З 24 лютого Харківський перинатальний центр працював в екстремальних умовах: вагітних жінок та породіль з малечею перемістили у підвал, де влаштували укриття. Малечу в реанімаціях разом із спеціальним обладнанням евакуювати було не можливо: їх доглядали в палатах під постійними обстрілами міста. У березні Девід Бекхем передав керівниці центру Ірині Кондратовій на день керування сторінки в Instagram, де медикиня розповідала, як під час обстрілів допомагають породіллям та малятам. ВВС включило Ірину Кондратову до сотні жінок року, а Time помістив її зображення на обкладинку поруч із президентом, назвавши людиною 2022 року Володимира Зеленського та дух України. Про роботу Харківського регіонального перинатального центру — черговий епізод подкасту «Герої Харкова».
Тетяна Федоркова: Сьогодні незвичний формат: говоритимемо про героя без його участі. Ми двічі намагалися домовитися про розмову з директоркою Харківського регіонального перинатального центру (ХРПЦ) Іриною Кондратовою, та не вийшло. Нам було ніяково наполягати на інтерв’ю, адже робота пані Ірини пов’язана з життям немовлят і передчасно народжених дітей: постійні ризики, цілодобова увага, консультації, питання життя та здоров’я. Здалося правильним, аби про пані Ірину розказали ті, хто її знають.
Володимир Носков: До цього епізоду ми поспілкувалися з кількома людьми, які знають Ірину Кондратову. В сам пологовий центр потрапляють незвичайні малюки, мами, які мають інвалідність, або мами, яким радять народжувати у ХРПЦ, бо у плода можуть бути ускладнення. У центрі є дуже складне обладнання в залах, де народжують жінки, і у відділеннях реанімації. Є прилади з Японії, з країн Європейського Союзу, частина обладнання доставили за допомоги фонду UNICEF ще під час коронавірусу. Тепер, під час великої війни, благодійні фонди теж допомогли спеціальним обладнанням, аби медичний заклад був автономним і медики могли будь-що допомагати матусям і діткам.
Тетяна: Я ще хочу сказати, що у цьому епізоді ми все-таки почуємо голос пані Ірини — це будуть її коментарі іншим медіа, а також фрагменти онлайн-бесіди з медичною експерткою UNICEF — лікаркою Катериною Булавіновою.
Цими днями, коли різні медіа, журналісти підбивають підсумки року, Ірина Кондратова потрапила до сотні жінок року за версією BBC. Понад те, американський журнал Time назвав людиною року президента України Володимира Зеленського і дух України. Як уособлення цього духу на обкладинці журналу розміщені українці, серед яких — Ірина Кондратова. Якщо глянути на обкладинку, пані Ірина ліворуч від президента, біля його плеча. На плечах таких людей, як Ірина, і тримається український дух. Зеленський та його рішучість у спротиві рф відбиває позицію українського народу.
Повернемося у перші дні повномасштабного вторгнення, коли під час обстрілів медики та матері з новонародженими ховалися у підвалі перинатального центру.
«Хирурги оперируют, и в этот момент начинаются прилеты», — каже Ірина Кондратова.
У коментарі для «Радіо Свобода лікарка згадує, як після перших годин у підвалі підіймалася вгору, і від стресу була просто вся мокра.
«Это не потому, что было жарко, это стресс. В первые дни пытались принимать роды, пойти вниз с детьми, которые не дышат, на всяких ручных вентиляторах. Но потом решили, что все-таки будем делать это здесь, что мы больше с детьми в подвал не спускаемся. Когда летел русский самолет, мы знали: через несколько секунд будет взрыв. И вот 19-ти и 20-летние медсестры смотрят на тебя, на руководителя, которому они доверяли в мирное время, обезумевшими от страха глазами с вопросом, а тебе нечего ответить. Максимум, что я могла, — кричала им: спускайтесь в подвал! А сама возвращалась к детям. Наверно, это было самое страшное. 24 февраля сходили домой, а потом я и многие мои доктора пришли 25 февраля, и больше уже не вышли из больницы до начала апреля», — Ірина Кондратова.
Володимир: Я слухаю історію, яку розповідала пані Ірина про дитину, народжену 9 березня, як вона від хлопчика не відходила три дні. Складність була з його захворюванням, а також — в яких умовах доводилося працювати лікарям. Вони обладнали залу для народження таким чином, аби там було чотири виходи, щоби була змога евакуюватися. Співробітники, лікарі та медсестри мешкали трошки нижче.
Тетяна: Персоналу у центрі поменшало, саме тому кожен працівник був дуже важливим. Акушер-гінеколог Валерій Паламарчук пояснював кореспондентам «Суспільне. Харків», чому поїхати з медзакладу було неможливо:
«Случаются кровотечения, случаются роды. Никто этого не может планировать. Чаще всего играет релакс-музыка, которая расслабляет, а тот фоновый шум за окном — просто фоновый шум. Мы рожаем, мы сосредоточены на работе», — Ірина Кондратова.
