Це партнерський матеріал
За понад рік повномасштабного вторгнення освітні заклади стали справжніми пунктами незламності, які допомагають українцям/кам і країні в цілому. Попри складні умови, освітяни продовжують навчати дітей. А ще — знаходять можливості для розвитку, взаємопідтримки та обміну досвідом. У цьому їм допомагає команда EdCamp Україна.
Зокрема, у січні 2023 року стартувала сьома переможна хвиля регіональних (не)конференцій EdCamp у різних куточках України. Ми починаємо серію публікацій про магістральні події. У цьому матеріалі розповідаємо про цікавинки з міні-EdCamp’ів у Кривому Розі, Києві та в Помічній (Кіровоградська область).
Довідка: Магістральні (не)конференції отримують повну підтримку ГО «ЕдКемп Україна», так званий EdCamp у коробці — посилку з усіма необхідними матеріалами для організації події (від реєстраційних листів та бейджів). Крім того, заявники/ці отримують фінансову підтримку на проведення події відповідно до розрахованого ними бюджету. Також на цих подіях можна зустріти відомих рушіїв/йок української (й не тільки) освіти.
А ще міні-EdCamp’и бувають афілійовані (відрізняються від магістральних тим, що організатори/ки події самостійно шукають фінансування для події) та спеціальні (присвячені конкретній, вужчій темі; наприклад, гендерне виховання або фінансова грамотність).
Відбудова освіти: від ідеї до практичних кроків
Усі (не)конференції пронизує особлива сесія від EdCamp Ukraine. Її проводить представництво особливого десанту — едкемперки та едкемпери, які беруть участь у всіх ініціативах спільноти та долучаються як волонтери до їх утілення.
Щороку команда вивчає потреби українських освітян/ок, з‘ясовує, що їх турбує найбільше, та розроблює особливу сесію. Наприклад, цього року двогодинна інтеракція спрямована на пошук практичних кроків, що допоможуть об‘єднати педагогічну спільноту та громади, відновити освіту в кожному регіоні та повернути радість у школи. Тому часть у подіях беруть не тільки освітянство, а й батьки, громадські активісти/ки, предстаниці/ки влади. Для того, аби напрацювати інструментарій, який допоможе громаді стати ефективнішою.
«Мета цієї сесії — показати вчительству, наскільки кожен стейкхолдер в освіті важливий для її відновлення, і що лише в синергії можливо зробити зрушення. Ми хотіли дійсно сколихнути спільноту, нагадати, що вони не одні, у них є партнери: батьківство, учнівство, громада. Не можна чекати, поки війна закінчиться. Ми й так багато часу втратили, бо боялися запропонувати ідею або ж висловити недовіру керівнику чи керівниці. А коли цей страх замінився страхом втратити життя, ми схаменулися. В освіті важко побачити проблеми наочно, як в інших сферах. Наразі основне, щоби діти зберегли бажання вчитися та розвиватися, а не просто зубрили предмети», — підкреслила Майя Тутаєва, представниця особливого десанту, начальниця відділу інституційного аудиту Держслужби якості освіти в Кіровоградській області.
Учасницьке коло подивилося скорочену версію фільму «Хто має найвищі шанси» режисера, експерта в галузі освіти та співзасновника міжнародної спільноти «Якою може бути школа» Теда Дінтерсміта. Документальна стрічка отримала понад два десятки премій на кінофестивалях, зокрема Sundance, Tribeca, AFI. Вона розповідає про учнівство, потребу в м’яких навичках та радість від навчання на прикладі американської школи. Методи, про які розповідається у відео, апробували спільноти з 35 країн.
Зацікавила стрічка? Повну версію з українським перекладом можна отримати, відправивши заявку до 30 червня. Також охочим надішлють методичні рекомендації для організації кінозалів у школах та перелік ключових запитань для обговорення під час показу. Таким чином навчальні осередки з різних куточків країни можуть стати частиною національної мережі кіноклубів і отримати спеціальну відзнаку від EdCamp Ukraine (для цього заповніть підсумкову форму про діяльність вашого клубу до кінця вересня).
