Шляхи до якісної НУШ, об‘єднання зусиль та повернення в зону стійкості. Чим запам‘яталися mini-EdCamp’и у Вінниці, Южному та Мелітополі

П‘ятий ювілейний mini-EdCamp Yuzhne зібрав понад 200 людей: представниць і представників освіти, влади, громади, а також батьківства й учнівства. Цьогорічна (не)конференція стала унікальною для української вчительської спільноти, адже її організувала спільна група педагогів з усіх шести загальноосвітніх шкіл громади. (Не)конференцію координували Леся Матковська, Олена Ланецька та Алла Порховнюк.

«Це унікальний приклад і момент в українській освіті, оскільки всі абсолютно заклади цього міста з‘єдналися в одну організаторську команду, спільно працювали над темою, подією, і їм це вдалося», — коментує Олена Масалітіна, мовознавиця, віцеголова ради ГО «ЕдКемп Україна».

Подія викликала ажіотаж, зібравши на третину більше гостей, ніж планувалося.

«Ми запрошували людей з всієї України. Але основний акцент ставили на нашу громаду. Ми намагалися залучити представників/ниць не тільки шкіл, але й адміністрації, наших управлінців, щоби вони побачили, що школи, вчительство не хочуть конкурувати за місця під сонцем. Ми все ж хочемо об‘єднаності. Не буде розвитку громади, якщо будемо конкурувати між собою, а не докладати спільних зусиль», — каже Леся Матковська, координаторка, представниця Южненського НВК імені В. Чорновола.

Тема заходу охопила декілька напрямків: від СЕЕН та практичних порад для запровадження НУШ в 5–6 класах до психологічного розвантаження педагогів. Крім освітніх паралелей на гостей чекали майстерки та руханки. 

«Старша школи могла б багато запозичити з початковою, але через пандемію коронавірусу, і потім російську агресію все закинулося. І нам, вчителям, самим довелося наздоганяти, детально розбиратися, в чому суть Нової української школи: що це не просто дати знання, а все ж навчити дітей працювати в команді, розуміти емоції та ділитися ними. Зокрема, в програму ми включили ранкові кола. Вони мали налаштувати присутніх на позитивні емоції, бадьорий настрій. Також ми хотіли дати можливість вчителям, які працювали в пілотних школах, розповісти про своє бачення проведення уроків, про певні ігрові моменти, які можна взяти для основної школи», — додає координаторка mini-EdCamp.

Родзинкою події стала спеціальна сесія за участі амбасадора й амбасадорок змін в освіті. Її модерувала Олена Масалітіна. Занотували найяскравіші тези спікерського кола, а повні сесію можна подивитися онлайн.

Ексміністерка освіти Лілія Гриневич присвятила виступ впливу війни на українську освіту та реформу НУШ, а також пошуком рішень, які дозволять нейтралізувати цей вплив. 

«Через війну велика кількість коштів, які мали призначатися для освіти, були перенаправлені в інший бік, звісно, на підтримку Збройних Сил. Через це скасовані цільові субвенції та програми на підтримку реформи Нової української школи, що не могло не позначитись при переході дітей з початкової школи до вчителів-предметників, які, на жаль, не отримали належної підготовки, їхні кабінети не були відповідно обладнані. І це першочергові задачі, які необхідно буде виправити, щоби реформа не згорнулася».

«Коли я ставлю собі питання, на що має бути освітня політика спрямована зараз і особливо в післявоєнний період, то очевидними є три напрямки. По-перше, на подолання освітніх втрат і розривів, забезпечення майбутньої успішної самореалізації українців у рідній країні. Для нас буде великим завданням, як втримати молоді покоління в Україні та як повернути українців, які сьогодні знаходяться за кордоном, чим їх стимулювати. І успішна система освіти буде одним з критеріїв».

«Я вважаю, що внаслідок війни реформа Нової української школи має пережити перезавантаження. У змісті освіти потрібно посилити деякі аспекти, наприклад, щодо компетентнісного підходу, формування цінностей і ставлень, не тільки знання і вміння їх застосовувати до практичних завдань. Ми маємо переглянути наші програми з історії України, географії, літератури, мистецтва. Так само Захист вітчизни, громадянська компетентність. Тому що освіта – це є основний інструмент розбудови національної ідентичності».

