Харків рівняють із землею. Ми всі — свідки того, як руйнують наше місто без жодного поділу на військові та цивільні об’єкти. Нищаться житлові будинки, лікарні, а про збереження музеїв, театрів, храмових споруд мова не йде й поготів. Хто та як опікується в місті культурною спадщиною? Як у надзвичайній ситуації працює наш Мінкульт та куди звертатися за потреби?
На початку війни мережу облетіла звістка, що було втрачено понад 20 робіт всесвітньо відомої української художниці Марії Приймаченко в селі Іванків Київської області. Згодом виявилося, що мешканці села власноруч врятували більшу частину робіт (мисткиня працювала здебільшого на картоні та інших легкозаймистих поверхнях).
«Мене вразило, що мешканці самі рятували роботи художниці», — ділиться думками Анастасія Леонова, засновниця галереї COME IN та видавництва IST Publishing.
Програми та проєкти українського мінкульту в цьому напрямку Анастасії невідомі.
Після руйнівного прильоту в будівлю поряд із Харківським художнім музеєм мережу облетіли фото розбитих вікон. Також на фото видно, що експонати музею на шостий день війни навіть не познімали зі стін. Експозиції залишилися, не переміщені на спецхран, консервацію чи вивіз.
Відкритим є питання: хто має опікуватись державним музеєм? Припускаємо, пряма відповідальність лежить на дирекції, обласному департаменті культури, якому підпорядковано музей, на міністерстві, яке мало запропонувати варіанти дій під час війни. Такі планерки проходили в більшості приватних установах, та, вочевидь, у чиновників наявне тавро радянськості та безвідповідальності.
У Києві існують приватні ініціативи галеристів, вони гуртуються та вивозять архіви та колекції. У львівських колег був час підготуватися, обкласти скульптури мішками з піском, підготувати спецхрани та спеціальні скрині. Польські, французькі та литовські колеги масово допомагають обладнанням, пропонують вивезти українське мистецтво та архіви до власних приміщень зі спеціальним режимом повітря для консервації та зберігання. Однак Мінкульт блокує можливі колаборації щодо вивозу об’єктів мистецтва на державному балансі, навіть якщо мова йде про офіційну співпрацю.
Подібна ініціатива є в Харкові: команда громадської організації, яка проводила в місті фестиваль, координує та допомагає рятувати приватні мистецькі архіви та колекції за запитом від митців та власників. Волонтери, які самі здебільшого фотографи та художники, упаковують негативи, фото та об’єкти мистецтва. Інші волонтери відправляють вантаж у безпечні місця країни, або, за запитом власника, за кордон.
Польський інститут театру, наприклад, запропонував надати вогневідштовхуючі засоби, якими українські театри оброблятимуть дерев’яні сценічні поверхні, завіси. Декілька театрів підтримали цю пропозицію та очікують на цей гуманітарний вантаж.
Вочевидь, Росія прагне знищити Україну не лише фізично, а й поставивши під питання національну ідентичність наших людей. Культура, мистецькі об’єкти мають бути збережені, адже це код нації, фундамент тієї самої українськості, яка зараз надихає нас бути разом, бути гідними.
