Пандемія коронавірусу та повномасштабна війна посилили освітні втрати й розриви для учнівства. Вимушені перерви у навчанні, руйнування шкіл, відсутність очних уроків, міграція та інші чинники накопичуються, впливають на освітній процес і учнівство.
В Україні запрацювала національна освітня платформа «ПОВІР». Її мета — допомогти дітям середньої та старшої школи надолужити втрачені можливості у навчанні та розвинути життєву стійкість.
1 травня відбулася презентація платформи «ПОВІР», яку організувала Громадська організація «ЕдКемп Україна». Ми занотували яскраві тези спікерів про роботу платформи, виклики в освіті, мотивацію учнів і учениць та роль соціально-емоційних навичок (СЕН).
Освітній проєкт «ПОВІР» — це результат взаємодії громадських організацій та державних установ. Назва платформи — акронім від «подолання освітніх втрат і розривів». Вона працює у пілотному режимі, до кінця 2024 року її тестуватимуть дві тисячі учнів і учениць 7, 9 і 11-х класів.
Діти на платформі зможуть прокачати соціально-емоційні навички та знання з трьох предметів: математики, української та англійської мов. Тексти на сайті адаптовані для дітей, в створенні брала участь письменниця Слава Світова. Сайт має дві версії: українську та англійську. За успіхи в результатах учнівство отримуватиме віртуальні гроші, які можна конвертувати у приємності або донати.
Про сучасні виклики в українській освіті та шляхи подолання
Михайло Федоров, віцепрем’єрміністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, міністр цифрової трансформації України:
«Сьогодні є велика проблема з освітніми втратами. Ті, що ми отримали під час ковіду, після ковіду, під час повномасштабної війни. Ми повинні сьогодні трансформуватися, не чекати, коли закінчиться війна. Дуже важливо це розуміти, адекватно оцінювати ситуацію.
Разом із Міністерством освіти, профільним комітетом Верховної Ради, НГО, — з усіма, з ким співпрацюємо, ми намагаємося розв’язувати найважливіші проблеми. Перше — безпечно вивести дітей в офлайн. Наступне питання — надолужити втрати, які ми отримали за цей час, бути більш гнучкими та створювати сучасні підходи.
Я вважаю, що платформа “ПОВІР” — це якраз сучасна відповідь на виклик, який наразі є. У нас велика кількість батьків і дітей, які хочуть навчатися і розуміють, що є втрати. З іншого боку, є велика кількість викладачів, вчителів, які можуть знайти контакт із цими дітьми. І в цьому є сила децентралізованої комунікації та взаємовпливу».
Оксен Лісовий, міністр освіти та науки України:
«Освіта повинна реформуватися безперервно. Ми маємо розуміти: входячи на новий етап, ми повинні переглядати підходи й методи. Світ змінюється динамічно, є стільки викликів, а нині виникає ще один — виклик технологій і розвиток штучного інтелекту.
Світ вступив у нову реальність. Ми це повинні розуміти, бо в новій реальності все буде змінюватись дуже швидко. В цій реальності ми бачимо, як тоталітарні та авторитарні системи кидають прямий виклик демократичним системам. Дискусія вийшла на абсолютно новий рівень. Це цивілізаційний злам, і в центрі цього зламу стоїть Україна зі своїми людьми, технологіями, рішеннями.
Ми маємо дві кризи. Перша — повернення дітей до нормального навчання, якого вони вже не бачать. І друга — це зміст, який ми повинні привнести. Що закладено, власне, у концепції Нової української школи. Що успішно реалізовувалось у початковій школі та має так само реалізовуватись у базовій школі. Це потребує коригувань, бо під впливом ряду чинників ми відхилилися від багатьох принципів. Сьогодні НУШ значною мірою виживає, у тому числі коштом ентузіазму: вчителів, директорів шкіл, пілотних шкіл, фундаторів цієї ідеології, які слідкують та активно проштовхують і коригують курс цієї реформи.
Попереду ще більший виклик: старша профільна школа, найдорожча і найскладніша. І ми не маємо права не докладати зусиль, аби реалізувати реформу до кінця. Адже наступний величезний виклик — демографічний, який помножується на проблеми війни, міграції. Це все виклик для відбудови та відновлення України. Сьогодні відповідь на майбутню кризу, на пік якої ми вийдемо в 2030 році, полягає в системі освіти. Вона повинна підготувати людину до того життя, бути ефективною та максимально використовувати свій потенціал».