Крім того, під час сесії учасники й учасниці розподілялися на групи та генерували ідеї: як кожний стейкхолдер може долучитися до відновлення освіти у своєму населеному пункті.
П’ять ключових питань, на які шукають відповіді освітяни:
- Чого найбільше потребує учнівство в умовах відновлення освіти та відбудови країни?
- Що може робити батьківство для відновлення освіти?
- Що робити вчительству в рамках відновлення освіти?
- Як може допомогти адміністрація?
- Чим може підтримати громада у відновленні освіти?
Такі брейншторми педагоги/ні можуть проводити у своїх громадах, залучаючи інших стейкхолдерів до пошуку ідей та розробки стратегій для зміни освітнього процесу.
«Наше завдання — розбудити освітянство, донести ідею, що зміни залежать від кожного й кожної, не просто від учительства. Обговорення, обмін ідеями — найцікавіший момент сесії. Як кажуть: якщо у вас і в мене є по яблуку, то після обміну в нас так і залишиться по одному фрукту. А якщо ми обміняємося ідеями, то у всіх буде по дві ідеї», — додала експертка.
Конструктор міні-EdCamр‘ів
Кожна (не) конференція містить чотири ключові активності. Окрім особливої сесії на гостей чекає панельна дискусія з важливих для освіти питань, на якій освітяни/ки можуть поставити питання експертам/кам, висловити власну думку та згенерувати спільне рішення для змін. Спілкування відбувається в дружньому та демократичному середовищі, де кожен і кожна мають можливість вільно висловлювати та відстоювати думку незалежно від регалій або досвіду.
Програма заходів включає три лекційні паралелі: на двох знаннями та практичними навичками діляться запрошені експертки й експерти, а гості обирають та відвідують теми, до яких найбільше тяжіють. Знайомство з експертним колом нетипове та відбувається у форматі speed geeking. Експертам/кам роздаються номери локації, в яких вони проводитимуть сесії, гості розбиваються на групи і почергово підходять до спікерів/ок.
«Це такий рух колом, за хвилину чи дві експерти/ки мають рух коротко, з інтригою презентувати сесію, закликати. Потім дзвонить дзвіночок, і група переходить до наступного експерта. Це дає можливість за короткий час дізнатися про всю програму сесії і обмінятися контактами, матеріалами зі спікером/кою тощо. Ми рекомендуємо саме такий формат. Чим більше задіяно спікерів та спікерок, чим більше людей на події, чим продуктивнішим та виправданішим є формат класичного speed geeking», — пояснила віцеголова Ради ГО «Едкемп Україна», мовознавиця, доцентка Олена Масалітіна.
Частина програми планується спільно усіма. На початку події формується вчительська сесія: гості за бажанням можуть запропонувати власну тему, якщо хочуть поділитися своїми відкриттями, напрацюваннями зі спільнотою. Це те, що робить міні-EdCamр саме (не)конференцією.
«Кожен та кожна можуть стати спікером/кою, якщо вони мають що віддати. Якщо людина, яка прямує на подію, має хист і досвід, важливий та корисних для інших освітян, вона може прийти в день події та заявити про це, запропонувавши власну тему сесії», — каже методистка ГО «Едкемп Україна» Анна Єфімцева.
Крім того, програму насичують дискусії на актуальні потреби та різноманітні активності (фотопроєкти, майстерки, руханки тощо). Наприклад, на заході в Кривому Розі учасницьке коло могло спробувати сили у виготовленні фото з підручних речей, приготуванні «напою натхнення» за допомогою різноманітних спецій і смаколиків, а також у створенні фігурок українських захисників і захисниць. У Помічній — розкрити творчі здібності в орігамі, створенні декоративної ляльки з ниток та нетрадиційних методах живопису. А ще — навчитися танцювальних руханок, які можна проводити на уроках, від дитячого колективу Step by Step. У Києві організаторки влаштували благодійний аукціон, а творчі майстерки вплели в сесійні паралелі.
Столична кава з ароматом якісної освіти
Mini-EdCamp Kyiv зібрав понад 200 небайдужих освітян/ок з України та Грузії. Особливим гостем заходу став Ладо Апхазава, грузинський вчитель із села Чібаті, фіналіст Global Award Teacher 2019, який у 2022 році зібрав 700 тисяч доларів на допомогу Україні. Він утілив 812 проєктів, заснованих на загальнолюдських цінностях і поділився досвідом, як учнівство долучається до шкільного самоврядування.
