Так почав свою лекцію в Харкові Ярослав Грицак, історик, публіцист, професор Українського Католицького університету, член Несторівської групи. Його виступ на «ІІІ Форумі десятиліття» мав назву: «Як змінились цінності в Україні з 2014 року?». Ми підготували для вас повну версію та цитатник.
Поняття «цінностей». І чому важливо його розуміти
«Якщо хочеш робити стратегію, логіку, розуміти, куди рухається країна та які має обмеження руху, то мусиш працювати з цінностями».
Відбувається знецінення цінностей. Цінності стали модним словом, почали продаватися, стали рекламою.
«Цінністю не є те, що є декларацією, цінністю є те, що вас глибоко мотивує. Те, що не має ціни… тобто безцінне, а не дешеве. У сухому залишку, цінністю є питання життя та смерті. Саме цінність показує якість нашого життя».
«Економіка запускається політичними реформами. Якщо уявити, що політичні реформи – одна шестерня, а економіка – інша, то саме цінності є тим мастилом, яке б не дозволяло їм буксувати».
Цінності задають вам або обмеження, або можливості розвитку. Набір цінностей цілком пов’язаний із рівнем суспільного багатства.
Зміни цінностей в Україні
«Найбільша змінна цінностей, яку навіть ніхто не помітив – це те, що Україна перестала бути індустріальною країною та стала сервісною. Десь у нульових роках більшість валового продукту на душу населення перестала вироблятись в індустріальній сфері та почала вироблятись у сфері сервісній. Змінилась сама структура й логіка виробництва, і це має великі політичні наслідки».
«Ще одна непомітна зміна – в Україні капітал, як людський, так і фінансовий, починає поступово переходити із індустріального регіону в центр і захід».
«На культурній карті світу Україна знаходиться на узбіччі. Де ми опиняємось, залежить від трьох факторів, і всі вони мають історичний вимір. Перший – релігія, другий – в якій імперії були, третій – присутність комунізму в історії країни. Дивлячись на ці фактори, здається, що Україні вже винесено вирок».
Як тільки країна переходить із цінностей виживання до цінностей самовираження, чекайте на зміни, чекайте великих політичних явищ.
«У 2015 році ми провели дослідження за схемою Енгельгардта. Це було одне з наймасовіших досліджень, 25 000 осіб. Нам потрібно було зрозуміти не тільки де знаходиться Україна, але й її регіональний вимір. Дослідження виявило, що в Україні не зник цей дрейф цінностей, а також – хто є ці люди, які мають цінності самовираження. Це – молоді люди, особи з вищою освітою, мешканці великих міст. Але в цій зоні самовираження знаходиться лише 15% населення».
«Якщо говорити про декларативні цінності – ми як європейці, але якщо говорити про реальні – це цінності виживання, фізичних потреб і потреб приналежності. Але ж існує хвалебна українська амбівалентність. Велика група людей має обидва набори цінностей. Підтримують демократію, але хочуть сильного лідера. Це ознака нашої історичної травми, страх вибору».
Плани на майбутнє
«Безвіз і міграція, – на коротшу мету це, очевидно, втрата, але на довшу мету це діє добре, це насправді великий ресурс. Рівень підтримки європейських цінностей також залежить від того, чи були люди за кордоном і як часто вони там бувають. Це досвід».
Фактор молоді є також дуже важливим. Бо молодь – це ті, хто хоче змін та готові до них. Але молодь зараз має деяку відразу до політики. Це виявляється у небажанні створювати партії та голосувати. Важливою для молоді є цінність горизонтальних зв’язків та можливість мобілізуватися через них. Але це не переводиться у вертикаль влади через оту відразу.
«Маємо два класи: єврооптимісти (44,9%) та євроскептики (55,1%). Різниця між ними – у наявності чи відсутності вищої освіти, були чи не були у Європі, наявності чи відсутності віри у важливість виборів, віри в те, що європейські цінності можуть бути реалізовані в Україні. Факторами приналежності також є вік та регіон».
«Невизначеність діагнозу України (добре чи погано) є одночасно і недоліком, і шансом для маневру. Революція перемагає як зміна влади. Але жодна з трьох революцій не надала шанс переходу до радикальнішої траєкторії розвитку України».
«Які зміни будуть, залежить від трьох питань.
- Хто буде задавати політичний порядок дня?
- Як прийти до влади тій меншості с цінностями самовираження?
- Якщо реформатори прийдуть до влади та будуть реформувати країну, – що вони можуть запропонувати реформованим?».
«Якщо ми говоримо про зміни, то існує дві потреби. Перша – це різноманітні незалежні платформи, де будуть кристалізуватися нові політичні сили та нові політичні лідери. Платформи, на мою думку, повинні мати соціально-громадянський характер та мати за мету допомогу в кристалізуванні нових політичних рухів. І друга – це відсутність декларативних цінностей у молодих лідерів».
