Якою є депресія зсередини, які основні її симптоми та чому важливо звертатися за допомогою — читайте у нашому матеріалі.
За даними ВООЗ, приблизно 264 мільйона людей у світі страждають на депресію. В Україні кількість таких осіб складає 6,3% від усього населення. Цей показник вищий, ніж середній у Європі. Депресія — не лише пригнічений настрій та байдужість до всього навколо. Цей розлад суттєво впливає на якість життя людини, її соціальні функції та може стати причиною самогубства.
З під’їзду, мало не підстрибуючи, виходить дівчина з собакою на повідку. Ілоні 25 років. Вона має власне креативне агентство, розробляє комунікаційні стратегії та ідеї. Їй подобається збирати історії та писати прозу. Дівчина багато читає, любить артхаусне кіно та має собаку.
Здається, що в Ілони яскраве й насичене життя. Так і було б, якби не депресія.
«Я зрозуміла, що щось не так, десь у 16 років. Тоді почалось безсоння: могла не спати кілька днів поспіль. Просто лежала в ліжку, а коли засинала — то аж на 20 годин. Тобто я або не спала взагалі, або багато та довго. Якось протягом місяця вставала о сьомій вечора, хоча лягала опівночі. Залишалося чотири години на якусь активність. При цьому почувалася виснаженою, сил не вистачало ні на що. Та потрібно було йти в школу, університет чи на роботу», — згадує наша співрозмовниця.
Ілона приймала снодійне, за порадами співчуваючих пила різноманітні трави, ходила на йогу та експериментувала з фазами сну. Але ніщо не допомагало, і окрім безсоння почали з’являтися інші негаразди.
«Щоби переконати себе помити голову, потрібен був тиждень. Уперше я подумала, що це лінь, на другий раз теж, третього випадку навіть не помітила: занадто часто подібне повторювалося. Це вже не просто лінощі. Зникала енергія, все доводилось робити через силу. Навіть базові потреби здавалися неважливими. Втрачався смак їжі, в супермаркеті дивилась на різні продукти, і мені жодного не хотілося. Могла кілька місяців просто лежати в ліжку. Від речей та занять, які мені раніше подобалися, я перестала відчувати задоволення. Не було ні сил, ані мотивації що-небудь робити. В голові роїлися думки: „Навіщо йти на роботу, який у цьому сенс, залиште мене у спокої“», — описує свій стан дівчина.
Тоді Ілона почитала наукову літературу. Поступово зрозуміла, що в неї може бути депресія, але не могла це прийняти: дівчині здавалося, що вона виправдовує свої дії хворобою. Думала, мабуть, лінується, недостатньо старається, і зможе сама з усім впоратися й розібратися.
«Далі з’явилася ненависть та несприйняття себе: не розуміла, чому маю бути в цьому тілі. В голові фоново крутилася одна думка: „Я хочу, щоби це закінчилось“. Іноді подібний стан досягав піку, і я була готова зробити що завгодно, аби все припинити. Довгий час моє оточення нічого не помічало. По-перше, я мало спілкувалася з людьми. Якось протягом літа розмовляла лише з мамою телефоном. По-друге, близькі думали, що я втомилась або маю кепський настрій. Та головне — я витрачала багато сил, щоби ніхто не здогадався, наскільки все погано. Я вважала, що маю бути сильною і сама впорядкувати власне життя», — пояснює наша героїня.
Якось Ілона розповіла близькому другу про свої проблеми. Та він не повірив і почав переконувати дівчину, що їй це лише здається. Вона відчула, що її ніхто не розуміє. Водночас Ілона вирішила, що надумує проблеми, і від цього поважала себе ще менше.
«Саме тому мені знадобилося багато часу, щоби звернутися за допомогою та визнати, що сама з цим станом я не впораюсь. Перший терапевт не сподобався: він лише поглиблював мої проблеми та виносив оціночні судження. Згодом я зрозуміла, що мені потрібен інший. З ним ми уже проробляли дитячі травми. Він давав завдання: зафіксувати, що мені подобається і допомагає покращити поточний стан. Я почала приділяти час цим заняттям. А ще — рефлексувати, читати, робити фізичні вправи, медитувати», — згадує співрозмовниця.
Від терапії з‘явився позитивний ефект. Ілона почала розуміти, що з нею відбувається.
«Я перестала заперечувати свій стан. Навчилася зізнаватися в слабкості, відкрито говорити про проблеми. Колись було страшно, що люди, особливо клієнти, про це дізнаються й перестануть зі мною працювати. Та завдяки терапії навчилася просити допомогу в інших. І головне: на зміну думці, що це ніколи не закінчиться, з’явилась віра, що подібний стан мине. Я собі часом повторюю: „Було і гірше“. І це навіть трохи схоже на оптимізм», — зауважує дівчина.
Психотерапія Ілони тимчасово зупиняється та періодично знову відновлюється. Це пов’язано з її нестабільним доходом та переїздами. Але повністю припиняти лікування вона не збирається.
