Сьогодні, 6 січня, день народження Василя Стуса — поета, правозахисника і одного з найсильніших протестних голосів України ХХ століття.
Василь Стус народився 1938 року на Вінниччині. Він належав до покоління шістдесятників, але дуже швидко вийшов за межі будь-яких літературних течій. Для нього поезія ніколи не була «мистецтвом заради мистецтва» — це був спосіб залишатися вільним у несвободі.
Його слова звучали як вирок системі і як обіцянка самому собі:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…
Цей вірш став фактично описом і сенсом його життя.
За відкриту позицію, захист української мови й прав людини Стуса двічі заарештовували. Загалом у тюрмах і таборах він провів 13 років. У 1985 році поет загинув у карцері табору особливого режиму в Пермській області. Йому було 47.
Окрема і болюча сторінка біографії поета — суд над Стусом у 1980 році, де його «захисником» був віктор медведчук. Адвокат фактично визнав «провину» підзахисного, не заперечував обвинувачення і не захищав поета. Цей процес став символом того, як радянська система ламала людей не лише репресіями, а й формальною «законністю».
Про цю історію широкій аудиторії нагадала стрічка «Заборонений» (2019), присвячена життю Василя Стуса. Фільм викликав гучну суспільну дискусію ще до виходу — зокрема через спроби прибрати зі сценарію згадки про роль медведчука. Зрештою саме цей скандал змусив багатьох уперше уважно подивитися на постать Стуса не як на «шкільного класика», а як на живу людину, знищену системою.
За життя Стус був майже не почутий. Його книги не друкували, вірші вилучали, рукописи зникали. Та після смерті він повернувся, щоб нагадати всім українцям заради чого треба жити та вмирати — це гідність та свобода.
