У той час як Європа відмовляється від сміттєспалювальних заводів, в Україні можуть побудувати десятки подібних підприємств. Дискусії почалися ще влітку минулого року в межах презентації Плану повоєнного відновлення.
Внаслідок руйнувань ми справді маємо величезні обсяги відходів. Але спалюючи їх, проблему не вирішимо. Ба більше, через незнання всієї небезпеки сміттєспалювання ми ризикуємо суттєво погіршити стан довкілля та нашого здоров’я.
Спробуємо спростувати міфи навколо цієї теми. А допоможе нам Анастасія Мартиненко, експертка у сфері управління відходами та членкиня спілки Zero Waste Alliance Ukraine.
«Це ж відновлювальна енергія!»
Кажуть, енергія спалених відходів така ж корисна, як з вітру, хвиль або сонця. Помилка криється у тлумаченні терміну «відновлювальна енергія». Вона утворюється за рахунок природних процесів. Муніципальні відходи — органіка, пластик, папір, скло — походять із природних матеріалів. Для їх виготовлення вирубують ліси, використовують нафту та інші похідні речовини. Спалювання створює додатковий попит на упаковку та подібні речі. І разом із тим — продовжує виснажувати природні ресурси.
«Спалювати відходи означає мати багато дешевої енергії»
Не так вже й багато. Ефективність виробництва електроенергії з відходів сягає приблизно 20%. У той же час із вугілля — майже 35%, а для газотурбінних установок цей показник сягає 55%. Дещо краща ситуація з теплогенерацією. Але й тут сміттєспалювальні заводи програють газовим котлам, не кажучи вже про безпечнішу та доступнішу енергію з вітру та сонця.
«Через низьку теплотворну здатність відходів сміттєспалювальні заводи генерують незначний об’єм енергії. Його вистачить на опалення невеликого району, та аж ніяк не на ціле місто. До того ж, ці заводи дуже енергоємні. Під час роботи вони споживають багато енергії. А якщо у відходах переважно органіка — ще більше, бо перед спалюванням її треба добряче висушити», — каже Анастасія Мартиненко.
Ще момент: ціна спалювання. За підрахунками Управління енергетичної інформації США, середня вартість сміттєспалювальної установки вдвічі вища за вартість вугільних електростанцій. У порівнянні з атомними — на 60%. Витрати на обслуговування сміттєспалювальних установок у десятки разів вищі за утримання вугільних станцій і в чотири рази перевищують вартість експлуатації АЕС.
Також енергія з відходів дорожча, ніж з відновлювальних джерел: вчетверо більша за сонячну та вітрову енергії. Тому сміттєспалювальний завод — значний економічний тягар для міста. І несуть його передусім платники податків. Громада зобов’язана поставляти на завод певний об’єм відходів, або ж доведеться платити великі штрафи.
Як правило, контракти з утримання сміттєспалювальних заводів довгострокові: на 30, 40, а то і 50 років. Такі строки обумовлені вартістю будівництва та устаткування, які компанії прагнуть окупити. Якщо місто запроваджує нову політику, скажімо, щодо зменшення відходів певної упаковки, то загальний потік відходів скорочується.
«Деякі європейські муніципалітети потрапляли у борги, бо поставляли менше відходів, ніж прописано у контракті. Вони змушені були з коштів населення покривати ці штрафи. Данія, наприклад, імпортує відходи із-за кордону. Країні не вистачає наявних ресурсів для спалювання. Так, слідуючи одним домовленостям, вони не виконують інші. Зокрема не можуть знизити викиди парникових газів відповідно до європейської політики щодо зміни клімату. Ось таке замкнене коло», — додає Анастасія Мартиненко.
«Так ми зменшимо залежність від російського викопного палива»
Насправді, спалюючи пластикові упаковки та синтетичний одяг, ми частково спалюємо і викопне паливо. Адже пластик — це нафтопродукт. Фактично ми маємо справу з російським енергоресурсом. Це підтверджує дослідження Changing Markets Foundation.
