Це реклама
Мільйони українців досі живуть за кордоном через війну. За даними UNHCR, станом на 2025 рік за межами України перебували близько 5,7 млн українських біженців. Частина з них планує повернення, частина вже будує життя в інших країнах, а частина досі вагається.
Українська держава намагається підтримувати зв’язок із цими людьми та створювати умови для повернення. Нещодавно в тестовому режимі запрацювала цифрова платформа “Додому” — ресурс для українців за кордоном, де можна знайти інформацію про документи, житло, роботу, освіту, соціальну та психологічну підтримку.
Але люди повертаються туди, де бачать для себе майбутнє. І важлива частина цього майбутнього — відчуття, що вдома тебе захистять.
Це особливо помітно, коли йдеться про дискримінацію та злочини на ґрунті нетерпимості. Якщо людину можуть атакувати через зовнішність, мову, інвалідність, стан здоров’я, сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність чи іншу ознаку, а система не бачить у цьому мотиву, країна втрачає довіру своїх громадян.
Нетерпимість коштує не лише грошей
За оцінками Open For Business, дискримінація ЛГБТКІ+ людей коштує Україні щонайменше $553 млн на рік. Але за цією цифрою стоїть не лише економіка у вузькому сенсі.
Це втрачена продуктивність, коли людина витрачає сили не на роботу чи навчання, а на постійний самозахист. Це відмова від можливостей, коли люди не ризикують відкривати бізнес, проявляти себе, говорити публічно чи переїжджати в інше місто через страх агресії. Це недовіра до держави, якщо після нападу людині кажуть, що це “просто конфлікт” або “хуліганство”.
І це рішення про майбутнє. Залишатися чи виїжджати. Будувати життя тут чи шукати місце, де безпечніше.
Проблема не обмежується лише ЛГБТКІ+ людьми. Злочини на ґрунті нетерпимості можуть зачіпати різні групи: людей з інвалідністю, людей іншого походження чи кольору шкіри, національні й релігійні спільноти, людей із певним станом здоров’я, військових з ампутаціями, тих, хто говорить “не тією” мовою або просто виглядає “не так” в очах нападників.
Тому реальна ціна нетерпимості для України може бути значно більшою, ніж те, що вже вдалося порахувати.
Країни конкурують середовищем
Після війни Україна конкуруватиме за людей не лише з руйнуваннями, а й з країнами, де українці вже навчаються, працюють, заводять друзів і звикають до нових правил життя.
У цій конкуренції важитиме не тільки зарплата, але й якість інституцій, відчуття безпеки і готовність держави реагувати, коли людину атакують через те, ким вона є.
“Країни конкурують не лише податками чи технологіями. Вони конкурують середовищем, у якому люди хочуть — або не хочуть — жити та працювати. Якщо людина не почувається захищеною через те, ким вона є або ким її вважають, держава втрачає її довіру, енергію і часто — саму людину”, — говорить Ольга Полякова, голова правозахисної організації Gender Stream.
Саме тому злочини на ґрунті нетерпимості не можна зводити до “побутових конфліктів”. У таких справах важливо фіксувати мотив: чому нападники обрали саме цю людину. Без цього система бачить напад, але не бачить причину.
Що може змінитися
Один із кроків у цьому напрямку — законопроєкт №13597, який має оновити підхід до протидії дискримінації та злочинам на ґрунті нетерпимості. Він пропонує розширити перелік захищених ознак, розділити адміністративну й кримінальну відповідальність та дати правоохоронцям чіткіші інструменти для реагування. Серед організацій, які адвокують такі зміни, — Gender Stream.
Але закон сам по собі не поверне довіру. Для цього потрібні навчання поліції, прокурорів і суддів, системний збір даних, зрозумілі алгоритми для постраждалих і готовність не списувати напади через ознаку на “хуліганство”.
Україна вже вкладає ресурси в те, щоб люди не втрачали зв’язок із домом і могли повернутися. Але повернення починається з відповіді на питання: чи буде мені там безпечно?
Якщо відповідь непевна, країна платить за це людьми. А для України сьогодні це одна з найдорожчих втрат.