Сергій Колебошин, народний депутат, віцеголова комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій, голова Консультативної ради при президентові України:
«Тисячі українських дітей пішли в Нову українську школу в 2020 році. Та насправді вони ніколи не бачили школи: перші два роки вкрав ковід, і понад два — велика війна. Ось він, контекст втрат і розривів. Освітні втрати мають 4 169 338 дітей. Саме стільки дітей шкільного віку нараховує Державна служба статистики станом на 2023 рік. Немає жодної дитини, якої б це не торкнулося».
Про можливості у «ПОВІР»
Сергій Колебошин:
«Якщо коротко, “ПОВІР” — це гейміфікований цифровий мініВсесвіт для підтримки учнівства, яке зіткнулося з викликами у навчанні та втрачає мотивацію на освітньому шляху. Ми віримо, що “ПОВІР” буде третім безпечним простором для допомоги й розвитку дітей після родини та школи. В її назві зашитий стійкісно-орієнтований підхід, який говорить: у людини є всі ресурси для подолання навіть дуже складних викликів.
Школа і “ПОВІР” — не конкуренти, а надійні партнери, які мають довіряти один одному. Ми не намагаємося підмінити школу, ніби вона не справляється. Навпаки, “ПОВІР” допоможе вирішити нагальні потреби та сприяти подальшому успішному навчанню дитині в школі.
Для нас є особливо значущим той факт, що Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) акредитувала платформу та надала нам статус у співпраці. Це перша і поки що єдина така акредитація в Україні. ОЕСР розробила великий документ, проаналізувала досвід різних освітніх систем і країн під час різних криз та їхні найбільш ефективні рішення. Для нас особливо корисним виявився досвід Естонії, Швеції та провінції Манітоба в Канаді. Ми вивчили все та врахували, розробляючи платформу.
ОЕСР говорить, що для дітей старшого шкільного віку ефективне навчання в мікрогрупах. А для молодших — навпаки: вони демонструють кращі результати, коли індивідуально працюють. Я дуже сподіваюся, що восени ми пілотуватимемо такі мікрогрупи».
Сергій Бабак, голова комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій:
«Ще на початку каденції була ідея зробити убер-школу. Як до неї прийшли? Коли ми замовляємо таксі в Убері, відкриваємо застосунок, натискаємо на кнопку, що потрібна машина, приїжджає верифікований водій на верифікованому автомобілі та довозить нас від точки А до точки Б. Чому ми не можемо це зробити в освіті? Чи може учень замовити викладача в університеті або школі?
З цією гіпотезою ми працювали, але нині поставили на паузу, бо це занадто складно. Тож вирішили зробити це в системі подолання освітніх втрат. У платформі “ПОВІР” ми якраз заклали цю ідею убер-школи. Наприклад, дитина може натиснути, що їй потрібна консультація з певної теми математики для шостого класу. І вона отримає конкретного верифікованого вчителя, який спеціалізується на цій темі, та кваліфіковану консультацію».
Сергій Колебошин:
«У першій хвилі візьмуть участь учні 7-х і 9-х класів, вона триватиме впродовж травня-червня. Улітку ми опрацюємо проміжні результати. У другій хвилі, з вересня, долучимо учнівство 11 класів. Ми намагалися максимально охопити категорії в зоні особливого ризику освітніх розривів і сформували 10 категорій дітей, які братимуть участь у пілоті. Це діти захисників і захисниць України; діти, які втратили рідних через війну; ті, хто живе в різних населених пунктах — села, міста; діти ВПО; діти за кордоном.
Надолуження втрат навіть для однієї дитини — ніби розв’язання складної системи диференціальних рівнянь. Математики знають: таке рівняння неможливо однозначно розв’язати без розуміння початкових і граничних умов. У навчанні так само: треба розуміти вхідний рівень дитини. Для цього у нас є набір тестів, розроблених командою для цього проекту. Їх будуть давати дітям на вході, а також на виході під час навчальних марафонів.
Дитина буде взаємодіяти з дорослими, які виступатимуть у двох різних ролях. Перші — учителі-предметники. Базу ніхто не скасовував. Ми назвали таких учителів і вчительок тренерами та тренерками. Також поряд із дитиною завжди будуть СЕН-педагоги, які підтримають дитину в соціально-емоційній сфері. Це ті люди, з якими можна відрефлексувати уроки на платформі, і не тільки.
Андреас Шляйхер, директор із питань освіти та навичок Організації економічного співробітництва та розвитку:
«Проводячи дослідження, ми зрозуміли, що репетиторством легко охопити учнівство із заможних сімей, тобто те, яке має хорошу підтримку вдома. Але дуже складно охопити учнівство з неблагополучних сімей, яке найбільше потребує допомоги репетиторів. І в цьому полягає справжня сила проєкту “ПОВІР”. Платформа перевертає сам сенс освіти від передачі знань в універсальному форматі до побудови культури обміну знаннями, співпраці, побудови освітнього середовища, яке змінить наше життя і наш світ».
