Радомир Тютюнник навчається у випускному класі, а у вільний час вже протягом двох місяців збирає дрони-камікадзе для війська. Радіо «Накипіло» з’їздило до школяра, щоб дізнатися, звідки у хлопця такі навички та мотивація.
Цех збірки дронів-камікадзе розмістився у дитячій кімнаті звичайної харківської новобудови на околиці міста. На одній зі стін — жовто-синій стяг, підписаний генералом Залужним, поряд — грамота. На іншій — ще один прапор, вже з портретом Шевченка у тактичному шоломі.
Зустріч Радомир призначає після 15:00, після уроків. Щойно закінчилися заняття, місце на письмовому столі біля комп’ютера займає паяльник і купка різних дрібних деталей.
«Ідея була досить давно, тому що я мав свої дрони. У мене був “мавік” міні 3 та звичайний третій “мавік”, і мені дуже подобалось на них літати. І я так захопився ідеєю про FPV-дрони, коли побачив відео на ютубі. Це трюкові дрони. Після цього я побачив, як на них вражають російську техніку. Зазвичай один дрон — це одне врятоване життя нашого захисника».
Радомир паяє конденсатор. Робити це навчився по ходу, буквально за тиждень, самотужки та завдяки гайдам на YouTube. Найскладніше, говорить, це паяти проводи: зазвичай трусяться руки.
Хлопцеві 16, він вчиться у випускному класі одного з харківських ліцеїв. До Харкова родина переїхала чотири роки тому з Вінниці. Його тато — військовослужбовець, від нього підліток і дізнався про те, наскільки важливі зараз на фронті безпілотники. Дізнавшись, що школяр ось уже два місяці збирає дрони, в оперативному угрупованні військ «Харків» вирішили нагородити Радомира:
«Від себе особисто та від особового складу оперативного угруповання хочу висловити вам щиру подяку за надання допомоги та підтримку. Ваша активна громадянська позиція та дієвий патріотизм є важливою запорукою наближення нашої перемоги», — говорить представник оперативного угруповання військ «Харків» Олександр Бондаренко.
«Ресурс людський, ресурс надбання радянського союзу в нашого ворога перевищують те, що є у нас. Єдине, що можемо зробити, це перемогти їх технологічно. Ми це вже почали доводити, і сумно те, що ворог вчиться, вчиться у нас.
Я розумію, що наші діти з бажанням перемогти і допомогти своїм рідним, своєму батьку… От взяти, наприклад, Радомира. У нього батько — військовослужбовець. Навіть перший дрон він зібрав, у нього мотивація була яка? Щоб цей дрон зберіг життя його батька, щоб задача була виконана дистанційно, не залучаючи особовий склад, що збереже життя і здоров’я наших військовослужбовців, конкретно його рідної людини. Якщо в нас кожна людина під ліком, то ворог показує, що він просто закидує гарматне м’ясо. Тому ця тема дуже, дуже актуальна».
Радомир себе унікальним або вундеркіндом не вважає. За ці два місяці, що почав збирати FPV-дрони, він відправив їх на фронт вже понад пів сотні штук. Нещодавно у себе в Instagram оголосив збір на ще 10 безпілотників, натомість зібрав майже на 40. Наразі збирає півтора мільйони гривень на 100 дронів-камікадзе.
— Як ти перевіряєш потім те, що ти зробив, щоб воно точно працювало?
— Обльотуємо дрони. Ось ми спаяли дрон, перевірили його в домашніх умовах, на наступний день перевіряємо його в полі, літаємо.
— І відправляєш, лише якщо з ним все добре?
— Звичайно.
— Часто доводиться щось доробляти?
— Взагалі переробляти доводилось тільки на чотирьох дронах. У нас погоріли нижні плати живлення. Була помилка в пайці, і згоріла ось така плата.
Прямо сьогодні дрони-камікадзе, зібрані руками школяра, літають і воюють на Запорізькому, Бахмутському, Куп’янському напрямках, а також під Херсоном. Вояки самі знаходять хлопця і лишають замовлення.
«Ми цими дронами спасаємо життя військових, правильно? Щоб вони не штурмували посадки чи бліндажі, а залітали дронами. Так же набагато легше».
За спиною Радомира дзижчить 3D-принтер. Його Радомир придбав нещодавно на донати, бо друкувати на ньому пластикові деталі набагато дешевше, ніж їх купувати.
— Взагалі нам потрібні були маунти, це для кріплення антен. Також в мене є багато ідей, що можна друкувати на ньому, наприклад ножки для зльоту, скиди. У мене вже є готові 3D-моделі, які потрібно тільки поставити на друк. Це дуже класна річ, яка відкриває руки, і ти можеш друкувати все, що тобі захочеться.
— Що зараз друкується?
— Маунт для антен.
— Поясни для тих, хто не знає, що таке маунт?
— Він тримає дві антени на дронах: одна для відео і друга для телеметрії.
— Тобто ти не будеш купувати тепер ці частинки, а сам друкуватимеш. Наскільки це здешевшує процес?
— Набагато дешевше. Кілограм пластику коштує приблизно 340–400 гривень, а ось така деталька — це десь грам 10 пластику використовується. Це виходить у нас дуже маленька сума, 4 гривні за детальку. А продають їх, дивлячись хто — є по 40, є по 80, хто як друкує. Але якість виходить дуже гарна.
Трошки більше, ніж за годину, Радомир збирає свій черговий камікадзе.
«Зараз камерку закрутимо, і дрончик наш готовий. Якщо гарний настрій, то можна за годинку скласти, але я люблю під музичку, то виходить десь 1:20, 1:40. Але я руку набив, то все бігом-бігом».
На своїй сторінці в Instagram Радомир публікує відео: це армійці надсилають кадри влучань з його дронів.
— Чим більше, тим краще, тому що чим більше дронів, тим більше ми спасаємо життя наших бійців. А якби в мене були великі кошти, то я почав би виробляти БПЛА типу “Крила” і великий бомбери-дрони. Усе, що я знаю, всі навички, це все дуже легко, як конструктор йде. Головне, щоб було фінансування, і ми зможемо дуже багато чого збирати.
— Тобі 16, правильно? Ти би міг спокійно собі навчатися в школі, не збирати ніяких дронів, думати про вступ або навіть десь за кордоном вчитись. Чому ти це робиш?
— Моя мета — це життя наших військових. Тому що один дрон — це зазвичай одне врятоване життя нашого військового. Ми маємо працювати на перемогу.
— Але ж ти дитина.
— Ну і що? Це стереотип. Кожен може щось робити, аби було бажання.
Вступати Радомир планує до Харківського національного університету Повітряних Сил. Його цікавить кібербезпека, а ще юриспруденція — хотів би працювати в СБУ, шукати зрадників та колаборантів.
«Просто хочу, щоб ми швидше перемогли»: як волонтерять діти Харківщини
