25 жовтня 2024 року українці написали ювілейний, 25-й диктант національної єдності. Цього року авторкою тексту стала письменниця Оксана Забужко, а читав його поет і військовослужбовець Павло Вишебаба.
Журналістки Медіагрупи «Накипіло» поділилися своїми враженнями після радіодиктанту.
Аліка Піхтерева: «Мені подобаються будь-які процеси, які сприяють об’єднанню й гуртуванню. Зокрема, я люблю організовувати збори, бо це теплий зв’язок війська із тилом. Спочатку здається, що 300 тисяч гривень на автівку — це багато, і як же зібрати таку суму? Але потім маленькі внески по 5–10 тисяч збираються, і необхідна сума вже готова. Це дає усвідомлення, скільки людей не байдуже, як багато з них люблять свою країну й готові їй допомагати.
Написання диктанту — також дуже теплий жест єднання. Як сказала авторка цьогорічного тексту Оксана Забужко, «попишаємося трошки собою». Диктант став масовою подією, і тільки на одній платформі, яка транслювала його, було понад 30 тисяч глядачів. Раніше такі цифри здавалися нереальними, а тепер це вже норма.
Хай ця участь зростає щороку. Навіть Суджа вже пише диктант Національної єдності — це прекрасно. Цього року Забужко у своєму тексті провела паралелі з цікавими подіями, а воїни писали диктант під цитатою Паустовського.
Текст був насичений символами й дуже атмосферний. Я уявила, як дитина прокидається під звуки радіо, а батьки метушаться, збираючись на роботу. Це мені дуже знайоме й зрозуміле, хоч у нашій родині радіо не слухали. Дитячі відчуття й реакції на світ дорослих дуже відгукнулися мені.
Забужко вправно провела нас історичними подіями, показавши, як формувалися наші стосунки з радіо. А фінальна фраза «тепер наш голос нікому не заглушити» мене зворушила. Якби не була зайнята написанням тексту, то, мабуть, заплакала б у той момент.
Приємно, що диктант об’єднав навіть наш маленький колектив: ми зібралися, сіли разом, написали й боялися показувати один одному кількість помилок. Вишебаба читав чудово, але я впевнена, що наробила багато помилок. Та, як казала Оксана Стефанівна, головна порада до підготовки — більше читати.
Цей досвід вмотивував мене. І, до речі, західні читачі Забужко теж взяли на олівець таку традицію й кажуть, що це було б непогано мати і в них. Тож ми стаємо прикладом, як наші Сили оборони. Думаю, що деякі країни з часом також запозичать цю традицію.»
Анна Мʼясникова:
«Я вже вдруге беру участь у Радіодиктанті. Цьогорічний текст виявився для мене цікавим і змістовно, і з точки зору мовних норм. Очікувала від Оксани Забужко більше розлогих, великих речень, але цього разу трохи не справдилися мої очікування. Однак текст був цікавим.
Те, як його читав Вишебаба, було дуже зручно й комфортно для написання. Я навіть встигала поринути в атмосферу читання, ніби уявляла ці спогади, коли звучав голос Києва. Це було справді захопливо. Для мене ця акція — більше про єдність, ніж про правильність написання чи перевірку власних знань.
Зазвичай я працюю з текстами, тому періодично стикаюся з мовними нормами і правилами. Радіодиктант — це більше про єднання, про те, як військові, цивільні, волонтери, люди різного віку об’єднуються на півгодини, щоб звернути увагу на мову. Це акція про мову як те, що нас об’єднує.
Коли я пишу такі диктанти, отримую справжнє задоволення. Навіть якщо будуть помилки, я не сприйматиму їх як привід дорікати собі за недостатню підготовку. Для мене ця акція — це можливість побути разом з іншими, долучитися до чогось більшого, що лунає голосно для всіх.»
