Що сталося
Політики-популісти набирають популярність у всій Європі. У Німеччині ультраправа партія AfD, «Альтернатива для Німеччини», вперше у своїй історії отримала 20,8% на дострокових виборах до парламенту. Марін Ле Пен із вкрай правими поглядами та ультралівий Жан-Люк Меланшон лідирують у рейтингу кандидатів у президенти Франції.
Словаччина, Австрія, Швейцарія, США теж продовжують цей тренд. Розбираємося, чому політикам, які обіцяють повернути владу народу та покарати еліти, вдається знову і знову захоплювати симпатії виборців.
Хто такі популісти
Популісти можуть відноситися до правого й лівого краю політичного спектрів. Їхні економічні програми, ставлення до міграції, «соціалки», податків можуть суттєво відрізнятися — та спільним є спосіб, в який вони пропонують розв’язати проблеми.
Дослідник Кас Мудде визначає популізм через навмисну опозицію «прекрасного народу» та «корумпованих еліт». Популісти наголошують, що нібито всі «звичайні люди» хочуть одного й того самого, а на заваді їм стає невелика група, яка захопила владу. Аби зажити щасливо, багато та єдино потрібна малесенька зміна: скинути злодіїв з «еліт».
То може, вони праві та еліти дійсно захопили владу?
Звісно, впливові політичні та бізнесові актори можуть домагатися вигідних їм законів, розподіляти бюджетні гроші між наближеними та навіть інтегрувати наркосиндикат у правоохоронну систему. Це підкреслював і Світовий банк у дослідженні: нерівний розподіл влади дозволяє групам впливу маніпулювати політикою держави та позбавляти інших можливості впливати на рішення.
Однак популісти в передвиборчій риториці підміняють складні рішення щодо перебудови держави ідеями на кшталт «наша чесна команда прийде і все змінить на краще».
Уявімо, що в країні існує несправедлива судова система, реформу якої блокує президент. Його відставка може бути необхідною, але якщо влада зміниться й наступник просто заведе на посади потрібних суддів, то правосуддя в країні не покращиться. Для цього потрібні зміни в законодавстві, громадський контроль і можливість вести судочинство незалежно від конкретних імен при владі.
Чому популісти такі популярні
Кас Мудде каже, що з кінця XX сторіччя у Західній Європі люди виявляли невдоволення традиційними партіями і тим, що їхні позиції з ключових питань поступово зближувалися. Популісти ж репрезентували себе як альтернативу всьому політичному середовищу. Фінансова криза 2008 року, безробіття й подальше скорочення державних видатків додали причин для невдоволення людей, ще більше піджививши популізм.
Розширення доступу людей до інтернету дало популістам змогу звертатися до виборців напряму, минаючи редакційні фільтри традиційних медіа. Політологи Макс Шауб і Давіде Морізі проаналізували дані парламентських виборів в Італії 2013 року та регіональних виборів у Німеччині 2016–2017 років. За їхніми висновками, використання інтернету для отримання політичної інформації «тісно й послідовно корелює з голосуванням за популістські партії (але не за партії мейнстриму)».
Як зрозуміти, що перед вами політик-популіст
Найкраще зіставити програму політика, публічні виступи й конкретні дії та рішення. Наприклад, якщо політик каже: «У мера є фірми-прокладки, через які він отримує відкати, це треба розслідувати» — це конкретне звинувачення, яке потребує доказів. Заява ж «У мерії сидять чиновники, які жирують і крадуть наші податки» поєднує поділ на корумпованих противників і народ із претензією винятково його представляти. Саме таку претензію політолог Ян-Вернер Мюллер вважає ключовою ознакою популізму.
Придивіться, яке місце в виступах політика займають незгодні з його програмою. Чи визнає він, що люди можуть підтримувати інші політсили й мати законні інтереси? Якщо власних прихильників політичний гравець оголошує єдиним «справжнім» народом — це тривожний дзвінок.
Якщо цей політик вже брав участь у виборчих перегонах і програв — прослідкуйте, як він реагував на поразку. Крики про фальсифікації та вкрадену перемогу, які не супроводжувалися заявами до правоохоронців або судовими справами, натякають, що перед вами — популіст.
Почитайте також про те, куди йдуть податки українців.
Публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії. За зміст цієї публікації відповідає виключно редакція медіа «Накипіло». Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.