Сила дзеркальних нейронів: що таке емпатія та для чого вона потрібна

Люди все частіше говорять про необхідність емпатії як у професійному житті, так і в особистих стосунках. Цікавляться, як можна розвивати в собі цю якість, і подекуди звинувачують оточуючих у її відсутності через неетичну чи брутальну поведінку. 

Що таке емпатія, з її особливостями та стереотипами стосовно неї допомогла нам розібратися консультантка у методі позитивної психотерапії Ольга Ладія-Щербакова.

Що таке емпатія? 

Уперше щось подібне описав Зіґмунд Фройд на початку XX століття: коли спеціаліст бачить стан пацієнта та намагається зрозуміти, порівнюючи його «я» з власним. Та лише в 50-х роках психологія помістила емпатію у фокус наукового аналізу. Нині під цим поняттям розуміють здатність людини поділяти почуття та емоції іншого. 

Емпатія ― один з регуляторів взаємовідносин між людьми. Вона підштовхує людину допомагати іншим, підтримувати їх, стимулює розвиток у суспільстві гуманістичних цінностей та принципів. Емпатію вважають якісним критерієм особистого зростання. 

Учені прийшли до думки, що емпатію можна пояснити дзеркальними нейронами. Коли ми спостерігаємо стан іншої людини, то в нашому мозку збуджуються ті ж самі ділянки, ніби ми самі відчуваємо та діємо схожим чином. 

Якими є аспекти емпатії?

Їх два. Згідно з еволюційним аспектом, у людини в процесі еволюції розвивалися певні ділянки головного мозку, що дозволяло бачити, чути та уявляти стан сородичів. Так прадавні люди приймали рішення: бігти, допомагати чи готуватися до нападу. 

Є ще соціальний аспект. Коли дорослі відгукуються на плач маленької дитини, вона отримує підтвердження свого переживання. Саме в ці моменти в дитини формується цінність власних емоцій, почуттів та переживань, і вона буде здатна зрозуміти почуття іншого. Також емпатія виникає в процесі виховання, коли дорослі озвучують, у яких ситуаціях потрібно вибачатись, дякувати, втішати, співчувати. 

Які існують рівні емпатії?

Дослідники виділяють п’ять рівнів. Вони залежать від того, наскільки людина усвідомлює власні почуття, адже коли вона розуміє себе — може розуміти й інших.

  • Перший рівень. Людина не відчуває емпатію взагалі, а чужі емоції та переживання викликають роздратування чи ворожість.
  • Другий рівень. Людина здатна до емпатії, але це їй не подобається, викликає дискомфорт.
  • Третій рівень. Людина відчуває емпатію, проте ніяк не демонструє.
  • Четвертий рівень. Людина відчуває емпатію, підтримує на словах, але пасивна в діях.
  • П’ятий рівень. Людина не лише відчуває емпатію, вона й активно діє. Наприклад, допомагає особі, чиї переживання спостерігає. 

Чи може в людини бути відсутня емпатія?

Говорити про вроджену відсутність емпатії можна, але це є певною патологією. Яскравий приклад — наявність антисоціального розладу особистості. Як показали останні дослідження, у таких людей у відповідь на подразники не активуються ділянки мозку, які відповідають за емпатію. 

А от в осіб із нарцисичним розладом особистості ці розділи мозку функціонують. Проте вони з раннього дитинства зростають в обставинах, які не сприяють соціальному нарощуванню емпатії. Наприклад, коли дорослі роблять акцент виключно на зовнішніх досягненнях дитини, ігноруючи її почуття. Також могла бути заборона на певні емоції, на плач чи гнів. Людина не проживає власні почуття та не розбирається в них.

Раніше вважалося, що емпатія відсутня в аутичних людей. Та виявилося, що вони, навпаки, є дуже чутливими: збудження між нейронами їхнього мозку є навіть сильнішим, ніж в інших людей. Це гіперемпатія. У людини зростає напруга, їй важко переживати близкість з оточуючими та співчувати їм. Людині доводиться обмежувати контакти, щоби мати можливість заспокоїтися.

У чому полягає зворотна сторона емпатії?

Буває, що людина здатна до емпатії, але не має контакту з власним внутрішнім світом. Коли така особа споглядає стан іншої людини, вона надто сильно ототожнює себе з нею. Зростає емоційна напруга, викликаючи роздратування, злість, тривогу, страх. Така напруга може перерости в дистрес.

Цей феномен називають дерегуляцією емпатії. Особа не може впоратися з емоціями та відчуттями, які виникли у неї як реакція на іншого, їй погано ― фізично та емоційно. Вона не допомогає, не проявляє співчуття, що ззовні виглядає як байдужість. Але насправді в людини — пік переживань, з якими вона не може впоратися, і внаслідок того стає нефункціональною у виразі емпатії.

Чи робить слабка емпатія або її відсутність людину аморальною?

Це, скоріше, стереотип. Коли ми говоримо про мораль, маємо на увазі норми та орієнтири, які діють в соціумі та вказують, що є добрим, а що поганим. Наприклад, частина моральної свідомості — поняття справедливості, коли є відповідність вчинку та його наслідків. Сучасні технології дозволяють вивчати, як мозок людини реагує на інформацію. Дослідження показали, що не існує прямого зв’язку між емпатичними переживаннями та винесенням морального судження. Людина може бути здатною до емпатії, але це не робить її автоматично моральною, і навпаки. 

Що робити, коли мене звинуватили у відсутності емпатії?

Сьогодні емпатія — у центрі уваги психологів, психотерапевтів та вчених. Наразі емпатію розглядають як форму відносин між людьми. Цю ідею висловив американський психолог, один із засновників гуманістичної психології Карл Роджерс. Чим більше людей здатні до емпатії, тим нижча агресія в суспільстві, тим менше відбувається конфліктів. 

Люди вбачають в емпатії важливу особистісну характеристику: звідси «ростуть ноги» подібних звинувачень. Але треба замислитися: хто звинувачує та чому? І чи має ця людина право звинувачувати? 

Проблема може критися в рівнях емпатії: від першого, коли особа нічого не відчуває та дратується від чужих переживань, до п’ятого рівня активних дій. Тож якщо інша людина не бачить цих дій, з її боку можуть лунати претензії. Але це некоректно, бо обвинувач не може заглянути в мозок іншої людини. Буває, що людина співпереживає, але фізично не може надати допомогу. Очікування дієвої допомоги та звинувачення, якщо її немає, можуть бути банальною маніпуляцією.

Чи можна розвинути емпатію в дорослому віці?

Щоби розвинути емпатію, варто навчитися розпізнавати та цінувати власні емоції, повноцінно їх проживати, не подавляти, не забороняти їх собі. Спочатку треба розібратись з власними почуттями, визначити їх та назвати. А вже тоді робити наступний крок: спостерігати за іншими людьми, аналізувати враження, говорити з ними та прислуховуватися до відповідей.

Цікаво співчувати поведінці та почуттям героїв фільмів, книг та спектаклів, це може бути своєрідним тренажером. Також важливо розвивати власний емоційний інтелект: адже людині, яка розбирається у своїх емоціях, набагато легше зрозуміти чужі. І завжди корисно уявляти себе на місці іншої людини.

Читайте також

Total
0
Share