«Із 50-ти брендів одягу, включених у дослідження, 39 досі купують тканини у найбільших у світі виробників поліестеру. Це індійська компанія Reliance Industries та Hengli Group з Китаю. Вони закуповують для сировини нафту з росії. Потім бренди купують у холдингів тканину для пошиву продукції: це Benetton Group, Esprit, G-Star RAW, New Look, Next. Тож опосередковано ми таки пов’язані з російським паливом», — пояснює експертка.
Через ланцюги поставок аналітики виявили зв’язок із вказаними холдингами у H&M, Boohoo, C&A, Nike, Hugo Boss, Mango, Primark, North Face. Більшість цих брендів публічно зупинили діяльність у росії або вилучили звідти продукцію. Однак закуповуючи сировину в тих постачальників, вони продовжують вкладатись у російську економіку.
«Аби зменшити залежність від цих ресурсів, треба перестати купувати нові речі, а не починати спалювати їх. У жодному разі не хочеться, щоби споживачі відчували зараз провину. Навпаки: нехай вашою силою стане відмова від неякісних речей з масмаркету та заміна пластику на екологічні аналоги», — додає Анастасія.
На шляху до енергонезалежності експертка радить звернути увагу на установки для компостування та виробництва біогазу. За можливості громади можуть запровадити роздільний збір, перероблення матеріалів та їхнє повторне використання.
«Сміттєспалювальні заводи створюють багато робочих місць»
Дослідники Університету штата Мен (США) підрахували: на 10 тисяч тонн відходів на рік спалювання забезпечує лише два робочих місця. Водночас підприємства з ремонту та повторного використання речей на такий же об’єм відходів надають роботу приблизно 400 людям. Перероблення може створити від 17 до 321 робочих місць. Це напівмеханічна работа, до якої часто залучають колишніх збирачів відходів. Вони перевозять, сортують, пакують та іноді переробляють вторинну сировину.
Фото: Альона Нагаєвщук
«За високих температур спалювати відходи безпечно»
На сьогодні не існує технології, яка дозволяє спалити відходи безпечно та безслідно. Цей процес завжди супроводжується викидами в повітря та утворенням небезпечних залишків (золи, шлаків тощо). Серед них — діоксини, фурани та важкі метали, які можуть викликати рак, вражають імунну та репродуктивну системи. Найбільше страждають мешканці прилеглих громад, а також ті, хто п’ють воду та споживають їжу, вирощену на забруднених ґрунтах.
«Ми просто зменшуємо об’єм відходів (до 12–40% залежно від складу та технології спалювання) та збільшуємо їхню токсичність. Із цими токсичними залишками теж треба щось робити. В ідеалі, їх мають захоронити на спеціально облаштованому полігоні для небезпечних відходів. Та здебільшого вони потрапляють на звичайні полігони, де зола розвіюється в повітрі», ` — зазначає Анастасія Мартиненко.
«Краще спалити, ніж відправити на полігон»
Анастасія Мартиненко:
«Часто ми чуємо це як головний аргумент на користь сміттєспалювальних заводів. Владу непокоїть, що полігони збільшуються, відходи на них можуть загорітися, і ми дихатимемо токсинами. Дійсно, метан, який утворюється з органіки, є легкозаймистим газом і може спричинити пожежу на сміттєзвалищі».
Парадокс у тому, що саме спалюючи відходи, ми перетворюємо їх із просто небезпечних речовин на токсичні. І, як розібралися вище, все одно залишки треба кудись дівати. Зазвичай їх використовують як «інертний матеріал» на полігонах (попіл). Він розвіюється вітром далеко за межі полігону. Зрештою, ним ми і дихаємо.
Фото: Альона Нагаєвщук
Роздумуючи, що робити з відходами, важливо пам’ятати: спалювання не вирішить цю проблему раз і назавжди. На думку експертки, містам давно час змістити фокус із «як перетворити відходи на щось» на «як запобігти їхньому утворенню». Швидко це не вдасться. Та скоротивши кількість органіки на полігонах і купуючи менше товарів у пластикових упаковках, ми вже зробимо краще довкіллю. А для того, що не піддається переробці чи повторному використанню, шукатимемо безпечніші, екологічні рішення.
https://nakipelo.ua/sponukaty-vyrobnykiv-platyty-za-vidkhody-chy-realno-tse-dlia-ukrainy/