Тетяна: Вони не покидали медзаклад, тому що розуміли, що будь-якої миті якась жінка може народити, або може статися щось таке.
Центр Харкова обстрілювали ракетами, «Калібрами», у березні були удари по обладміністрації, а це близько до перинатального центру. Після перших днів у підвалі в ХРПЦ вирішили, що не переміщуватимуть дітей із малою вагою та новонароджених у тяжкому стані. У розмові з медексперткою UNICEF Катериною Булавіною Ірина Кондратова пояснила, чому це так само ризиковано, як і залишатися нагорі:
«Это был явно путь в один конец, и второй раз эти дети его бы уже не пережили», — говорить керівниця перинатального центру.
Катерина Булавіна: Если упростить, то ребенок с низким весом, находящийся на респираторной поддержке, не может быть транспортирован в подвал?
Ірина Кондратова: Он может быть транспортирован в подвал, если есть хороший транспортный инкубатор, хороший аппарат искусственной вентиляции легких, который способен обеспечить вентиляцию 100% кислородом. Берем худшую ситуацию: у меня был ребенок, который требовал вентиляцию 80% кислородом. Вопрос: насколько этот ресурс есть у транспортного инкубатора и сколько таких детей в этот момент. У нас такой инкубатор в количестве одна штука, а детей на тот момент было восемь.
Булавіна: Или один выживает и семь погибают, или все остаются на этаже с детьми и не уходят в подвал под обстрелом, верно?
Кондратова: Совершенно верно, мы решили, что остаемся с детьми на этаже.
Булавіна: Как вы принимали это решение? Обстрелы были за сколько метров от вас?
Кондратова: До площади долгим путем 200–250 метров. Никак мы особо это не обсуждали. Посмотрели друг на друга, и на вопрос, пойдем ли вниз при следующей бомбежке, — все помахали головой, что нет, не пойдем.
Володимир: Слухаю Ірину Кондратову, і в голові одне слово: відповідальність. Скажу за себе: коли почалися бомбардування, ракетні обстріли, була змога евакуюватися, і я свій вибір зробив — виїхав з Харкова. Можливо, лікарі та медсестри цього хотіли, але їхня відповідальність не дозволила. Вони думали, що не можуть лишити недоношених або передчасно народжених малюків, їхніх мам. Пані Ірина говорить, що там складне обладнання, це все треба було зміксувати: роботу, обстріли, все-все. Це ж страшенний стрес для людей: блимають лампочки, працюють апарати дихання, ще щось, а за вікном — гул літаків і ракет. Складно уявити, наскільки їм важко працювати.
Тетяна: Ще важлива деталь про перинатальний центр. З часів пандемії COVID-19 та під час повномасштабного вторгнення — це єдиний заклад, де є неонатальна реанімація. За словами Ірини Кондратової, заклад збирає дітей, які потребують допомоги, із пологових будинків міста, з районів області, з домів. На території центра працює неонатальна хірургія. На допомогу дітям із пораненнями від обстрілів, з політравмами також приходять фахівці перинатального центру.
«Подзвонив заввідділення дорослої хірургії та сказав, що треба давати наркоз, і що більше нема кому. Ну і все, ми пішли», — згадує Ірина Кондратова.
Вона додає: «Это были дети с осколочными ранениями после кассетных бомб. Часто доминирует нейрохирургическое поражение, но бывают задеты и внутренние органы, в том числе».
Володимир: Яка доля цих батьків? Вони не могли залишити Харків, бо їхні дітки були підключені до апаратів.
Тетяна: Ще один момент. Пані Ірина розповідала, що по-іншому почали ставитися породіллі до персоналу. Всі були в атмосфері єднання. Істерики, які могли статися в умовах війни, за спостереженням Ірини Кондратової, — взагалі це все зникло.
«Хочу так, не хочу так, — это закончилось. Мы поддерживаем их, они поддерживают нас. Обстреливают… А давайте включим музыку? А какую вы любите? Я вот такую… Дальше врачи акушеры-гинекологи потанцевали… Вы знаете, это красиво выглядит, никто не истерит. За эти недели ни разу не было случая, чтобы кто-то что-то исполнял, как часто бывало в мирное время», — говорить Ірина Кондратова.
Тетяна Федоркова: Харківський бізнесмен та волонтер Юрій Сапронов якось не зміг додзвонитися до пані Ірини. Ось його коментар, він пояснює, чому.
«Мне звонит из Киева кто-то, 1 октября, когда были первые массовые ракетные атаки и полностью вырубился свет очень надолго, на день.
— Юрий Анатольевич, помогите.
— А вы кто?
— Я доктор, неонатолог.
— Кому?
— Кондратовой.
— Здрасьте, я ее знаю.
Я набираю — не отвечает, пишу — не отвечает. Перезванивает часов в девять со слезами.
— Что случилось?
