Понад 15 років тому в Харкові з’явилася музична студія Creation в ДК «ХЕМЗ». Тут працювали десятки музикантів: відомі, маловідомі, початківці, професіонали, дорослі, молодь. Увечері біля входу збиралася за пивом компанія. Обговорювали творчість, музичні новини, сміялися, грали в ігри…
Тут я багато чому навчився, багато про що дізнався. Тут я знайшов товаришів, з якими спілкуюся і зараз. Серед них — Антон Бегменко. Він був адміністратором студії: допомагав налагодити апаратуру для репетицій, продавав струни для гітар і всілякі музичні аксесуари. А паралельно постійно вирішував якісь цікаві технічні питання.
Пізніше Антон перейшов на роботу в IT. Йшли роки, ми бачилися час від часу. Він продовжував технічні експерименти, але музику не полишав: грав на барабанах у різних групах. З останніх, які я пам’ятаю, — Urbanistan і «Мантра Керуака».
А ще Антон займався технічною частиною творчих заходів у місті. Серед них — фестивалі «День музики у Харкові» та Plan B.
З 2014 року він їздив до наших бійців на передову, аби привезти корисне обладнання. Від початку повномасштабного вторгнення Антон вирішив залишитися в Харкові.
«З перших днів мій телефон дали чувакам з “Бі-Бі-Сі”, і вони пошерили його між собою. Кінець лютого, початок березня — це просто був капець. Хтось для радіо мені телефонував, хтось для бложика. В якийсь момент почали телефонувати раз на пів години різні люди з “Бі-Бі-СІ”. А ти в цей час відвантажуєш броніки, над головою пролітає міна, і ти кажеш: “Давайте трохи пізніше, я зараз не можу”», — пригадує Антон.
Він вивозив поранених і потрапляв під обстріли на Північній Салтівці, доставляв бійцям оснащення. Весь цей час, звісно, було не до музики. Та Антон каже: «Для мене питання “Що буде з мистецтвом у Харкові?” — це питання “Що буде зі мною у Харкові?”».
Слухайте велике інтерв’ю з Антоном Бегменком про рішення залишитися в Харкові, про перші дні вторгнення, про те, чому війна має бути технологічною та якими розробками для наших бійців він займається прямо зараз.
Стас Бронішевський — піаніст, звукорежисер, мій давній товариш. Із ним, як і з Антоном Бегменко, ми познайомилися у Creation studio, де Стас працював. Разом записали багато пісень. У 2015 році він допоміг мені випустити перший альбом українською на вірші наших поетів. Альбом називається «#укрліт». Стас звів його та записав у деяких піснях клавіші й барабани.
Колись ми навіть виступали разом. Стас грав у купі груп, назви яких стер із моєї пам’яті час. Але чим далі, тим більше він займався звукорежисурою. Уже не перший рік він працює звукорежисером гурту «Жадан і Собаки». Війна застала їх з колегами у Вінниці.
«Стоїмо та чуємо якийсь гул. Підіймаю голову й бачу, як летить ракета. І це був переламний момент, адже стало зрозуміло: ось, це — реальність, ось вона прийшла», — каже Стас.
Паралельно з музичною діяльністю Стас розвозить гуманітарну допомогу харків’янам і жителям області, яким важко прогодуватися. Також він допомагає Сергію Жадану в перевезенні машин для наших бійців. Коли ви читаєте ці рядки, «Жадан і Собаки» відбули в тур Європою, аби зібрати гроші на нові авто для армії. Один із концертів через це навіть скасували організатори. Європа інколи досі не розуміє, що Україна тут і зараз б’ється за свою та її Свободу. Але це вже інша історія.
Послухайте розповіді Стаса: що було найстрашнішим у Харкові навесні, що його спонукає на волонтерство та яким, на його думку, має бути місто після Перемоги.