«Одного дня під час заходу я побачив у дітей постер, на якому було написано: “Я хочу більше свободи”. Тоді я зібрав колег і сказав, що наше учнівство не почувається вільним, і це велика проблема. Ми прийшли до висновку, що треба це змінювати. Перше, що зробили, — підготували дітей до свободи дії. Ми перетворили звичайні сходи на “сходи свободи”, на яких вони могли залишати різні меседжі. Наприклад, один із них був такий: “Якщо можеш — навчи мене, бо кричати на мене і бабуся може”», — поділився досвідом Ладо Апхазава.
Також учительство у школі влаштувало “простір свободи”, де немає бар’єрів між учительством і дітьми, а впродовж уроку можна змінити три місця. Такий простір з’явився завдяки ініціативам школярів/ок, які постійно пропонують різні проєкти.
«Після цього в нашій школі відбулася демократична революція. Діти взяли на себе керування навчальним процесом. Вони проводили акції, просили директора піти у відставку: він мав стати виконувачем пропозицій (які вносили діти), а дисциплінарний документ став би таким собі судом. У результаті, ми отримали в школі невелику державу, яка керується демократичними процесами», — розповів Ладо Апхазава.
Крім того, школярі/ки запровадили рейтингову систему для учнівства 5–11 класів. Вони змагалися різними активностями, за які отримували бали. Наприклад, якщо дитина або клас захочуть владнати якусь проблему в селищі чи іншому місці, клас отримує 350 балів. Якщо діти приведуть цікавого гостя на урок, отримають 150 балів, влаштують корисну акцію — 120.
«Ця рейтингова система підняла ступінь комунікації у школі. Тепер тут щодня відбувається до 15 активних подій», — підсумував спікер.
Один із десятикласників став ініціатором проєкту, щоби діти не малювали й не писали на партах, і підключив до проєкту 774 школи у Грузії. Інші діти вирішили відбудувати зламаний міст і звернулися до органів місцевого самоврядування. За два тижні його реконструювали. Проєкт розрісся, і в селищі побудували 11 мостів, додає спікер.
А ще у школі прийняли закон: якщо на вулиці гарна погода, учительство має проводити урок просто неба. Директор є виконавцем закону та попереджає про дотримання цієї норми. Утім, і саме вчительство не залишається осторонь і також пропонує ідеї.
«Одного дня ми принесли до школи майже тону овочів: цей проєкт був спрямований проти булінгу. Він називався “Їж овочі, а не своїх однокласників/ць”. На спортмайданчику і в коридорах школи все було задекоровано овочами. Це мало позитивні результати: учнівство обіймалося та робило фото, а в кінці дня ще й разом нашинкували овочі», — навів приклад учитель.
Уроки фізкультури: чому це корисно та цікаво
Рухова активність учнівства не менш важлива, ніж вивчення шкільних предметів, вважає Олександр Педан, керівник громадської організації «Спортивний рух Олександра Педана “ДжуніорЗ”». Вона допомагає знизити тривожність, дратівливість і покращує концентрацію уваги дітей.
«Є багато досліджень і досвідів, як фізична активність впливає на навчання. Ми виокремили для себе декілька. Включення в кожен урок 10-хвилинної перерви з фізичним навантаженням може підвищити успішність дітей на 6% (це дані дослідження, проведеного в США). Фізична активність позитивно впливає на префронтальну кору головного мозку, яка відповідає за планування, вольовий контроль, прийняття рішень. Взагалі, міф, що спортивні діти тупі, походить із срср, коли був ухил на спорт великих досягнень. Дітей селекціонували, заганяли у спортивні школи або віддавали у професійний спорт із постійними тренуваннями. Звісно, такі діти були не соціальними, вони не вміли вчитися, не навчилися комунікувати», — зазначив спікер.
Важливо дати дітям спробувати якомога більше видів спорту, дати альтернативу вибору. І мова не про спортивні досягнення, а саме про фізичний розвиток.