— Вырубились специальные аккумуляторы (один прибор держит два реанимационных места).
— Почему не отвечали?
— Мы руками качали детей, сердце.
А дальше — телефонная книга. Это было в девять вечера, в 12 часов ночи я их нашел в Киеве, а в 11 дня они были уже у нее».
Володимир: А тепер я розповім, що про це каже Ірина Кондратова. Того дня вийшло з ладу складне обладнання, яке автоматично перемикалося з традиційної електрики на автономне живлення. Вона досі згадує це зі сльозами на очах: доводилося качати руками вентилятори. Здається, вона все життя буде згадувати Юрія Анатолійовича, як він знайшов те обладнання. Завдяки цьому врятовані всі діти, жоден малюк не помер.
Тетяна: Я передивлялася інтерв’ю з Іриною Кондратовою, і в одному вона сказала: у журналістських матеріалах часто кажуть, що медики — залізні люди, у них немає серця. Вона повністю це спростовує, каже, що абсолютно не згодна з цим, бо сама ніби помирає щоразу, коли помирає дитина.
Володимир: Я думаю, що лікарі після війни будуть відчувати прояви і наслідки стресів, які вони переживали. А зараз їм нема коли розслаблятися, бо це їхня боротьба.
Тетяна: Голова громадської організації «Ранні пташки» Олександра Балясна, що займається підтримкою родин передчасно народжених дітей, називає медиків, які працюють у період війни, «героями на медичному фронті»:
«Я дуже пишаюся, що ми знайомі з Іриною Юріївною Кондратовою. У Харкові вона тримає фронт разом із немовлятами, новонародженими дітками, допомагає виживати та підтримує кожну родину. Передчасні пологи — це взагалі дуже стресова ситуація для кожної мами, кожної родини, а бути в Харкові в цей період — надзвичайне випробування. Нехай всі знають наші історії, най буде більше інформації про наші реалії. Бо люди можуть навіть не здогадуватися про них, сидячи в теплі, вішаючи гірлянди на ялинки в своїх містах і хатах», — говорить Олександра.
Тетяна: Що значить поява української докторки на обкладинці Time для України, я запитала заступницю міністра охорони здоров’я Ірину Микичак:
«Ми у Міністерстві охорони здоров’я вважаємо, це велика честь для нас, що обличчя українців є на сайті та обкладинці світового видання. Один із наших відомих, провідних медиків відзначений серед видатних українців. Ірина Кондратова є однією з лідерів системи охорони здоров’я, зокрема натальної медицини. Вона була серед керівників, які стояли біля витоків мережі перинатальних центрів в Україні. А ще вона фаховий дитячий лікар-анестезіолог, неонатальний анестезіолог.
Ми добре знаємо, як перинатальний центр харківський працює під час війни. Лідерство пані Ірини, згуртованість команди ХРПЦ дійсно заслуговують на величезну подяку і повагу суспільства, бо працюють у надзвичайно складних умовах. Харків — місто-герой, без сумніву, а Ірина є представницею героїчної спільноти як медиків, так і жителів міста. Вона винесла проблему роботи медичних закладів на високий міжнародний рівень. Ви пам’ятаєте, вона спілкувалася з послом дитячого фонду ООН та UNICEF Девідом Бекхемом, що передав їй сторінку в інстаграм.
Це був дуже серйозний меседж для спільноти: як медичної, так і для громадян інших країн, тому що це величезна аудиторія. Ірина показала, як усе насправді виглядає. Повірте, є дуже багато людей у світі, які взагалі не уявляють, де Україна, що відбувається. Їм наша біда не є бідою, бо вони живуть у власному соціумі».
Тетяна: Тому будь-яка згадка закладів або докторів важлива. Згадай лікаря ізюмського, який провів у підвалі всю окупацію. Інколи він був єдиним, хто рятував місцевих. Усі світові ЗМІ бачать ці історії та захоплюються медиками. Люди, волонтери, бізнес закордонний бачать, що це реальні люди, що це невигадані історії.
Як сама Ірина Кондратова відреагувала на свою появу в Time та BBC? Пані Ірина бачить у цьому насамперед заслугу всього колективу.
Наостанок згадую історію породіллі в перинатальному центрі, яка народила в перші дні війни. Вона сидить в цьому підвалі, у сховищі, та розповідає, що її чоловік на війні:
«Эти фашисты нам дом разбомбили, идти некуда, везде бомбят, муж воюет. Дочка у меня еще есть, письмо мне написала, что она любит нас, и мы скоро встретимся: я, ты, папа и плюс братик».
Тетяна: Мабуть, заради таких історій і працюють лікарі.
Володимир: Вони допомагають нашому майбутньому. Після війни обов’язково буде Перемога, і нам потрібно, аби щасливе майбутнє настало. Я в цьому нагородженні бачу символізм, бо нагороджували не тільки лікарів, а й тих, хто сприяє майбутньому України. Дуже класно, що на це звернули увагу.