Про мотивацію учнівства та платформу
Сергій Колебошин:
«Кожен із нас має два типи мотивації: короткотривалу та довготривалу. Вони різні, та обидві потрібні для навчання. Як зробити, аби дитина, потрапивши на платформу, отримала усталену внутрішню мотивацію? Наша відповідь — гра вдовгу через швидкі історії успіху. Коротку мотивацію на “ПОВІР” охоплюють спринти для вирішення точкових освітніх потреб. Наприклад, розв’язати складну задачу, підготуватися до контрольної, написати творче завдання.
Досвід перемог у спринтах вестиме дитину до усвідомленого рішення: “хочу більше — можу більше”. І дитина рухається до марафонів. Це серії глибокої роботи, спрямованої якраз на подолання освітніх втрат. Ця довготривала робота передбачає серйозну підготовку. Для входження в марафон дитина має зробити дорослу дію: підписати своєрідний контракт, де є декілька сторін.
Кожна дитина, яка успішно завершить марафон, отримає сертифікат з кількісними і якісними результатами. Сертифікат — не табель, він має рекомендаційний характер. Та ми сподіваємося, що він буде визнаний на рівні держави в окремих школах. Особливо це стане у пригоді школам, куди діти повернуться з-за кордону чи з інших регіонів України.
Ми впевнені, що задоволення — необхідна складова успіху. А його забезпечує ігрова складова. На платформі діти будуть отримувати особливі віртуальні гроші — віркоїни. Накопичені віркоїни можна буде обміняти на мерч або конвертувати у гривні і задонатити тим, хто потребує допомоги у часи війни.
Від тренерського кола і СЕН-педагогів діти також можуть отримати спеціальні відзнаки — ачивки. Це може бути, наприклад, віртуальний годинник, якщо дитина пунктуальна, або нагорода за креативне мислення, якщо дитина пропонує на стандартні рішення якихось задач. Крім того, діти матимуть можливість зустрічатися з зірками і не лише знаменитостями, а і з персонами, які цікаві дитячої аудиторії. Також на платформі буде база знань “Повірпедія”, де будуть збиратися корисні матеріали, інтелект-мапи з різних предметів та вправи для відточування соціально-емоційних навичок».
Тарас Тополя, амбасадор «ПОВІР», член Опікунської ради ГО «ЕдКемп Україна»:
«Я наголошую: дітям потрібно дати можливість заробляти гроші, отримувати профіт за докладені зусилля. Я щиро вважаю, що батьки мають давати дітям цю додаткову мотивацію. Не у всіх батьків є на це фінанси, можливості. Я за те, аби держава дала змогу дитині, у якої є бажання, заробити: знаннями, працею, настирливістю, своїм часом. Аби на платформі діти конвертували знання у віркоїни, які можна конвертувати у планшет, телефон або, наприклад, поїздку класом у Карпати чи ще кудись. Дитина призвичується, що за працю отримує насолоду: реалізує власні бажання, а не батька, мами, вчителя чи ще когось. Це виховує менеджментські навички та відповідальність за свої вчинки».
Андреас Шляйхер:
«Дуже важливо дати учнівству більше відповідальності за те, як, де, коли і чому вони навчаються. Це допоможе їм розвиватися впродовж усього життя. Адже учнівству буде надзвичайно важливо ставити власні навчальні цілі, знаходити те, що їх надихає, мотивує. Учнівство має моніторити й коригувати власний прогрес у навчанні».
Оксен Лісовий:
«Діти навчаються краще у того вчителя, якого люблять. Я це проходив особисто. Ключове слово в цій тезі — любов. Це чинник багатьох інших похідних від неї. Чому ми вчимося? Тому що мотивовані, нам подобається людина, ми маємо з нею емоційний зв’язок. Це чинник успіху в житті, це чинник економічного розвитку країни, бо успішні люди формують економіку, політику та все інше успішне. Вони формують успішну сім’ю. Це дуже важливий аспект, і тут важлива роль педагога. Сформувати потребу в любові».
Про важливість розвитку соціально-емоційних навичок
Андреас Шляйхер:
«Соціально-емоційна складова — це те, що робить нас людьми, що дуже важливо в мирні часи, а в часи криз — і поготів. На мою думку, функція та місія освіти має полягати у тому, щоби допомагати нам жити самим із собою, співіснувати з людьми, які є навколо, і загалом із планетою. Тоді позашкільна робота стає ядром навчальної програми.
