Підполковник Андрій Лавро, командир дивізіону 38 зенітного ракетного полку імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника – приклад того, як можна готуватися до оборони України ще з парти харківського ліцею. Він пройшов усі сходинки від солдата до командира дивізіону завдяки особистим якостям, прагненню до саморозвитку та вмінню цінувати побратимів. Захист українського неба від ворожих ракет і дронів – це одне із найбільш високотехнологічних та непростих завдань. Як вдається йти в ногу з часом у цій царині, як заслужити довіру своїх бійців та берегти їхні життя – цими та іншими моментами Андрій Лавро поділився у розмові з журналістами та представниками 1 центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ.
Від солдата до комбата: військова кар’єра почалася… з ліцею!
Мій шлях до війська фактично почався ще у дитинстві. Я народився в Писарівці – маленькому селі на Харківщині. З 9 років і аж до 25 – жив у Харкові. У 13 років я вирішив змінити своє життя і стати більш самостійним: тому пішов до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
І це справді була дуже гарна школа життя, де з дітей виховують молодь, підготовлену до армії. Але одразу по закінченню ліцею у мене з військом не зовсім склалося. Намагався вступити до Харківського Національного університету Повітряних Сил, але не взяли через фізичні параметри: мовляв, замалий і занадто худий, не витримаю фізичних навантажень!
Спробував трохи цивільного життя, і зрозумів, що це не зовсім моє. І в 2013 році пішов до війська. Як інженер за освітою, спершу служив на посаді начальника вузла зв’язку. Так у моєму житті з’явилися хороші командири, які спрямували в потрібному напрямку, порадили навчатися на офіцера. До цього додався і вплив моїх рідних… І зрештою, я став зенітником. Спершу був командиром технічної батареї: це маленький підрозділ, що перевіряв зенітні ракети, якими інші вражали ворожі цілі.
Я постійно працював, намагався розвиватися і виконувати свої завдання дедалі краще. Командування полку це помітило і вирішило підвищити мене до командира дивізіону. За що неймовірно вдячний їм: сам би я, напевно, не зважився на цей крок, бо тоді ще не вірив у себе повною мірою.
Але зараз ми з побратимами намагаємося постійно зростати, відкривати для себе щось нове і втілювати його в життя. А ще ми маємо навчати молодь, яка свого часу замінить нас і дасть змогу не турбуватися за майбутнє нашої держави.
Кредо командира: «Потрібно завжди залишатися людиною»
Насправді я людина дуже емоційна. Всі, хто спілкувалися зі мною, знають цю особливість мого характеру. Особливо, коли ми спостерігаємо на екранах, як летить ворожа повітряна ціль, а наші розрахунки вражають її!
Однак я хотів би згадати про ті риси характеру, які для командира дивізіону ППО є обов’язковими. Напевно, це впертість та працелюбність. А ще уважність та аналітичний склад розуму… Але найперше я би виділив людяність.
Якщо ти чуєш свій особовий склад, якщо готовий допомагати бійцям, розуміти їхні проблеми, то вони в потрібний момент виконають усі поставленні завдання. І не лише зроблять все необхідне, а ще й будуть ініціювати додаткові заходи для кращого ураження супротивника.
Звісно, командир повинен мати сміливість брати на себе відповідальність – цієї якості багатьом бракує, на жаль.
Але завжди потрібно залишатися людиною. Це означає ставити себе на місце своїх підлеглих: спершу подумати, як би ти поставився до самого себе на їхньому місці, а тоді вже ухвалювати рішення.
Хороший командир повинен десь давати відпочити особовому складу, десь – трішки насварити, десь інші методи впливу застосовувати… Але він має бути готовим прийти на допомогу своїм бійцям у будь-який момент. Бо потім і вони тебе виручать, допоможуть, виконають усі твої завдання, і ти не перейматимешся, що там піде щось не так.
«Перегони» з ворогом, бойова робота і знищені цілі
Якщо дивитися зведення Генерального штабу по півдню України (Одеська, Херсонська, Миколаївська області), то наш підрозділ є одним із лідерів по уражених цілях. Про південний напрямок менше згадують у новинах, але це не означає, що ситуація там спокійна.
Зараз такий час, що ми не можемо всі разом виконувати завдання в одному місці: маємо зони відповідальності на різних напрямках. Але по Півдню наш підрозділ дійсно є одним із найкращих.
Я пишаюся своїм особовим складом: хлопці дуже стараються! Про це свідчать їхні результати.
Це близько 250 збитих цілей, з-поміж яких приблизно 20 крилатих ракет різних типів, кілька одиниць російської авіації, а решта – розвідувальні та ударні дрони.
Зенітники працюють 24/7: вони цілодобово готові відпрацювати по ворожих засобах у небі. Наше озброєння – від кулеметів до дронів, і, звісно ж, зенітно-ракетні засоби, які перебувають на бойовому чергуванні.
