Станом на серпень 2024 року ідентифіковано 19 546 депортованих та примусово переміщених дітей. Дослідження «(Не)повернення дітей: Україна перед найбільшим викликом з часів незалежності» — аналіз того, що відбувається з депортованими дітьми в росії, як їх повертають і які алгоритми слід напрацьовувати державі.
Авторами дослідження стали три українські організації, які займаються захистом прав дитини: громадська спілка «Українська мережа за права дитини», ГО «Регіональний центр прав людини» та БФ «Голоси дітей».
Як росія асимілює українських дітей
У тимчасово окупованих українських містах та в самій росії працюють понад 5 500 клубів воєнно-патріотичного виховання та 98 «таборів перевиховання» (67 таборів та санаторіїв у росії, 13 — на території окупованого Кримського півострова, Запорізької та Луганської областей та 18 — у білорусі).
На утримання таких таборів виділили рекордні 68 мільярдів рублів. У 2024 році витрати з федерального бюджету рф на дитячий «відпочинок» знову зросли на 11,6%, досягнувши 76,8 мільярда рублів.
*Цифри у самому дослідженні можуть відрізнятися, адже там вказані дані станом на 2023 рік.
«Для уникнення відповідальності росіяни маніпулюють рішеннями держав ЄС, які або стосуються тимчасового вилучення з сім’ї чи влаштування українських дітей у місцеві родини, або відтермінування повернення на Батьківщину…
Росія перетворює українських дітей на ворогів власної нації. Ці обставини свідчать про неможливість застосовувати однакові підходи до тлумачення найкращих інтересів евакуйованих і депортованих дітей, зокрема розв’язуючи питання про повернення в Україну», — коментує правозахисниця і юристка ГО «Регіональний центр прав людини» Катерина Рашевська.
Фото: Анна Дерев’янко
Спроби втримати найменш захищені категорії дітей
Значна частина депортованих дітей — вихованці інтернатних закладів, яких не евакуювала вчасно українська сторона. А також діти, чиї батьки або опікуни загинули під час спроб евакуації.
Наприклад, у дослідженні фігурує історія хлопчика, чию маму і старшого брата, найімовірніше, розстріляли під час евакуації. Хлопчика намагалася повернути в Україну тітка, яка оформила всі потрібні для опікунства документи. Проте в росії перешкоджали обміну, спершу посилаючись на стан здоров’я дитини, а потім призначивши хлопчику «законного представника» за російським законодавством. Повернути дитину вдалося лише за посередництва третьої країни.
«Повномасштабне вторгнення посилило кризу в сім’ях, які вже перебували в складних життєвих обставинах, однак довго залишалися невидимими для держави, а тому вони не отримали вчасно підтримку чи не знали, як нею скористатися. Описані в дослідженні випадки та обставини депортації, примусового переміщення та утримання в окупації, окрім злочинних дій росії, є також результатом нереалізованих потрібних етапів реформи деінституціалізації останніх 25 років», — пояснює Дар’я Касьянова, голова правління «Української мережі за права дітей».
Перешкоджання поверненню
До основних тенденцій у питанні повернення депортованих дітей належать спроби росії всіляко затягувати цей процес. В одному з кейсів, які розглянули в дослідженні, повернення дівчинки в Україну під опіку бабусі тривало 14 місяців. Увесь цей час бабуся дівчинки намагалася повернути онуку в Україну, проходячи 18-годинні допити на кордоні з рф та отримуючи погрози від російських агентів на власну адресу.
Водночас саму дівчинку в росії зробили стороною кримінального провадження про спроби зґвалтування, про які сама «постраждала» дізналася лише в правоохоронних органах рф.
Не менш поширеною практикою з боку росії є вимагання від української сторони документів, які існують виключно в російському правовому полі.
«Діти, яких повернули з депортації, відчувають втрату довіри до світу — вони не розуміють, кому можна довіряти. Це замороженість відчуттів, емоцій. Їм потрібен час на адаптацію.
Дуже багато дітей були насильно вивезені з Харківської області, з віддалених сіл. Вони повертаються в Україну, повертаються у свої села, де немає психологів. Саме тому нам важливо підтримати їх. І тому ми розробили свою унікальну програму з реабілітації цих дітей», — говорить співзасновниця БФ «Голоси дітей» Олена Розвадовська.
Прочитати саме дослідження можна за лінком.
Ця публікація підготовлена спільно ГО «Регіональний центр прав людини», ГС «Українська мережа за права дитини» та БФ «Голоси дітей» і здійснена за підтримки Фонд “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Регіональний центр прав людини», ГС «Українська мережа за права дитини» та БФ «Голоси дітей» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