Наприклад, у програмі НУШ для 5–6 класів, рекомендованій Міністерством освіти і науки, пропонується 60 варіативних модулів (активностей) для занять фізкультурою.
Серед них — аеробіка, велоспорт, слалом (роликові ковзани), пляжний волейбол, ушу, настільний теніс тощо.
«У нашій країні спорт не був масово популярним, бо не було вибору. Самі розумієте, що таке два місяці дитині вчити один і той самий модуль. А якщо він їй не до вподоби, це відбивало бажання займатися спортом як таким. Я нічого не маю проти баскетболу, футболу, волейболу. Але не всі хочуть і можуть грати в ці види спорту. Ми прийшли до того, що потрібно ділити клас на чотири модулі. Наприклад, об’єднувати паралелі класів, зонувати майданчики: тут займаємося бадмінтоном, там — черлідинг, з іншого боку — петанк, ще далі — флорбол тощо. Усе має відбуватися у формі гри. При цьому варто оцінювати учнів і учениць не за нормативами, а з огляду на зміни, розвиток дитини протягом року», — додав спікер.
Як багатомодульність запровадити у державній школі, де в одному класі навчається 32 дитини, а на вчителів і вчительок лягає велика відповідальність?
Олександр Педан: «Можу навести багато прикладів шкіл, які запровадили багатомодульність. Найкраще діє система, коли ви не самі з 32 ученицями й учнями на пів залу (звісно, тоді важко). У нас є приклад шкіл, які вибили в календарному плані спільні заняття фізкультури для шостих класів. Діти на майданчиках зібрані одного віку, вчительство розподіляє їх між собою. Фактично, вони роблять те саме: у кожного викладача чи викладачки залишається по два модулі (або вони можуть взяти трохи більше)».
Які навички допоможуть дитині стати щасливою
Щастя дитини в багатьох аспектах залежить від дорослих. Якщо батьки не дають дитині розвивати потенціал, нав’язують власне бачення світу, обмежують у дослідженні світу та реалізації, навряд чи їхня дитина почуватиметься гармонійно у світі.
«Загалом щастя — це стан внутрішнього світу в комфорті із зовнішнім. Воно базується на п’яти основних елементах. Перший — коли людина розуміє, хто вона та яке в неї призначення (на основі особистісних характеристик, вроджених і набутих здібностей). Другий секрет — взаємодія із зовнішнім світом, з людьми, адже поодинці ми не реалізуємо своє призначення. Ми соціальні, і маємо розуміти інших людей, що нас оточують. Третій секрет щастя — реалізація вашого призначення в колаборації з іншими людьми. А далі йдуть бонуси: коли людина реалізувалася, у неї з’являється потреба поділитися досвідом, знанням, ресурсами. Тобто четвертий секрет — віддавати. П’ятий — вплив на світ, його покращення, адже кожна людина, яка реалізується, змінює світ навколо», — розповідає Маргарита Січкар, авторка книжок про щастя та книжкова продюсерка.
На основі дослідницького аналізу та власного досвіду вона визначила вісім м’яких навичок, які допоможуть дитині реалізувати потенціал. Мова йде про емпатію, тайм-менеджмент, креативність, мотивацію, саморозвиток, уміння навчатися, спілкуватися та проводити переговори.
«Якщо їх розвинути, ці навички допоможуть дитині справляться з будь-якими проблемами та складнощами в житті. Першочергово такі вміння має розвинути батьківство, щоби потім транслювати дитині», — додала спікерка.
Освітній триатлон у Кривому Розі
Регіональна (не)конференція проходила у змішаному форматі та об’єднала фізично й онлайн понад 200 учасниць/ків із Дніпропетровської та інших областей, а також з-за кордону. Цьогоріч захід будувався навколо трьох тем.