Успішні на роботі люди вміють мобілізувати когнітивні та соціально-емоційні навички. Сучасна освіта має розвивати предметну компетентність через ці навички. Уявімо, що ви дозволяєте учнівству вивчати англійську мову, допомагаючи іноземцям купувати квитки в київському метро. Діти вивчають англійську, розмовляючи з іноземцями, значно краще, ніж сидячи у класі, вивчаючи граматику і поповнюючи словниковий запас. Понад те, вчаться набиратися сміливості підійти до незнайомців, дарувати їм доброту й відчути її. Вони навчаться вирішувати проблеми і відчують, що можуть змінити чиєсь життя на краще.
Для того, щоби все це з’ясувати, було створено дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН). Часто побутує така думка: щоби навчати СЕН, треба вкрасти час у суто академічного навчання. Насправді якщо ми подивимось на дані дослідження, то побачимо, що учнівство, яке мало вищі показники в таких навичках як допитливість, мотивація, наполегливість, відповідальність, здатність керувати своїми емоціями, також краще показували результати в навчанні. Тобто соціально-емоційні навички не забирають в академічного навчання, вони навпаки підсилюють і допомагають дітям бути кращими.
Є зв’язок між рівнем розвиненості СЕН і благополуччям учнівства. Учнівство, яке засвідчило в собі розвинені навички оптимізму, стресостійкості, енергійності, контролю над емоціями, також засвідчує вище психологічне благополуччя та нижчу тривожність. Наприклад, під час написання контрольних чи щодо перебування в школі».
Сергій Колебошин:
«Освітні втрати мають різне походження. Це не обов’язково недоотримані знання. Шукати відповідь тільки в надолуженні академічної складової — це напів рішення. Саме тому тема соціально-емоційного навчання є засадничою в “ПОВІР”. Стійкість, подолання наслідків стресів і керування емоціями у складних життєвих обставинах — це те, що нам вкрай необхідно. Це складова нашої педагогічної моделі».
Руслан Гурак, голова державної служби якості освіти України:
«Соціально-емоційні навички помічні на вищих рівнях освіти, де вимоги й навантаження є вищими та щоразу є ризик не впоратися, випасти з навчання. Вони є ресурсом для скорочення нерівності у досягненні важливих життєвих результатів. Головне — ці навички є динамічними, їх можна розвивати в будь-якому віці. Важливо, що вони розвиваються не ізольовано, не у збиток академічним результатам, а навпаки — підтримують їх».
Андреас Шляйхер:
«Якби вам сказали, що ваша 15-річна дитина гірше знає математику зараз, ніж у десять років, це б викликало відчуття тривожності, думки: “Що не так із цією школою, чому дитина в 15 років гірше навчається?”. Коли ж ми бачимо ці дані щодо СЕН, що в 15 років дитина менш допитлива, енергійна, оптимістична, креативна, — це не викликає схвилювання, хоча мало би. Важливо робити невидиме видимим, заміряти ці навички, стежити за ними.
Трирічні, чотирирічні діти страшенно допитливі, вони вічні “чомусики”. Коли ми ділимося з ними новими фактами, вони готові це досліджувати, навчаються дуже швидко. А потім дитина потрапляє в школу, і ми вчимо її правильним відповідям, намагаємося загнати в рамки системи. Відповідь на ці виклики для ХХІ сторіччя — працювати з допитливістю, енергійністю, креативністю, щоби учнівство могло розвиватися й досягати успіхів».
Про фінансування платформи та подальші плани
Сергій Бабак:
«На розробку та роботу платформи не було витрачено жодної бюджетної гривні. Усі витрати покривають донорські організації, за що ми дуже вдячні. Ми прагнемо досягти фінансової сталості платформи. Для цього влітку на національній (не)НЕК-конференції EdCamp Ukraine запустимо краудфандингову кампанію на міжнародному майданчику Global Giving, аби її коштом збільшити кількість дітей, які візьмуть участь у проєкті».
Сергій Колебошин:
«Ми думаємо над розбудовою фінансової сталості “ПОВІР”. Це одне з наших головних завдань. Одним із варіантів може бути передача платформи на державне фінансування та оплату праці вчительства. Розумію, що це станеться не завтра, але ми сподіваємося, що в майбутньому це стане можливим».
Проєкт «ПОВІР» реалізується за підтримки Українського інституту розвитку освіти, ГО «ЕдКемп Україна», ГО «Смарт освіта» у співпраці з Організацією економічного співробітництва та розвитку; за державної підтримки Комітету з питань науки, освіти та інновацій, Консультативної ради з питань сприяння розвитку системи загальної середньої освіти при президентові України, Міністерства освіти і науки України та платформи «Всеукраїнська школа онлайн». Також підтримка надається Міжнародним фондом «Відродження», глобальним фондом «Освіта не може чекати» (Education Cannot Wait), Програмою сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.