Як діють російські окупанти
Противник застосовує різні тактики та маневри, змінює підходи для ударів по українській інфраструктурі та безпосередньо по наших підрозділах. Тому мусимо йти в ногу з часом і постійно вдосконалюватися. Бо якщо ми десь помилимося, десь трішки відстанемо, то ворог одразу випередить нас і стане ще складніше боронити небо.
Південний напрямок не є найпростішим, я вже казав про це в своїх інтерв’ю. Його специфіка в тому, що ти постійно перебуваєш під ударом ворога. Балістичні чи протирадіолокаційні ракети можуть долетіти до нас приблизно за півтори-дві хвилини від моменту пуску. Отже, якщо ворог тебе помітив, то потрібно дуже швидко зміститися! Це постійний рух, постійна зміна позицій, постійне маскування. Ти не можеш довго залишатися на одному місці. Бо в будь-якому випадку тебе можуть знайти, і вразити твій комплекс ППО та особовий склад.
Але це не єдина складність. Є певні види російських ударних дронів, які можуть долітати до наших розрахунків з Кінбурнської коси. В деяких районах російські БпЛА постійно «висять» у небі та вишукують, що можна вразити. Баражуючих боєприпасів дуже багато, ще більше – ударних FPV-дронів. Намагаємося збивати їх спільно з іншими підрозділами, перехоплювати, знищувати, «давити» їм сигнал.
В нас є люди, які постійно аналізують маршрути прольоту ворожих засобів повітряного нападу. На основі цього ухвалюються рішення про переміщення підрозділів на ті чи інші напрямки. У співпраці з розвідкою ми визначаємо, по яких об’єктах можуть бути російські удари. Намагаємося передбачити дії ворога. Можемо здійснювати переміщення навіть під час бойової роботи. Якщо бачимо, що ворог запускає щось в іншому напрямку, а нам мобільність дозволяє – наші розрахунки переміщуються і зустрічають ворожу ціль просто на її маршруті.
Але головне, що допомагає в бойовій роботі – довіра одне до одного. Кожен знає, що поруч є бойовий товариш, який може допомогти, підтримати та підказати, що треба зробити у певний момент часу.
Ми використовуємо всі доступні засоби. Зокрема, розвиваємо зенітні дрони: щодня проводимо заняття з підрозділами для того, щоб ефективно захищати як цивільну інфраструктуру, так і наше населення.
Дрони-перехоплювачі: крок у майбутнє, який робить молодь
Зенітні дрони – тема окремої розмови. В нашому полку сформований новий підрозділ, який працює з FPV-перехоплювачами.
Оператору дронів-перехоплювачів потрібні такі особисті якості та навички:
- По-перше, це людина, яка має мати бажання навчатися і опановувати нові зразки озброєння. Немає бажання – жодні знання та освіта не допоможуть.
- По-друге, з мого особистого досвіду, вік оператора грає велику роль. Адже в молодших хлопців та дівчат краще розвинута дрібна моторика: вони постійно тримають пальці на джойстиках.
- Зібраність і холоднокровність бійця теж мають значення.
Але найперше – це бажання. Якщо воно є, то людина може навчитися будь-чого і опанувати будь-яке озброєння.
Кажуть, що в кожного пілота з часом формується свій специфічний «почерк». Кожен – індивідуальність, і «літає» так, як йому зручно. Головне, щоб це приносило результат, щоб ворожі цілі знищувалися. Єдине, що є обов’язковим для всіх – дотримання заходів безпеки.
«Без моїх хлопців цього всього взагалі б не було»
Я є командиром дивізіону в складі зенітного ракетного полку. За кількістю особового складу це приблизно відповідає батальйону.
За результати нашої роботи хочу подякувати всім побратимам: начальнику штабу та його заступнику, штабним працівникам і всім-всім бійцям. Без моїх хлопців цього всього взагалі б не було.
Також я вдячний попереднім командирам дивізіону. Вони побудували його кістяк: ту систему, завдяки якій ми продовжуємо розвиватися та успішно виконуємо завдання. Щодня навчаємося та вдосконалюємося, щодня вражаємо нові цілі.
Ми обмінюємося досвідом бойової роботи з деякими іноземними партнерами. Наприклад, отримуємо від них зразок озброєння, опановуємо його, збиваємо ним ворожі засоби і потім даємо постачальникам фідбек.
Мали місце такі історії, коли люди, які передали нам певне озброєння, були шоковані тим, як воно в нас спрацювало. Маючи нетипову для цього засобу ціль, наші хлопці все одно збивали її!
Розумієте, наші бійці використовують будь-які можливості, щоб вразити ціль і зупинити ворожу повітряну атаку. Тому вивчають характеристики цілі та зброї, і розуміють, що десь цей комплекс може навіть більше, ніж розробник заклав у його характеристиках. Відсувати межі можливого – невід’ємна частина нашого життя.
