Вночі 6 лютого росіяни вгатили двома ракетами з комплексу С-300 по триповерховому готелю в Золочеві Харківської області. Через обстріл загинув двомісячний хлопчик, його мати і ще двох жінок госпіталізували з вибуховими травмами і осколковими пораненнями.
У готелі було всього три номери — навіщо ж витрачати ракети на такий маленький об’єкт? Місцеві вважають, що мета цього — залякування.
Марія Малєвська і Олександр Бринза з’їздили у прикордонний Золочів наступного дня після обстрілу, щоб розпитати місцевих про наслідки вибухів, страхи та покинуті села.
У центрі Золочева перекрито рух. До майданчика біля автостанції не проїдеш — очеплення. Ще з сусідньої вулиці чутно гуркіт важкої техніки. Екскаватори прибирають шмаття бетону, цеглу, якісь залізні дроти, повалені стовпи.
Навколо епіцентру ракетного удару не залишилося нічого не потрощеного. Магазини, кавʼярні, ресторанчик, аптека, ринок, ятки з квітами, власне, автостанція — поряд хтось так і лишив велосипед.
Наступна будівля мала би бути триповерховою. Але натомість — руїни. На шматках каміння порсаються рятувальники у бронежилетах — вони ще розбирають завали готелю, мають перевірити все, раптом ще є тіла.
Офіційна інформація на ранок після ракетного удару: в готелі загинуло 2-місячне немовля, троє жінок дістали поранення. Говорить начальник Золочівської військової адміністрації Віктор Коваленко:
— Розкажіть, що відомо про постраждалих і загибле немовля.
— Це харківʼяни, вони приїжджають, бо тут багато родичів, переселенців. Важко говорити про немовля, тому що я бачив особисто, і не дуже приємно про це говорити, дитині два місяці. Наразі ті жінки, які отримали важкі поранення, знаходяться в лікарні під наглядом досвідчених лікарів. Ну, ви розумієте, коли С-300 влітає в готель, невеличкий триповерховий приватний готель, це удар психологічний, мабуть, на все життя. Я не заздрю комусь бути в такій ситуації, але бажаю росіянам відчути такі речі.
— Скільки будівель в зоні ураження, скільки пошкоджено?
— На сьогодні приватних підприємств — 19 обʼєктів. Кафе, ресторани, готелі, аптеки, магазини, які пошкоджені або зруйновані. Сім приватних будинків значно пошкоджені, і саме влучання двох ракет в готель і кафе, яке було поряд. Автостанція поряд, газове господарство, енергомережа, інтернет-мережі. Це все сьогодні піднімається. З четвертої години ранку фахівці приїхали на місця, визначили обсяги роботи, заїхали і почали зразу працювати.
— Чи потребують люди відселення і чи маєте куди?
— На сьогоднішній день тих мешканців, які були в значно пошкоджених будинках, забрали діти. Але у нас є місця розташування для переселенців, тобто цієї проблеми перед нами не виникло.
Поряд із руїнами стоїть високий чоловік, на правій руці в нього кров, він тримає в ній смартфон. На телефоні фото: як ця триповерхова будівля виглядала ще вчора. Це її власник Анатолій Тільнов:
«Це мені належало 20 років. Але не це, там була маленька будівля, потім з’явилося трохи грошей, ми побудували цю красиву будівлю, хотіли, щоб люди відпочивали. Вона, в принципі, була одна із найкрасивіших будівель у Золочеві. О 2:20 прокинувся від першого вибуху, подивився у вікно, ми тут живем недалеко, і зразу ж другий. Не думав, що тут полетить, думав, десь подалі. Відкрив камери, вони не працюють, а через 15 хвилин хтось в інтернеті, у нас був магазин “Все по 3”, написав: “Дівчата, у вас роботи немає”. І ото я через 5 хвилин був тут, ну, а вже шо…».
Приватний будинок навпроти готелю стоїть без даху, чоловіки накривають його синім тарпауліном, жінки прибирають сміття. Хтось із електриків — їх тут чимало, лагодять перебиті електромережі — виносить болванку, шматок ракети.
З подвірʼя поряд виносить відро будівельного сміття Олександр Федоров. У його будинку вибиті всі вікна, всі двери, паркан лежить на землі. Його сусідку, 76-річну тьотю Машу, вночі забрали онуки.
«Страшно. Людям страшно, звісно, але не будем втрачати надії, що війна скоро закінчиться», — говорить Олександр.
