20 січня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв технічний регламент, який забороняє тестування косметичних препаратів на тваринах. Постанова має набрати чинності через півтора року. Це означає, що як вітчизняні, так і закордонні компанії з літа 2022-го не зможуть проводити подібні тестування. Понад те, виробникам заборонили використовувати штучні барвники та канцерогени. Новий регламент надає можливість застосовувати сучасні технологічні розробки та альтернативні методи тестів.
Подібна новина потішила активістів, які вже не один рік просували цю заборону. Вони неодноразово наголошували, що випробувати шампуні чи парфуми на тваринах — неетично та жорстоко. Які міфи виникли навколо цих тестувань? Розберемо деякі з них.
Міф 1. У цих тестах немає нічого страшного. Ну намилили кролику лапку шампунем — що тут такого?
Насправді кроликам ніхто лапки не милить: тим шампунем їм заливають очі. Так працює тест Драйза, який визначає вплив речовини на слизову оболонку ока. Найчастіше страждають саме кролики. Справа в їхній фізіології: у цих тварин виділяється менше сліз. Спочатку голови кроликів фіксують за допомогою спеціального верстата, щоб ті не рухались. На рогівку ока наносять тестовану речовину, в тому числі й побутову хімію, і чекають 21 день. Для кролика нічим добрим не це закінчується: рогівка мутніє, око гине. Якщо, звісно, тварина не помре до завершення тесту — адже нерідко кролі в марних намаганнях вибратися з пастки ламають шиї.
Тестування парфумерної та аерозольної продукції також не назвеш безболісним. Тварин поміщають у скляні барокамери, які наповнюють парами речовини. Згодом токсичні випаровування обпалюють легені піддослідних, більшість з них гине. Існують тести на виявлення подразнення: у тварин знімають ділянку шкіри та втирають тестовану речовину. Під час дослідів не дають знеболювальне.
Є ще тест LD50, який зоозахисники називають найстрашнішим, бо він має на меті визначити смертельну дозу речовини. У шлунки щурам або морським свинкам вводять велику кількість косметичного продукту чи засобу побутової хімії. Після того вчені фіксують, при якій дозі помре половина піддослідних. Звідси й назва тесту ― Lethal Dose 50%. Піддослідні відчувають усі симптоми сильного отруєння: судоми, виділення та кровотечі з очей і рота, пронос, здуття живота, ускладнення дихання.
«Щороку в лабораторіях помирає понад 150 мільйонів тварин, ― розповідає активістка ГО “Відкриті клітки Україна“ Анастасія Анацька. ― Ця цифра значно недооцінена у зв’язку з відсутністю офіційних даних з багатьох країн. Наприклад, у США навіть найпростіший коректно здійснений облік збільшує офіційний мільйон тварин до приголомшливих 17,3 мільйона. Річ у тому, що під час підрахунку не враховуються 93% тварин. Це птахи, пацюки, миші, риби, земноводні та плазуни, яких використовують в експериментах. Хоча вони теж відчувають біль, як і решта тварин. Активісти та зоозахисники з усього світу намагаються вплинути на заборону тестування продукції на тваринах, адже це жорстоко, негуманно та невиправдано».
Якщо тварина не загинула під час одного досліду, її будуть використовувати в наступних, і так до смерті. Для піддослідних тварин просто не існує щасливого фіналу.
Міф 2. Тести на тваринах — надійний спосіб пересвідчитися в безпечності продукту
«Результати дослідів на тваринах ненадійні. Розглянемо конкретні приклади. Аспірин провалив клінічні дослідження на тваринах, бо вбивав котів і викликав пошкодження мозку у собак. Але він виявився безпечним для людей. Парацетамол безпечний для людей, але є отрутою для котів. Миш’як смертельний для людини, але не шкодить вівцям. А отруйний для нас стрихнін не завдає шкоди морським свинкам і мавпам. Список можна продовжити», ― говорить Анастасія.
Активісти нагадують інцидент, який увійшов в історію як «талідомідова трагедія». У 1954 році німецька фармацевтична компанія «Хемі Грюненталь» випустила препарат «Талідомід». Він мав седативний ефект та призначався для вагітних жінок. Продажі були успішними, покупці залишились задоволені — але згодом у жінок почали народжуватися немовлята зі страшними вадами. В одних були вкорочені, деформовані чи зовсім відсутні кінцівки, в інших — дефекти очей та мімічної мускулатури. Спостерігалися відхилення розвитку внутрішніх органів. З 1956 до 1962 року народилося приблизно 12 тисяч немовлят зі вродженими вадами. Сам препарат до того був успішно протестований на тваринах.
«Талідомід прописували як заспокійливий засіб для вагітних. Він пройшов клінічні тестування на вагітних пацюках і прекрасно діяв на них. Але в людей цей засіб викликав мутації плоду. Є жахливі фото, які можна зайти за запитом «талідомідова трагедія»: діти народжувалися з мутаціями, без рук, без ніг. Була страшна паніка, препарат швидко зняли з продажу, проте багато людей постраждали. Це навіть відображено в кінематографі», ― наводить історичний приклад зооактивістка та співорганізаторка освітнього проєкту Vegan Ukraine Даша Воронкова.
Організми людини та піддослідної тварини не ідентичні, тому тестам над тваринами не слід стовідсотково довіряти. Це стосується як медикаментів, так і косметичної продукції.