«В освіті й у житті кожного з нас через повномасштабну війну фактично відбулися три етапи. По-перше, ми мали звикнути до того, що йде війна, і треба продовжувати жити (резильєнтність). Друге — це зростання, аби не залишатися постійно у стані звикання до війни. Як змінювати себе, щоби змінювався навколишній світ, куди зростати — це про пошук перспектив. Тому в нас і з’явився “Освітній триатлон”. Перша паралель сесій якраз присвячена тому, як навчати й навчатися, розправляти крила навіть у нелегкі часи, шукати ресурси в собі та навколо. Друга паралель охопила тему зростання та зміни, які відбулися в різних школах, регіонах. А вчительські сесії спрямовані на пошук перспектив», — поділилася Тетяна Королюк, одна з координаторок міні-EdCamp Kryvyi Rih, вчителька початкових класів Криворізької спеціалізованої школи №70.
Допомогти вчительству розправити крила: практичні поради
Вчительки початкових класів Криворізької спеціалізованої школи № 70 Ольга Коваленко та Марина Кисіль поділилися власним досвідом, як зробити навчання малечі цікавішим та ефективнішим.
Техніка «бриколаж» на уроках. Це використання будь-яких підручних предметів (крім посібників, підручників та іншого навчального обладнання), з чого можна зробити дидактичні матеріали. Такий підхід розвиває у дітей нестандартне мислення та підвищує цікавість школярства до теми.
Педагогині пропонують використовувати гру в шахи на уроках математики.
«Ми роздрукували дошки, на білих клітинках яких написані різні вирази з таблиці множення. Шашки замінили пластиковими кришечками. Так діти, граючись у шашки й переставляючи кришечки, можуть повторити таблицю множення. Можна написати на клітинках вирази в межах віднімання, додавання тощо», — радить Ольга Коваленко.
Освітянки використовують на уроках затискачі, за допомогою яких вчать дітей розрізняти голосні звуки та ділити слова на склади. Ще один інструмент, який викликав захват у дітей та допоміг вивчити компоненти додавання, зробили з коробки та пластикових стаканчиків.
«Звичайні стаканчики без дна кріпляться паралельно на кришку коробки. Вони уособлюють перший та другий доданки. Діти кидають в них, наприклад, кришечки. Усе, що нападало в коробку, — результат. Діти самі все виготовили та принесли на урок, разом випробували. Тепер вони добре знають назви компонентів додавання», — розповіла Марина Кисіль.
Онлайн-інструменти. Педагогині зібрали та систематизували безкоштовні сервіси, які допомагають вчителям урізноманітнити уроки та зекономити час на підготовку. Зокрема, онлайн-пазли, математичні ігри та робочі аркуші, музична лабораторія, українські казки, пісочна модель (для уроків «Я досліджую світ») тощо.
Хочете дізнатися, якими ще корисностями ділилися спікери/ки події? Переходьте за посиланням.
Психологічна підтримка дітей на відстані: досвід учительства
«Що таке стійкість? Для мене першочергово — це дія, спрямована, щоби зробити життя інших кращим, ніж учора, благороднішим. Напевно, кожен і кожна з нас намагаються наповнити життя сенсом і покращити життя іншим. Під час війни це має найбільшого значення», — вважає Оксана Словік, засновниця Приватної Школи Онлайн «ТВОЯ ШКОЛА», спікерка міжнародних і всеукраїнських освітніх заходів і платформ.
У теперішніх умовах учительству непросто мотивувати й підтримувати учнівство та самих себе, особливо коли розділяє велика відстань. Оксана Словік поділилася власним досвідом та напрацюваннями, які їм разом із колегами вдалося реалізувати під час повномасштабної війни.
Волонтерський мініпроєкт «Урок для дітей України». Він був започаткований з перших днів повномасштабної війни.
«Торік 24 лютого наша країна прокинулася в інакшій, страшній реальності. Як вчителька з психологічним досвідом, я розуміла, що діти залишилися фактично сам на сам, не вміючи визначити свої почуття (про відпрацювання пережитого навіть і мови не йшло). Тоді виникла ідея запросити їх на спеціальні ресурсно-пізнавальні уроки. Там діти могли за допомогою різного роду терапії полегшити свій стан, відволіктися від страшних буднів, відчували себе частинкою спільноти. Того ж дня зібрали команду вчительства і протягом півроку проводили такі уроки», — пригадала спікерка.
