У часи після Другої світової війни США та Європа прагнули захистити себе від радянської агресії та ймовірного німецького реваншизму. 4 квітня 1949 року у Вашингтоні 12 країн — США, Велика Британія, Канада, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Данія, Ісландія та Норвегія — підписали Північноатлантичний пакт. Так утворився воєнно-політичний союз НАТО. Країни-учасниці декларували, що він має на меті колективний захист демократичних свобод і протидію комуністичній експансії.
Згодом у 1952 році до НАТО приєднались Греція, Туреччина, у 1955-му році — ФРН, у 1982 році Іспанія, у 1990-му — об’єднана Німеччина замість ФРН.
Далі настала черга країн, які вибралися з-під впливу срср і його політично-військової організації організації Варшавського договору. У 1999 році до НАТО вступили Польща, Угорщина, Чехія, у 2004-му — Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, та Естонія, у 2009 році — Албанія та Хорватія, в 2009 — Албанія та Хорватія, в 2017-му — Чорногорія, у 2020 році — Північна Македонія.
Україна намагалася встановити стосунки з Альянсом незабаром після здобуття незалежності. Наша держава розпочала ці відносини зі вступу до Ради північноатлантичного співробітництва у березні 1992-го, а через два роки приєдналася до програми «Партнерство заради миру». У 1997 році була підписана «Хартія про особливе партнерство», запрацювала Комісія Україна-НАТО.
У 2002 році президент Леонід Кучма зробив офіційну заяву про намір України стати членом НАТО. Був створений Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України.
З президентства Віктора Ющенка розпочався новий етап співпраці. У 2005 році керівництво Альянсу оголосило готовність допомогти Україні на цьому шляху. Важливим етапом був намір України приєднатись до «Плану дій щодо набуття членства» (Membership Action Plan, MAP). Питання про надання MAP країнам-претендентам було винесене на розгляд саміту НАТО у квітні 2008 року в Бухаресті. Албанія і Хорватія отримали схвальне рішення, а Грузія та Україна — ні.
Формальним приводом для відмови Україні стала її політична нестабільність. Проте основний негативний вплив на рішення щодо України справила російська позиція. Після агресивної мюнхенської промови путіна у лютому 2007 року деякі країни вважали за краще не провокувати рф залученням до НАТО пострадянських країн, а розвивати діалог із нею.
4 квітня 2008 року у Бухаресті закінчився саміт НАТО. Через небажання Німеччини та Франції псувати стосунки з росією рішення щодо приєднання України до «Плану дій щодо набуття членства» було відкладено. Як компроміс, двері Альянсу для Грузії та України оголошувалися відкритими.
«Ми відродимося з ґрунту, наскрізь напоєного кров'ю наших предків»: 150 років Миколі Міхновському