«Потрібне посилення природничо-математичної освіти, впровадження інноваційної компетентності. Наскрізна цифровізація освіти. Так чи інакше велика кількість дітей змушені продовжувати дистанційне або змішане навчання. Для нас критично важливо, щоби ми навчилися в цих умовах забезпечили їм додану цінність — м’які навички, навички спілкування. Для цього потрібно краще розвивати цифрові уміння».

«Безпека та інклюзивність освітнього середовища. Якщо з укриттями, новими архітектурними рішеннями зрозуміло, дуже важлива тепер психологічна безпека. І нам потрібно буде переглядати загалом інфраструктуру психологічної служби в освіті. Але паралельно з посиленням психологічної служби вчителі мусять мати психологічні знання і соціально-емоційні навички. Щоби за потреби вміти стабілізувати себе і допомогти своїм дітям під час уроку. Це можна робити через оновлення освітніх програм, підвищення кваліфікації, підвищення соціального статусу вчительства і зміни системи оплати праці. Це дуже складне завдання, особливо в умовах обмежених бюджетних коштів. Але вчитель повинен відчувати, що він потрібен країні».

«За останнім дослідженням, лише 25% українських підлітків відчувають опору в собі.  Решта хочуть дізнатися, як себе підтримати у важкі часи. З цього випливає, що поруч з оновленими знаннями і всім, що має дати освіта, дітям дуже потрібна життєва стійкість, здатність до адаптації, розуміння і управління емоціями, співпраця, розуміння взаємозалежностей, прийняття відповідальних рішень. І я хочу нагадати, що такий предмет, як соціально-емоційне етичне навчання, може це запропонувати».

Тетяна Вакуленко, директорка Українського центру оцінювання якості освіти, сконцентрувалася на освітніх втратах та розривах, які поглибилися через повномасштабну війну. 

«Коли ми говоримо про освітні втрати та розриви, спершу ми маємо розуміти, що це таке. Ці терміни нещодавно увійшли в наш побут, хоча у світовому спілкуванні вони з початку пандемії COVID є суперактуальними. Власне, втрата – це недоотримання чогось, різниця між тим, що мало би бути, і з тим, що є (уповільнення навчального процесу, втрата вмінь, знань і навичок конкретної дитини). А розрив — це різниця в академічній успішності між соціальними групами. Повномасштабна війна та довгий період пандемії призвели до обох». 

«Будь-яка європейська країна має хорошу систему освітніх оцінювань, у нас її немає. В Україні проводилися моніторинги якості освіти, але не було результатів кожного учня, кожної учениці. Ми мали загальнодержавні дослідження якості початкової освіти, проведені в 2018 та 2021 роках. Тобто, певне уявлення про те, що втратили четвертокласники внаслідок ковіду маємо. Що мене здивувало як експертку: найбільше втратили дівчата із сільської місцевості. Крім того, діти з села втрачали більше, ніж з міст. Були такі результати, що деякі групи учнів міських шкіл мали навіть кращі результати, тобто їм дистанційка настільки підійшла і вона була якісна, що вони навпаки надбали».

«У 2022 році ми зуміли провести основний етап міжнародного дослідження якості освіти PISA, нехай і не на всій території України. PISA-2018 частково стало шоком, тому що ми побачили, що в нас величезні проблеми з математичною грамотністю учнів. Результати дослідження за 2022 рік будуть представлені 5 грудня. На жаль, ми не досліджували окремо дітей, які втратили оселі, довго перебували на тимчасово окупованих територіях або й досі там. Ми не знаємо нічого про дітей, які закордоном, ми не знаємо нічого про дітей, які втратили батьків, або чий мама і тато зараз в Збройних силах. Чому це погано? Коли ви не знаєте ситуацію, навряд чи можете правильно щодо неї діяти. Уніфіковано допомогти кожному і кожній неможливо, тому що у нас зовсім різні потреби».