«Безкоштовна школа онлайн для дітей з України». На сьогодні в ній навчаються діти з 30 країн світу. Також діти мають змогу отримувати онлайн індивідуальні психологічні консультації в зручний час. Зокрема, діти з цієї школи беруть участь у проєктах від GoGlobal, а вчительська команда — у проєкті «HP ідея» від Гарвардського та Массачусетського університетів. Вони розробляють програму, як згуртувати учнівський колектив із незнайомих між собою дітей.
Міжнародні марафони «МИ — РАЗОМ, МИ — ЗА МИР!». На онлайн-подіях вдавалося зібрати до 300 українських дітей, які перебувають за кордоном і потребують комунікації, підтримки спільноти українців і українок.
Міжнародне ком’юніті «Людство», співзасновниками якого є українські підлітки 15 та 16 років. У планах спільноти — допомагати громадам з їхніми проблемами та потребами (наприклад, волонтерством, розповсюдженням інформації у світі про громади та залученням благодійників, грантодавців тощо).
Стартовою подією для ком’юніті став Дитячий EdCamp. Захід відбувся наприкінці лютого 2023 року. За два дні реєстрації заявки на участь подали понад 100 претендентів. Хоча подія була спрямована здебільшого на українських підлітків 15–19 років, на неї завітали й освітяни старшого віку.
«Захід ініціювали саме діти. Вони обрали тему “Мистецтво творити себе і майбутнє своєї країни”, самостійно розробили програму, запрошували цікавих їм спікерок/ів, створювали логотипи. Ведучими події виступали теж діти. Звісно, ми їх підтримували, проте не нав’язували власні стереотипи або бачення (оскільки це їхні ініціативи).
З огляду на програму, дітей цікавить, як зробити навчання максимально ефективним, набути навичок майбутнього. Одна з паралелей була присвячена темі фінансів та підприємництву. Було запрошено експертне коло різних напрямків, зокрема ювелірної промисловості, грантодавства, швидкочитання, мнемотехніки та інших корисних навичок. Ця подія стала своєрідною цеглинкою в побудові сильного, освіченого та щасливого українського суспільства», — підсумувала Оксана Словік.
Освітні цікавинки у Помічній
На регіональну (не)конференцію в Кіровоградську область з’їхалися понад сто освітянок й освітян. Цьогоріч темою заходу стала синергія партнерства у громаді: як звичайні люди роблять незвичайні речі.
«Ми намагалися так підібрати теми, аби вони доповнювали одна одну. Щоби синергія людей, які ділилися досвідом, надбаннями та порадами, стала іскрою, яка надихне і вмотивує колег та колежанок для подальшої роботи та допоможе боротися з внутрішнім вигорянням», — розповіла координаторка заходу Олена Трибко.
«Баба Єлька»: дотик до традиційної культури
Після початку повномасштабної війни українки/ці стали більше цікавитися власним корінням та історією України. Понад половина (68 %) опитаних у дослідженні Київського міжнародного інституту соціології відзначила, що змінили ставлення до історії через збройну агресію. Також громадяни/ки стали більше цікавитися традиційною культурою.
Як можна заохочувати дітей до вивчення власної історії, на власному прикладі розповіли співзасновниці волонтерського проєкту «Баба Єлька» Інна Тільнова та Світлана Буланова. Проєкт спрямований на відновлення та популяризацію культури жителів/льок Кіровоградщини, першочергово — молодого покоління.
«Коли дитина знає своє коріння, усвідомлює, хто вона така і ким були її пращури, її світогляд, ставлення до себе як представника/ці народу буде зовсім інакшим», — упевнена Світлана Буланова.
Протягом п’яти років команда «Баби Єльки» їздить у фольклорно-етнографічні експедиції селами регіону, спілкується з місцевими та збирає елементи побуту.
«Ми записуємо старовинні пісні, кулінарні рецепти, фіксуємо традиційні танці, усну історію, збираємо побутові речі. Наші респонденти/ки — жінки та чоловіки, народжені у 1930–40 роки. У них ми питаємо про лікування на селі, міфологію, заміжжя, про вбрання, яке носили їхні батьки, бабусі й дідусі», — каже співзасновниця «Баби Єльки».