Міф 3. Тестувати косметику на тваринах ― прикра необхідність. У протилежному випадку ми не зможемо пересвідчитися в її безпечності
Уже давно існують альтернативні методи тестування, які не потребують залучення тварин. Метод In vitro передбачає проведення тестів у пробірках: об’єктом дослідження стають біологічні матеріали, у тому числі людські клітини та тканини. Таким чином косметику перевіряють на токсичність, на вплив на шкіру та мутагенність. Є ще метод In silico, під час якого використовуються математичні моделі та комп’ютерні симуляції.
Також на допомогу приходять сучасні технології. Наприклад, QSAR-моделювання, яке дозволяє будувати моделі хімічних сполук і передбачати їхні властивості.
«Один з методів називається Read-Across. Американські вчені за допомогою даних про хімічні речовини та їхні суміші створили базу з 866 тисяч властивостей проаналізованих препаратів. Дані були отримані під час багаторічних дослідів на тваринах. За коефіцієнтом подібності штучний інтелект оцінює небезпеку хімічних речовин. Точність аналізу складає 87%. Для порівняння, точність першого досліду на тваринах становить 57%, повторного ― 81%», ― звертає увагу Анастасія Анацька.
Є ще тестування на добровольцях, яким, звісно, ніхто не заливає шампунь в очі. Випробування проходять на базі клінік, де добровольці деякий час користуються певними засобами під постійним наглядом лікарів.
«Існує синтетична людина компанії SynDaver. Ця технологія створена американськими вченими, щоби замінити тварин у дослідженнях дихальних пристроїв і розробити штучні тканини, які б імітували роботу судин. Моделі SynDaver імітують тіла, які можуть не лише дихати, а й кровоточити. Вони широко використовуються у медицині та для тестування косметичної продукції», ― говорить Анастасія.
Міф 4. А що від нас залежить? Ми, звичайні покупці, не здатні впливати на корпорації
Серйозну роль відіграють споживачі, які створюють попит на cruelty-free косметику. Тим вони мотивують виробників відмовлятися від тестів над тваринами. Проте етичну косметику треба ще відшукати. Як зауважила Даша Воронкова, на допомогу можуть прийти сайти компаній РЕТА та Cruelty Free International. Вони створюють відповідні списки: «білі», куди входять етичні марки, та «чорні», які тестують продукцію на тваринах. Окремі активісти створюють власні списки. Воронкова радить перевірені блоги: наприклад, Cruelty-Free Kitty та Logical Harmony. Вони пишуть офіційні запити до виробників та просять сертифікати щодо їхньої етичності.
Наразі тестування косметики на тваринах заборонене в Євросоюзі, Індії, Новій Зеландії, Австралії, Південній Кореї, Норвегії та Ізраїлі. В ЄС заборонено ввозити косметику, яку тестували на тваринах. Марки, що позиціонують себе як етичні, використовують позначки: Leaping bunny, Not tested on animals, Beauty without bunnies та Cruelty Free. Зазвичай це різні варіації зображення кролика, адже саме цих пухнастиків найчастіше задіюють у тестах. Доброю ознакою є позначка Vegan Society. Це означає, що продукція не лише етична, а й не містить продукти тваринного походження: хітозан, кератин чи кармін. Щоправда, деякі хитрі виробники, які бачать попит на косметику без жорстокості, можуть банально вводити в оману покупців.
Міф 5. Якщо є кролик ― можна не перейматися. Виробник не дуритиме покупців
«Позначки з кролями інколи — просто намальована картинка. Не варто на віру приймати картинки чи надписи: треба дізнаватись, чи проходила косметика або парфумерія сертифікацію та чи має вона лого сертифікату. Можна зайти на сайт серитифікуючої компанії та подивитися у списках наявність продукції. Бо часом дійсно сертифікати крадуть, інколи — умисно, а дехто просто завантажує зображення кролика та й ліплять собі. В Україні за це ніхто не переслідує, та якщо вкрасти лого в США ― буде скандал і суд. За сертифікацію платять гроші, тож якщо компанія вліпила собі чиєсь лого ― це порушення прав», ― зазначає Даша Воронкова.
У Китаї заборонено продавати косметику та побутову хімію, не тестовану на тваринах. Це стосується й імпортної продукції. Китай взагалі не надає альтернатив, виключення є для Гонконгу, Тайваню та інтернет-магазинів. Тож якщо косметика продається в материковому Китаї, вона точно протестована на тваринах, навіть якщо фірми обирають альтернативні методи для інших ринків збуту. Через це бренди, які позиціонують себе як етичні, відмовляються від виходу на китайський ринок, хоча гублять шалені прибутки. Можна надіслати запит на ім’я фірми, чи продається їхня продукція в Китаї, або зайти в розділ Shops та дізнатися про це.
Якщо запитати про етичність тестувань продукції напряму, не завжди отримуєш чесну відповідь. Краще попросити санітарно-гігієнічні висновки. І якщо мова йде, наприклад, про реакцію слизових оболонок та шлунку — все ясно: продукція не є етичною.
«Коли бачиш санітарно-гігієнічні висновки, усе розумієш, ― констатує Даша. ― Надписи “індекс шкірно-подразнюючої дії“, “індекс подразнюючої дії слизових оболонок“, “індекс токсичності при введенні в шлунок“ — показники, що тести проводилися на тваринах. Тести роблять не компанії, а лабораторії, які видають санітарно-гігієнічні висновки. Інколи самі виробники косметики не можуть дізнатися правду: лабораторії закриті, туди нікого не пускають. Були випадки, коли в лабораторії знали, що замовникам важливі альтернативні тестування, і в очі брехали. Бо ніхто не бачить, як насправді тестують. І в цьому є проблема, бо вони діють за старими методиками та регламентами, і нікому не надають звітів».