Про страхи місцевих мешканців і про те, як змінюються зараз настрої мешканців громади, розповідає голова військової адміністрації Золочівської громади Віктор Коваленко:
«Немає тут військових обʼєктів, тут поряд автостанція розбита, ринок, аптека, кав’ярня, це цивільні об’єкти. Але я вважаю, по-перше, це налякати населення своїми негідними вчинками, а друге — це налаштувати населення негативно проти наших військових, які поряд з кордоном захищають нашу Батьківщину. Золочівщина — прикордонна територія, історично, географічно, родинно ми були пов’язані. Але я вас повністю можу запевнити в тому, що ці звʼязки розірвані на десятиріччя, на сторіччя. Отакими вчинками негідними».
За його словами, до повномасштабного вторгнення у селищі було 20 800 тисяч мешканців, зараз — 22 тисячі, адже до ракетного удару 6 лютого люди активно поверталися.
Сильним ударом став цей обстріл для Ганни Тільнової. Вона харківʼянка, у громаді мешкає лише два роки, має маленьку дитину. Через те, що у селищі не працюють ані школи, ані дитсадки, задумала відкрити дитячий центр. Отримала грант від держави, закупити все і провести навіть перше заняття з танців за кілька годин до ракетного удару. У тій самій будівлі, де на третьому поверсі готель, а на другому розташувався центр «Пташечка».
«Ми тільки відкрили пробне заняття учора, були танці, прийшли дітки подивитись, попригати, спробувати. Завезли меблі, батут, гімнастичне приладдя, дивани для очікування. Все повинно було на вищому рівні бути. У мене дитинка маленька, нікуди її водити, садочки, школи закриті, для такого віку зовсім нічого не було. До шести років нікуди дітям дітись. Ось вирішила зробити для неї місце, де вона б могла спілкуватися, бігати, розвиватися, не вдома з мамою сидіти», — розповідає Ганна.
Що тепер робити, як звітувати перед грантодавцями, Ганна не знає. Від дитячого центру не лишилося нічого. Магазинам, що розташовані через будівлю від епіцентру удару, пощастило трошки більше: вибило всі вікна та двері, товар та стелажі вціліли. Адміністраторка одного з магазинів Аліна Качур проводить невелику екскурсію:
— Був вибух один, і через тридцять секунд другий… Ми вже дізналися, що поруч магазин горить. Чоловік каже: одягайся. Доки одягаюся, дзвонить мені охорона і говорить: «У вас двері всі відкриті, не працює сигналізація, бо немає світла, якщо можете, дівчатка, підійдіть».
— Це ви як підійшли, так і з ночі тут? Багато вигребли?
— Дуже багато, це вже третя частина. Була отут велика така гора, це залишки, що не може трактор підняти. І отам у нас була ще одна велика гора. Це все взагалі не наше, цього готелю… У нас тут лише двері, вікна, тобто скло, а у них піноблок, утеплювачі, це все їхнє до нас попало.
— Це шматки готелю долетіли аж сюди?
— Так. У нас от стелаж, за ним лежала отака груда. Ми не розуміли, як через двері отака груда просто посеред зали. Це зараз прибрали вулицю… А так було дуже багато каміння, незрозумілих частин.
— Ви не боїтеся тут тепер лишатися, продавати?
— Я б сказала, можливо, що й боюся. Але нас так Бог беріг той рік… І ми навіть цього не очікували. Коли ми сюди прийшли, і я це побачила, цензурної мови тут не було.
Голова військової адміністрації Віктор Коваленко розповідає, що у Золочівській громаді є село Уди, яке фактично перетворилося на село-привид:
«До війни 1218 мешканців було, на сьогодні повернулося дві людини, і то вони приїжджають, виїжджають. Як правило, у прикордонні ситуація наступна: люди повертаються влітку, щоби посіяти огородину, потім прибрати, законсервувати приміщення. Вуличні комітети і старости відслідковують, щоби майно було ціле. Якщо пошкодження, надаємо сприяння, закриваємо вікна, дахи, будматеріали в нас є в достатній кількості, після кожного обстрілу нам допомагають наші благодійники.
Місцеве населення, прикордонне — це п’ять старостинських округів, які знаходяться під обстрілами. Там люди не хочуть виїжджати, я скажу відверто. Вони настільки вже звикли до клятої війни. Як тільки вихід, вони зразу в льох або в погріб ховаються. Можливо, цинічно, але населення прилаштувалося, звикло до цього. Хоча нерви, безумовно, вони вже…».
Селище на Харківщині, де немає людей. Фоторепортаж
Селище на Харківщині, де живуть лише кіт і пес. Фоторепортаж із Питомника
Гуманітарна місія «Проліска». Як відбувається медична евакуація з прифронтових територій
