Це саме стосується неурядових організацій, які працюють закордоном саме в тих країнах і можуть допомогти в такому випадку», – говорить експертка. Також вона наголошує, що постраждалій особі може бути запропоновано переміститися до шелтеру, до притулку, якщо в цьому є потреба, але мова про депортацію не йде.
Цей матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО «Ла Страда-Україна» та ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS)
