Публікуємо текст Анни Гін після обстрілу вдень 22 червня 2024 року.
«Чергова російська авіабомба сьогодні забрала життя трьох харків’ян і ще 50 людей покалічила.
Найжахливіше слово в цьому реченні — «чергова». Воно таке рутинне, таке звичне. Воно ніколи не повинно стояти поруч зі словами «смерть» і «бомба».
Проте події в Харкові давно припинили бути сенсацією.
Бомб сьогодні було декілька. Одна з них потрапила в житловий будинок навпроти автовокзала. Дуже жваве місце. Субота.
Ми були поруч, у ветеринарній клініці. Гектора вкусила якась хрінь типу овода, ми ходили до дерматолога. Удар був глухий, але вибухова хвиля прокотилася, схоже, на кілька кілометрів.
Люди навколо здригнулися на мить… і пішли у своїх справах.
Я помітила: ми, харків’яни, все частіше вимовляємо фразу «життя триває» та йдемо на ринок за картоплею після «ще одного» обстрілу.
Поблизу клініки є дитячий майданчик. За десять хвилин після вибуху ми проходили повз нього. На піску смішно гралися малята, а матусі на лавочці жваво обговорювали нові краплі від нежитю.
Ні, це не жорстокість, не байдужість і не геройство. Це емоційне виснаження, помножене на звичайний фаталізм. По суті, ми всі — смертні. Кожен, хто залишається у місті, розуміє: завтра це може бути його будинок, його близькі.
І цією жінкою з сьогоднішніх новин «жінка миттєво загинула на зупинці тролейбуса» може бути будь-яка з нас. Завтра.
Але я хочу сказати: не можна звикати до війни. Світ щоразу повинен почути слова: «черговий» злочин кремлівського режиму. «Чергове» некаране вбивство. «Черговий» терористичний акт Путіна та його прихильників.
Розбір завалів завершено, повідомили наразі рятувальники. Шість людей залишаються в реанімації в надзвичайно важкому стані. Пишуть, серед них 12-річна дівчинка.
Харків, 22 червня 2024 року. Пост для Гааги.»