За цей час команда проєкту опрацювала та розшифрувала спільно з Національною академією наук України приблизно 900 унікальних пісенних творів. Пісні у виконанні мешканок/ців Кіровоградщини (а також інші матеріали з експедицій) зібрані на сайті проєкту та на YouTube-каналі.
«Наприклад, у нас є оригінал веснянки, яку гурт GO-A виконав на Євробаченні. Ми записали її під час експедиції в 2018 році у виконанні бабусі, Зеленько Насті Павлівни. Загалом вона наспівала понад сотню пісень. Зібрані твори ми вивчаємо разом із молоддю Кіровоградщини. Я мрію, що в шкільних підручниках з’являться неймовірні пісні, які співали наші баби, і діти їх вивчатимуть», — поділилася Світлана Буланова.
Крім того, команда відкрила етнолабораторію в Хмельницькому, де влаштували музей зі старовинними рушниками, вбранням та іншими історичними цікавинками. Тут волонтери/ки регулярно проводять екскурсії та розповідають про історію краю для студентства, школярства, а також малечі, яка відвідує садочки. Ще один напрямок роботи — відтворення та продаж старовинних елементів одягу.
«Основна задача нашого проєкту на сьогодні — показати дітям та й усьому світу, якою є справжня українська культура. Не спотворена срср, коли нам десятиріччями демонстрували народні костюми, що не відповідали дійсності, а українське публічно виставлялося як щось низьковартісне, недолуге. Ми зацікавлені, аби проєктів як “Баба Єлька” ставало більше в Україні. І заклади освіти, на мою думку, можуть гарно посприяти», — додала спікерка.
Із чого почати відродження культури?
Наприклад, учительство може запропонувати дітям домашнє завдання: записати інтерв’ю з бабусями та дідусями (якщо є можливість), запитати, який одяг носили, які танці виконували їхні батьки, старше покоління. А згодом — створити шкільний куточок із зібраними артефактами.
«Ми дуже радіємо, коли, наприклад, у сільських школах є кімнатки (ми їх називаємо волонтерськими музеями), куди діти та жителі/льки села принесли старовинні побутові речі, світлини, вишиті сорочки, килими тощо. Це прекрасно, оскільки в таких світлицях можна побачити, яка традиційна культура живе в конкретному населеному пункті. А техніка співу, елементи вбрання, рецепт страви дуже відрізняється навіть між сусідніми селами, не кажучи вже про регіони, — підсумувала Світлана Буланова.
Як будувати безпечне та інклюзивне середовище у воєнній та повоєнній освіті
Програми, навколишнє середовище та навчальний процес мають бути доступними для кожних учня й учениці. У таких умовах діти мають рівні можливості для досягнення успіху та комфортного самопочуття. На міні-EdCamp Pomichna тренерка, експертка з недискримінації в освіті Ганна Петрученя розповіла про універсальний дизайн та як його можна і варто застосовувати у сфері освіти.
«Ідея універсального дизайну зародилась як відповідь на запит: як зробити соціум доступним, інклюзивним для людей з інвалідністю. Проте ми не обмежуємося цим. Універсальний дизайн — це стратегія, спрямована на те, аби проєктування та компоненти будь-якого середовища, виробів, комунікацій, інформаційних технологій або послуг були однаково зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування», — каже Ганна Петрученя.
Принцип інклюзивності є одним із провідних в сучасній освіті. Це запит не лише до проєктувальників, архітекторів/ок шкіл, а й до вчительства.
«Ідея, покладена в універсальний дизайн, — заздалегідь урахувати різноманіття в організації навчання. Подумати, що ми можемо зробити або на що зважити в освітньому процесі. Наприклад, якщо в класі є дитина з поганим зором, педагогу/ині варто зробити презентацію шрифтом, аби й ця дитина могла прочитати. Загалом ми розглядаємо універсальний дизайн в освітній сфері як сукупність практик, засобів, які допомагають зробити навчальне середовище зручним усім дітям, їхнім батькам чи опікунам, учительству», — пояснює експертка.
Принципи універсального дизайну
Рівність та доступність використання. Це, наприклад, обладнання дошок, на яких можуть писати всі незалежно від росту, наявність зручних пандусів поряд зі сходами тощо.