«Бути в депресії — це наче жити під скляним ковпаком і бачити світ через брудне скло в тріщинах. Виникає відчуття, що між мною та іншими людьми — прірва. Гостріше відчувається самотність. Наслідком депресії часто є зруйновані або нездорові особисті стосунки, відсутність грошей, бо немає сил працювати, та друзів, бо не хочеш чи не можеш із ними бачитися. І в цьому стані людина ще й звинувачує себе. Втрачаються орієнтири й зникає сенс. Тому раджу всім прислухатися до себе, та за потреби — звертатися за допомогою», — підсумовує Ілона.
Анастасія Горецька, психотерапевтка:
Існує клінічна депресія, яка лікується медикаментозно, та субдепресивний стан, який погіршує якість життя людини. І один з головних критеріїв для визначення цього стану — вплив на соціальне функціонування. Тобто чи може людина виконувати соціальні функції та обов’язки: ходити на роботу, підтримувати дружні та романтичні стосунки, займатися здоров’ям, купувати необхідні речі. Соціальне функціонування — це здатність діяти незалежно від того, що людина відчуває. Коли в нас просто поганий настрій, ми все це робимо. А от у депресивному стані це функціонування порушується. Людина не має сил встати вранці та зробити звичні справи. Вона починає звужувати своє коло спілкування: на це не вистачає внутрішнього ресурсу.
Часто оточення каже: «А чому ти скаржишся, у тебе все гаразд, і все є». І тоді людина починає відчувати провину. Згадувати, що є ті, кому гірше: не мають що їсти чи де жити. Це порівняння також травматичне.
Якість нашого життя — це якість наших емоцій. У нас може бути все гаразд: чудова робота, сім’я, фінансова стабільність. Але при цьому емоційно ми можемо відчувати себе погано, не мати повноти життя — адже депресія позбавляє емоцій.
Зазвичай субдепресивний стан може бути пов’язаний із втратою. Людина відчуває сум, жаль, горе, коли вона чогось лишилася. Не завжди очевидно, чого саме. Це може бути смерть близької людини чи втрата сенсу життя — коли щось планувалося чи був певний вектор розвитку, а потім це стало неможливим через різні обставини. Або відбувся розрив зв’язків, дружніх чи романтичних стосунків. Людина може переїхати та не адаптуватися до нового середовища, хоча дуже цього прагнула. Таку травматичну ситуацію можна навіть не усвідомлювати відразу.
Субдепресивний стан нерідко пов’язаний із неможливістю задовольнити якісь важливі потреби — близькості, любові, дружніх стосунків, безпеки.
Саме тому людина в подібній ситуації потребує підтримки. Важливо знайти когось, хто буде просто слухати — не оцінювати та не казати: «Могло бути гірше». Що можуть зробити близькі? Намагатися зрозуміти, спілкуватися, бути уважними, дати відчуття опори, не залишати на самоті.
Важливо перш за все звернутися до психіатра, щоби зрозуміти, чи необхідне медикаментозне лікування. Часто це залежить від того, чи є в людини ресурс, чи вона здатна себе опанувати, і наскільки вона фізично виснажена. Медикаменти допоможуть також при гормональних порушеннях чи збоях у роботі мозку. Треба зауважити, що в медикаментів є накопичувальний ефект, тому наслідок їх вживання проявляється не одразу. Різко припиняти медикаментозне лікування теж не можна.
Паралельно можна проходити психотерапію для усвідомлення, що саме відбувається. Терапевт віддзеркалює те, що говорить клієнт, намагається його зрозуміти, винайти ресурс, дізнатися, що раніше приносило задоволення. Якщо це більше не приносить радості — знайти щось нове.
Адже коли ми травмуємо ногу чи порізали палець, ми бачимо травму. Розуміємо: коли нога болить, не треба на неї ставати, танцювати чи вимагати, щоби вона належним чином функціонувала. Натомість психічну травму ми не бачимо, і тому деякі люди вважають, що її немає.
«Я ж могла раніше працювати 12 годин поспіль, а чому зараз не можу? Треба зібратися з духом і силами». Можливо, на якийсь час цього навіть вистачить.
Порушення сну та харчування при депресії теж має місце: прокидання серед ночі, проблеми з засипанням чи поверхневий сон. Може бути відсутність апетиту або, навпаки, — переїдання. Людина позбавлена смаку не лише до їжі, але й до життя. На депресивний стан часто впливає відсутність сонця, коли світловий день короткий.
При депресії підвищується ризик самогубства. Хворому може бути настільки важко, що він вважає за краще все це припинити. «Я не маю енергії та ресурсів, є один вихід — щось з собою зробити». Можуть бути думки про смерть або бажання, щоб хтось інший те заподіяв: наприклад, збила машина. Так людина знімає з себе відповідальність.
Загалом при депресивних станах показаний спорт. По-перше, тому, що це активна дія, а, по-друге, людина починає відчувати тіло, встановлює з ним зв’язок. А психіка — це частина тіла.
Буває, людина в депресивному стані каже: «Я нічого не хочу». Тоді я відповідаю: «Це неправда. Як мінімум, ви хочете себе так не відчувати». І це вже ресурс. Зараз існує багато способів отримати допомогу: гарячі лінії, безкоштовні чи платні консультації. Перший досвід терапії може бути травматичним. Важливо не зупинятися, а знайти терапевта, з яким є контакт і порозуміння.
Депресія за життя може бути не один раз, проте якщо хоча б раз вдалося її побороти, то це стає ресурсом.
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