І головне: я нічого цього не зробив би без своїх хлопців. Командир сам по собі – ніхто. Командир – організовує, керує, але виконавці всіх завдань – це його бійці: солдати, офіцери, сержанти.
Якби в мене не було їх, то і я, як командир не відбувся б, напевно, теж.
У мене в підпорядкуванні дуже різні люди: буквально від 18 до 60 років. І кожен з них – особистість, тому потрібно вміти взаємодіяти з кожним. Найкраще – знайти на кожного декілька хвилин часу, щоб особисто поспілкуватися, дізнатися, що і як в житті підлеглого відбувається, що їй болить, які проблеми, які пропозиції. І ми разом намагаємося вирішити її проблемні питання. Я так вважаю: якщо боєць може спокійно, не боячись, звернутися до командира – то це показник його довіри до тебе. Вони бачать мою роботу як командира, я бачу, що роблять мої бійці, й ми разом працюємо на спільний результат.
Зенітники чекають на поповнення: «Запрошуємо всіх. Треба захищати українську землю вже зараз»
Ми раді бачити у себе в підрозділі новобранців різного віку, як чоловіків, так і жінок. Запрошуємо всіх без винятку. Головне – щоб у людини було бажання. Ми набираємо СЗЧ-шників (тих, хто в минулому втік зі своєї військової частини – ред.): якщо людина адекватна – немає проблем! Ми розуміємо, що для СЗЧ могли бути різні причини. Можливо, людина просто не знайшла себе в іншому підрозділі, а в нас отримає найкращу самореалізацію.
Наш полк знищує ворога в небі, осліплює його «очі», перешкоджає його розвідці. Також ми постійно працюємо над знищенням крилатих ракет, «шахедів» та інших ворожих засобів.
Хто нам найбільше потрібен?
- Найперше – це люди з IT-сфери або принаймні з впевненим знанням комп’ютера.
- Також потрібні майстри, які вміють тримати паяльники в руках, які в будь-який момент зможуть поремонтувати, перепаяти, полагодити наші засоби.
- Відносно новий напрямок нашої роботи – дивізіон дронів-перехоплювачів. І тут спеціалізація бійця може залежати від його віку. Наш досвід показує, що молоді хлопці та дівчата є більш ефективними операторами БпЛА. Особливо якщо вони мали досвід як кіберспортсмени або просто чимало часу проводили за ігровими джойстиками, то швидше засвоюють потрібні навички.
У нас служать люди різних професій, з різною освітою, але всі вони опановують озброєння і вдало виконують завдання. Бо головним є бажання навчатися нового. Тоді, зрештою, неважливо, ким ти був і яку цивільну професію мав.
В нашому дивізіоні є мої однолітки, є молодші, є й значно старші за мене. І кожен з них – на своєму місці, на якому має найбільшу ефективність.
Кому цікаво – будь ласка, звертайтесь на офіційну сторінку 38 зенітного ракетного полку та подавайте свою заявку.
Там вказані контакти: наші фахівці все пояснять і підкажуть. І ви теж розповідайте, як хочете проходити службу, що вмієте, що можете, і чого б вам хотілося навчитися. Я й сам особисто часто спілкуюся з людьми, які планують у нас служити.
По собі скажу, що умови служби – дуже гарні. Чекаємо на всіх небайдужих. Тому що треба захищати українську землю вже зараз. І, зокрема, прикривати її від загрози з неба.
Порада цивільним: «Тренуйтеся і готуйтеся до різних сценаріїв! Ви не знаєте, як життя повернеться завтра»
Я б рекомендував усім (а не лише тим, хто планує невдовзі долучитися до війська), постійно тренуватися і готуватися до різних сценаріїв. Щонайменше – вивчати тактичну медицину. Вона може знадобитись і цивільному, і військовому, оскільки ворог постійно обстрілює мирне населення і нашу цивільну інфраструктуру.
А ще – побільше читайте корисної інформації про різні типи озброєння: більшість українців навіть приблизно не розуміє, що і як працює, але при цьому активно коментує ці теми в соцмережах… Тому що те, що говорять і пишуть пересічні українці, дуже впливає на моральний стан тих, хто їх захищає.
Дуже рекомендую опановувати саперну справу, щоб принаймні розбиратися, як виглядають різні типи боєприпасів та в якому випадку вони детонують. Варто розуміти, що не можна чіпати, а від чого варто взагалі відійти якнайдалі.
Опановуйте стрілецьку зброю, тактичну медицину, інженерну справу, радіохімічний та біологічний захист, зв’язок… Намагайтеся бути обізнаними у всьому цьому: ви не знаєте, як ваше життя повернеться завтра.
Те, що пишуть в новинах про перемовини, про мир – все це страшенно далеке від реальності. Краще довіряйте Збройним Силам України і допомагайте, хто чим може. Долучайтеся до війська, хто має сили і наснагу. Обирайте професію собі до душі – і ми на всіх вас чекаємо!