Гнучкість використання. Можливість варіювати способи використання простору, програми, предмету. Наприклад, зонувати приміщення для індивідуальних, колективних занять і виконання завдань у малих групах, можливість легко перемістити парти, поставити їх колом.
Простота та інтуїтивність використання. Інструкції мають бути максимально простими, чіткими та зрозумілими.
«Коли потрібно розбиратися, що хотів сказати автор інструкції, це неповага до користувачів. Якщо педагог/иня створює тестове завдання або певний продукт, його інструкція має бути зрозумілою», — пояснює Ганна Петрученя.
Малі фізичні зусилля. Тут мова йде про те, що використання простору та програм не повинно потребувати зайвих зусиль. Це двері, які не потрібно штовхати, як у метро, вимикачі, розташовані на зручному рівні незалежно від зросту дитини тощо.
Сприйняття інформації незалежно від сенсорних можливостей. Тексти мають бути написані зрозумілою мовою для всіх учениць і учнів незалежно від їхніх освітніх потреб.
Наявність необхідного розміру і простору.
Терпимість до помилки. Учитель/ка має позитивно стимулювати дитину до розвитку, не зосереджуючи увагу лише на помилках. Якщо дитина неохайно написала літери у прописах, можна виділити приклади, де вона впоралася добре.
«Якщо дитину ткнути носом, що тест написаний погано, — це негативне стимулювання. Помилка чи неточність, яку може допустити дитина, не повинна бути фатальною та мати якісь катастрофічні наслідки. Людина може помилятися, і це природно», — додає тренерка.
Недискримінаційна мова. Це мова, що враховує різноманіття та позбавлена кліше, стереотипів, образливих упереджень, дискримінації. Мова має демонструвати повагу та уникати слів і виразів, які можуть викликати образу або поставити людину в незручне становище, виділити її певну ознаку й знецінити інші.
Правила недискримінаційного мовлення:
- дотримуйтеся принципу «спочатку людина»;
- використовуйте фемінітиви;
- ставте себе на місце людини;
- запитайте її саму;
- вживайте клінічні терміни й діагнози лише в потрібному контексті;
- не кажіть більше, ніж є насправді;
- утримуйтесь від узагальнень і категоричності;
- уникайте «парасолькових» слів (це такі узагальнення, спрощення, під які підпадає широка кількість людей з різними ознаками, наприклад: азіати, африканці, люди кавказької національності);
- використовуйте нейтральну термінологію.
Цінність живого спілкування
Формат кожної (не)конференції залежить від безпекової ситуації в населеному пункті, та більшість із них орієнтовані на офлайн-зустрічі.
«Звісно, небезпека залишається, але запит на підвищення кваліфікації, розвиток, навчання серед нашої спільноти дуже високий. Наприклад, на Національній платформі можливостей професійного розвитку педагогічних працівників EdWay в рази збільшилася кількість користувачок і користувачів. Дехто з нашої спільноти каже: “У війну я рятувалася тільки тим, що вчилася”. Тобто це ще й джерело ресурсу для вчительства. Тож не було питання, чи продовжувати, лише — в якому форматі це робити, аби було безпечно, натхненно та закривало актуальні запити вчительства», — розповіла Галина Ковальчук, методистка EdCamp Ukraine.
На думку фахівчині, участь регіональних (не)конференціях може стати формою терапії для педагогічного кола, а також сприятиме посиленню горизонтальних зв’язків між освітянами.
«Будь-що, що допоможе почуватися краще — це прекрасно. Важливо також підкреслити та посилити тенденції, які почалися до повномасштабного вторгнення децентралізація, розширення автономії шкіл і вчительства (фінансової, методичної тощо). Я вважаю, що проведення таких подій на місцях підсилить ці тренди та підтримає людей у теперішній страшний час. Зараз у нас обмежені умови мобільності, не кожна людина може відвідати великий захід. Проте змога зустрітися наживо, радіти одні одним — нині настільки важлива річ, якою не можна нехтувати», — поділилася думкою Галина Ковальчук.
Події відбулися завдяки підтримці Save the Children in Ukraine та Education Cannot Wait #ECW. Позиції партнерських організацій можуть не збігатися з поглядами, викладеними в матеріалі.