«Для того, щоби говорити про індивідуальні способи допомоги, повинні бути адекватні способи зрозуміти, яка ситуація наразі. Що нам в цьому допоможе? Найперше це наявність стандартизованих оцінювань на ключових етапах здобуття освіти: після початкової, базової і старшої школи. Зараз у нас є тільки результати НМТ та ЗНО. Але, не всі учні беруть участь у вступній кампанії у виші. Відповідно, вимірюють не 360 тисяч випускників, а 284 (ті, що зареєструвалися на ЗНО)».

«Нам дуже потрібні локальні моніторингові інструменти. Що вже зараз можна використовувати з учнівством?. Ми допомагали проєкту Search з розробкою тестів з української мови і математики для учнів 5, 7, 9 класів. У вересні такі інструменти з’являться з природничо-наукових дисциплін (5–6 клас), з фізики, хімії, біології, географії (7–9 клас) та з англійською мови для тих, хто вивчав її, не за англомовними підручниками Оксфорда і Кембриджа.

Про що мова: це тестування, розроблені для Всеукраїнської школи онлайн (курси називаються «Первинне діагностичне тестування» за відповідними класами). Діти проходять тестування, і не просто отримують оцінки, а персональні рекомендації у власних кабінетах (що прочитати, подивитися, які завдання треба виконати). А вчителі/ки у своєму кабінеті мають агреговані результати усього класу. Наразі це простий і швидкий інструмент вимірювання. Але поки обмежений: небагато доступно тем, тільки узагальнення. Але як розвиток цієї системи ми маємо отримати персональний інструмент для викладачів/ок за результатами кожної теми»

«Долати освітні втрати і розриви потрібно зараз. Завтра буде пізно». 

Олена Масалітіна додала про роль м‘яких навичок в сучасній освіті:

«Те, що ми маємо на увазі під м’якими навичками (здатність до комунікації, кооперації, критичного мислення, співпереживання), – це вже нові тверді навички. Ми живемо і далі житимемо в такому світі, де абсолютно недостатньо для успішності, щастя, самореалізації просто знати якусь суму знань, вміти щось робити. Бо більшість із цих навичок вже замінюють і далі будуть замінювати машини, штучний інтелект. Тільки люди здатні співпереживати, кооперуватися, спільно розв’язувати якісь проблеми. Ця ідея не нова, тому що більшість країн, особливо провідних, вже давно провели дослідження і переорієнтували системи освіти для того, щоб дати майбутнє своїм  дітям, суспільствам у в цьому мінливому світі».

«Якщо ми нешироко не інтегруємо (здобуття м‘яких навичок — ред.) в освітній процес, на жаль, наших дітей може чекати дуже сумне майбутнє. Їм доведеться конкурувати елементарно з роботами, і вони програють. Якщо говорити в розрізі реформи Нової української школи, то м’які навички зараз можуть бути дуже потужною підтримкою переходу з молодшої школи в середню. Це те, що всім дуже потрібно. І саме програма соціально-емоційно-етичного навчання може допомогти здійснити цей перехід».

Сучасні діти приходять до школи для того, аби не просто вчитися, а й комунікувати з іншими. Важливо застосовувати на уроках візуалізацію, групову роботу, інтерактиви та елементи гри, а також — підвищувати мотивацію школярів. Так вважають вчителька англійської мови Наталія Назаренко та вчителька української мови й літератури Юлія Опанасенко. На mini-EdCamp в Южному вони поділилися активностями та застосунками, які використовують для зацікавлення учнівства до знань. Ці інструменти також можна адаптувати практично під будь-який предмет, запевняють педагогині. 

Вправа на взаємодію Nimble. Як це працює: вчитель/ка каже дітям двічі mingle (змішуйтеся). Учнівство повторюють і рухається хаотично аудиторією. Потім педагог/ня говорить один раз mingle. Діти повторюють та виконують завдання, поставлене перед виконанням вправи. Наприклад, обрати на телефоні фото, яке викликає позитивні емоції та розповісти про нього іншій дитині англійською (хто на цій світлині, де вона була зроблена тощо).

