9 квітня 2015 року українське суспільство стало на шлях відходу від радянської спадщини: позбулося «каменюки, яка тягла історичну пам’ять на дно». Верховна Рада прийняла чотири закони про декомунізацію.
Вилучення радянщини з символічного простору України тривало задовго до Революції Гідності, але не мало системності. Декомунізації чинили спротив і самі комуністи, і місцева влада, де переважали представники «Партії Регіонів».
Важливим етапом декомунізації був «Ленінопад». Масове повалення розпочалося 8 грудня 2013 року, коли активісти Майдану скинули останнього в центрі Києва Леніна. Статуї та пам’ятники почали нищити у сотнях міст і селищ.
Знесення радянських ідолів були рейтинговими подіями, трансляції збирали тисячі переглядів. Знищення пам’ятника Леніну в Харкові — найгучніше в цій хвилі: онлайн дивилися 50 тисяч людей, а загалом на трансляцію зайшли 1,5 мільйона користувачів.
Проте така низова, народна декомунізація була сумнівною з точки зору законодавства, і була поверхневою. Це були ефектні, емоційні сплески, а не процес.
Тож 9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила чотири закони, що стосувалися засудження комуністичного режиму, відкриття архівів радянських спецслужб і оцифрування документів. Вони визнавали УПА, інші військові та підпільні організації борцями за незалежність України. Закони відновили історичну справедливість, закріпили, що Україна — правонаступниця УНР, яка проголосила незалежність ще в січні 1918 року.
Місцеві органи влади мали знести пам’ятники комуністичним діячам, перейменувати міста, райони та вулиці, відкрити архіви каральних органів срср і знищити радянську символіку. До символів комуністичного режиму зарахували герб, прапор та гімн срср.
До повномасштабного вторгнення рф більшість пам’ятників була знесена, проте топоніміка залишалася радянською. Бо скинути пам’ятник легше, а перейменувати багато населених пунктів, вулиць, змінити мапи, документи, реєстрації — недешево.
Наразі в Україні піднялася нова хвиля перейменувань топонімів на честь героїв Небесної Сотні, загиблих бійців війни з росією. З публічного простору під тиском суспільства усувають зображення, пам’ятники та знаки, написи, емблеми, декор будівель, які несуть символіку комуністичного тоталітарного режиму. І дуже важливо, що для цього є нормативна база, аби подолати інертність або інколи відвертий саботаж деяких місцевих чиновників.
https://nakipelo.ua/ru/u-nas-iz-vorohom-ne-mozhe-buty-nichoho-spilnoho-iak-v-iziumi-vidbuvaietsia-perejmenuvannia-vulyts
