Харківського актора та музиканта львівського походження Міська Барбару відзначили престижною нагородою імені С. І. Віткевича польського відділення європейської мережі ІТІ (Міжнародний інститут театру). Нею нагороджують іноземців, які популяризують польську культуру в світі.
Співпраця театру «Арабески», де грав музикант і поет Місько Барбара, з польськими митцями триває понад 20 років, за цей час реалізовано багато спільних проєктів.
Місько в «Арабесках» як актор грав у всіх виставах, писав музику, працював над текстами. Він досконало володів польською, переклав українською шість п’єс польського мистецтвознавця та драматурга Станіслава Ігнація Віткевича, відомого за псевдонімом Віткацій.
Для польського театру Віткацій — важливе ім’я. Він був предтечею театру абсурду, писав і творив у 30-х роках ХХ століття. Коли німці наступали на Польщу в 1939 році, люди тікали на Схід, а потім дізналися, що Сталін зі свого боку теж просувається, — Віткацій покінчив життя самогубством. Його могила знаходиться у Волинській області, поблизу Луцька.
«У “Арабесок” був спільний проєкт із польським театром: разом ми поставили шість уривків із цих п’єс. Працювало троє польських режисерів. Місько там був як автор і як актор. Потім видавництво “Темпора” видало книжку з цими шістьма п’єсами», — розповідає дружина Міська Барбари Світлана Олешко.
До складу журі входило п’ятеро поважних театральних діячів. Вони одноголосно вирішили призначити переможцем саме Барбару. А ідею, аби український актор та музикант з’явився у переліку номінантів, подав професор Януш Деглер — один з найвідоміших дослідників біографії та творчості Віткація. Коли Місько займався перекладом, багато з ним консультувався, а як тільки книга побачила світ — подарував примірник з афішами вистав. Професор має одну з найбільших в світі колекцій перекладів творів Віткевича та плакатів постановок.
«Професор Деглер номінував Міська на цю премію. Насправді, ще не знаючи, що його вже немає», — каже Світлана.
Постановки за перекладами Барбари в українських театрах можна було переглянути до війни в харківських «Арабесках», в Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка» та в луцькому театрі «ГаРмИдЕр».
«Урочистості, ймовірно, будуть пізніше. Цьогоріч Міжнародний день театру припав на неділю, а в неділю у Варшаві нічого не відбувається, як правило. Тому поки що вони просто повідомили про результати», — зауважує Світлана.
Барбара дуже скептично та саркастично ставився до всілякого роду відзнак, до будь-яких проявів офіціозу. Він ніколи не хотів бути заслуженим або народним артистом. Але саме ця відзнака його б потішила, упевнена Світлана.
«Це приємно, і це дійсно цінна нагорода від поважних людей. Заслужене визнання. Символічно, що це саме цього року сталося, бо поляки дуже допомагають українцям. Особливо на такому рівні… людському. Я живу зараз у польському театрі у Варшаві. Нам щодня дуже делікатно під двері приносять їжу, одяг, гроші. Це надзвичайно зворушливо. Я думаю, Місько би дуже тішився. У нас було з поляками багато проєктів, власне, про наші конфлікти історичні. Але зараз є якісь неймовірні прояви емпатії та дружби», — зізнається Олешко.
Харків, до якого багато людей повернуться після перемоги, напевне, зовсім не буде схожим на той, що вони знали та бачили до 24 лютого. Багато відкриттів чекатиме і на тих, хто залишається у місті. Колись суспільний запит сформується й стосовно перейменування вулиць. За декомунізацією обов’язково має відбутися дерусифікація. Вірогідно, одна з вулиць чи проспектів отримає ім’я львівського харківця, який встиг зробити багато не лише для популяризації польської культури в Україні, а що найважливіше — для популяризації української культури в Україні.
«Я думаю, це було б справедливо й заслужено. Викинути з наших вулиць, із наших місць увесь непотріб, який до Харкова не має жодного відношення. Місько прожив у Харкові 20 років і фактично творив його сучасну історію, його культуру: театр, музику. Вважаю, це лише справа часу. Буде і вулиця, і якісь іще важливі, знакові речі», — говорить Світлана.
