Понад 150 творів українських фотографів опинилися в одному з найпрестижніших культурних осередків світу — у Центрі Жоржа Помпіду в Парижі. Колекціонер та співзасновник Grynyov Art Collection Борис Гриньов вважає, що це — справжнє визнання, задля якого докладено чимало зусиль. Потрібно було не лише знайомити представництво Центру з сучасним українським мистецтвом, а й відстоювати інтереси вітчизняних авторів на міжнародному рівні.
Гриньов згадує, як у Центрі Помпіду проходила виставка, яка мала представляти мистецтво фотографії Росії. І там якимось чином опинились роботи українських авторів.
«Агресивна політика наших сусідів проявляється в усьому, і в мистецтві також. Ми це відчуваємо на собі. Був російський проєкт для Центру Помпіду, Росія подарувала 400 робіт. І в тому дарі виявилося 30 % творів українських художників. Ми пояснили Центру Помпіду, що насправді це не Росія. І там зацікавилися», ― розповідає колекціонер.
Потрапити до виставкових залів Центру дуже непросто, навіть якщо автори надають свої доробки безплатно. Усі твори мають пройти через жорсткий відбір. Так було відібрано 131 світлину від Харківської школи фотографії, які охоплюють життя країни в період з 1970-го до 2010 року, а також робота українського фотографа та художника Стаса Волязловского.
«Що це означає для Харкова? Величезну перемогу, адже це всесвітнє визнання Харківської школи фотографії. По-перше, мій заклик до колекціонерів: «Панове, варто колекціонувати. Це дуже приємне та важливе заняття». Друга складова ― в Україні є мистецтво світового рівня: у Харкові, і в Києві, і в Одесі. Мистецтво, достойне провідних світових музеїв, і вони із задоволенням його беруть. І третя складова ― українські художники, які працюють на рівні світових колекцій. Тому це величезний крок», ― підкреслив Гриньов.
На фоні загальної художньої карти України Харківська школа фотографії є напрочуд яскравим феноменом, — наголосила дослідниця Музею Харківської школи фотографії Олександра Осадча. Формуватися він почав наприкінці 60-х років. І майже півстоліття інтерес до Харківської школи фотографії не згасає: з одного боку, її доробок став історичним спадком, а з іншого, світлини резонують із запитами сучасного суспільства.
«Сьогоднішнє фотомистецтво в багатьох аспектах знаходиться в кризовому стані, заглиблюючись у якісь інтровертні, внутрішні пошуки сенсів. Водночас справжня сила Харківської школи фотографії ― це вміння працювати з історичним контекстом, вміння намацати нерв епохи, знайти неконвенційні способи розказати про неї. Саме цього сьогодні не вистачає: мови для осмислення дійсності, з якою ми стикаємося. А харківська фотографія дозволяє пережити, знайти суб’єктивні, яскраві, гострі висловлювання. І не дивно, що експерти Центру Помпіду так емоційно зреагували на те, що їм показували під час візитів», ― говорить Осадча.
Олександра зазначає: те, що світлини потрапили до одного найпрестижніших центрів світу, є визначним кроком у реалізації культурної політики країни. Адже представників Центру Помпіду зачепило мистецтво українців, вони прагнули зрозуміти його контекст.
«Питання в тому, щоби показати пласт історії, тож Центр Помпіду отримав цю частину історії. Харківська школа фотографії, окрім історії, несе ще візуальну складову. Якби всі люди захотіли подарувати свої роботи Центру, цього б не вийшло через експертні відбори. Це визначна інституція, друга за відвідуваністю після Лувру, і виставлятися там, звісно, дуже приємно», ― наголосив представник нової хвилі Харківської школи фотографії Владислав Краснощок.
