Троє бійців. Троє героїв. Троє людей із сильним характером і любов’ю до спорту. Ми записали історії учасників змагань «Ігри Героїв», які вас надихнуть.
«На війні я змінився. Але такий же добрий, як котик», — В’ячеслав Томах
Світає. У липні сонце з’являється на горизонті рано, немає навіть п’ятої ранку. В’ячеслав Томах із напарником чергують на позиції. До дембеля нашому герою — півроку, його побратиму — півмісяця. Хлопці складають тепловізори по сумках і швиденько снідають бутербродами. Інших бійців у бліндажі вирішують розбудити пізніше. Раптом обстріл. Супротивник підібрався впритул: до української сторони метрів 200. Чергові ховаються до перекритої щілини, проте не рятуються — осколок прилітає просто в укриття.
Славу відвезли до Харківського військового шпиталю, а іншого солдата — до Дніпра.
«Дорогу не пам’ятаю. Отямився ввечері якогось дня, уже в реанімації. Лівою ногою ворушу — бачу, простирадло рухається, а правою ворушу — немає. І відчуття таке, ніби мухи пальці на нозі лоскочуть. Лікар якраз підійшов. Питаю: “Що там?”. Він каже: “Нема”. Ну, я так і зрозумів».
Збори в армію пройшли швидко — 5 січня 2017-го Томах пішов до військкомату, а 30 січня вже підписав контракт. Подумки готувався зо три місяці. Товариш Славіка давно служив, тож усі розмови про фронт були. В результаті й він зважився — зробив собі такий «подарунок» на День народження.
«Вдома ніхто нічого не говорив, але, напевно, думали: “От дурень, чого ти туди пішов”», — сміється В’ячеслав.
Під час служби він побоювався двох речей: потрапити в полон і втратити кінцівку. Тепер розуміє, що ще легко відбувся. Через півтора місяця після відновлення хлопець уже стояв на навчальному протезі. Зізнається: спочатку постійно боявся впасти, бо надто незвично себе почував. Упоратися допомогла щоденна гімнастика.
«Це не спортивний протез, тож я не можу великі навантаження на нього давати. Колінний вузол розрахований на певну вагу. На гребному тренажері займатися можу, на велосипеді. Тут, до речі, є спеціальна функція для велосипеда…», — показує протез Слава.
1 березня боєць 92-ї окремої механізованої бригади вперше візьме участь у «Іграх Героїв». Професійним спортсменом він себе не бачив, займався для здоров’я. Але коли навколо утворилася потужна команда підтримки з інших воїнів — В’ячеславу нічого іншого не залишалося, як спробувати сили в кроссфіті.
«Я ніколи не думав, що стану військовим», — Олександр Півнєв
Усміхнений Саша старанно виконує всі настанови тренера. На «Іграх» хлопець виступить вчетверте. Він регулярно ходить у спортзал, але ваги піднімає без фанатизму: протез у бійця не спортивний, треба бути обережним. Активна розминка, віджимання, підтягування, вправи на прес… Дивлячись на його витривалість, навіть не віриш, що свого часу 23-річний зенітник переніс вісім операцій і чотири зупинки серця. На лівому плечі Саші татуювання Valar Morghulis — «Усі люди смертні».
У 2015 році, через рік навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил, Олександр Півнєв пішов до армії. Війна на Донбасі — у самому розпалі, тож він не зміг залишитися осторонь. В учебці новоспечений солдат показував хороші результати і незабаром потрапив у 53-ю бригаду, а згодом — на передову, під Горлівку.
«Ми з пацанами від дев’ятої вечора до четвертої години ранку працювали зеніткою. Коли вже світало, сепари роздуплились і почали мінометний обстріл. Міна впала між нами, — згадує військовий. — Перше, що потім пам’ятаю — дзеркальний дах машини, яка заїжджала в шпиталь. Побачив кут шпиталю й подумав: “Слава Богу, я у Харкові!”».
Ы
Реабілітація зайняла два роки. Українська діаспора США допомогла АТОшнику з протезом. Завдяки волонтерам організації Review soldiers Ukraine він двічі побував у Детройті на лікуванні. За чотири місяці Олександр опанував ходу на протезі.
«Треба постійно підтримувати себе в формі, інакше викривлюся та буду як старий дід ходити, — жартує наш співрозмовник. — Так що по-любому треба себе ламати й займатися спортом».
Після змагань Саша планує розпочати ремонт. Затримається в домівці на літо, а там — видно буде.
«Все реально — що з ногою, що без ноги», — Роман Кашпур
Серед новачків змагання — Роман Кашпур, у минулому доброволець «Правого сектора» та боєць 74-го окремого розвідувального батальйону. Тут ми маємо справу з професійним спортсменом. Рома за фахом — реабілітолог та інструктор з фітнесу. Скільки пам’ятає себе, займався спортом: спочатку футболом, а як подорослішав — пішов у воркаут, вуличну силову гімнастику.
«Коли підірвався на міні, одразу себе готував до того, що буде ампутація, протез. А тут виявилося, що стрибати та бігати можна. Жодних перешкод немає. Все реально — що з ногою, що без ноги».
Боєць родом з Вінницької області. На фронт відправився просто з університетських пар. Біля вишу стояв агітаційний намет «Правого сектора», і Роман записався в волонтери. А незабаром уже пакував військовий рюкзак.
«Якось у понеділок відгуляв 19-річчя, а наступного, через тиждень, уже їхав у поїзді на Донбас. Чому саме в розвідку? Знаєте, це так по-джентльменськи: дійти до ворога та подивитися йому в очі».
У Харкові за реабілітацією Роми спостерігають в Інституті протезування. Він уже йде на виписку. Запевняє, що спорт не кине, і не лише тому, що при ампутації змінюється тиск на спину та потрібно зміцнювати м’язи: хлопець бачить своє майбутнє у спорті.
«Коли лежиш без ноги, багато негативних думок приходить у голову. Саме у спорті ці всі дурні думки та погана енергетика розвіюються разом із кілограмами, які ти підіймаєш, та з калоріями, що спалюєш».