«Це проста, але цікава вправа. Важливо перед нею поставити чіткі інструкції, що мають зробити діти. Можна ще на дошку записати план дій. Такі бродилки класні ще тим, що залучають усіх дітей у класі. Хтось не може залишитися осторонь та промовчати. А ще діти не фокусуються на помилках і не бояться їх робити, бо вони спілкуються одні з одними, в невимушеній атмосфері», — каже Наталія Назаренко.

Вправи на спілкування Swap places (помінятися місцями). Учнівство збирається в колі. Поставте стільці кількістю на один менше, ніж присутніх. Ведучий/ча виходить в центр і ставить певне питання, наприклад: Have you ever been skatebording? Дитина, яка відповість, потім міняється місцями з ведучим/чою та ставить інше питання. Таким чином можна відпрацьовувати модальні дієслова, певні мовні конструкції, умовні речення тощо, пропонує вчителька.

Вправа One, Two, All, None. Діти об‘єднуються в групи та виконують чотири завдання: шукають одну річ, притаманну тільки одному/одній із команди, щось притаманне двом та усім. Наприкінці — те, що не імпонує нікому. 

Suggestion box (скринька пропозицій). Діти у групах обирають питання, яке їх хвилює та пов‘язане з темою уроку. Написане складають у скриньку та переміщують. Кожна група дістає навмання питання та обговорює (якщо трапилося своє — потрібно обрати знов). Таким чином можна відпрацьовувати також теми з інших предметів. Наприклад, діти ставлять питання, згадуючи певний термін, а потім інша група пояснює його.

Застосунки зі штучним інтелектом.

«Оскільки діти (що вчаться за програмою НУШ — ред.) звикли гратися у початковій школі, ми намагалися адаптувати ці іграшки до старших класів, щоб для них не таким великим був цей розрив під час переходу», — ділиться досвідом Юлія Опанасенко.

Гра «Танграм» для 5 класу. Об‘єднайте дітей по групах та дайте завдання скласти певну тваринку за шаблоном (наприклад, кота). Надалі кожна група складає короткий твір (опис, розповідь або роздум) про котика. Так діти задіють дрібну моторику, пограються і, як наслідок, з більшою цікавістю знайомитимуться з різними видами творів.

Математичний планшет для вивчення фонетики. Дітям пропонується за допомогою резиночок позначити різні звуки (наприклад, глухий приголосний, що не має пари, парний звук до глухого «п»). Можна так само складати слова та влаштовувати перегони.

Методика «Шість цеглинок 2.0» для середніх класів. Кожна дитина повинна мати набір з шести цеглинок (червоного, помаранчевого, жовтого, зеленого, блакитного та синього кольорів) та спеціальний килимок з п‘ятьма лініями, який використовується в початкових класах для вивчення математики. Кожна вправа починається з розташування усіх цеглинок на одній лінії (зазвичай червоні, що посередині), які по мірі виконання завдань рухатимуться. Наприклад, завдання на спрощення приголосних. Вчитель/ка називає слово, і якщо в ньому випадає звук — школярі цеглинку рухають на лінію вниз. Якщо спрощення не відбувається — вгору.

«Наприклад, блакитна цеглинка — слово хвастливий, зелена — щасливий, синій — шістнадцять тощо. Після завдання, запитайте в класу, якого кольору була перша цеглинка, а якого — остання. Чи була цеглинка, що взагалі не рухалася. Загалом ця методика розрахована на те, щоб розвивати логіку, розвивати критичне мислення, розвивати уважність, розвивати пам’ять», — підсумовує спікерка.

Цю методику можна використовувати й під час дистанційного навчання за допомогою Jambord.

Координаторки магістральної (не)конференції Олена Заменягре, Наталя Савченко й Анна Варіна до останнього сподівалися, що зможуть провести захід у рідному місті, але через тимчасову окупацію міні-EdCamp Melitopol відбувся в онлайн-форматі. 

Загалом до (не)конференції долучилися 133 учасники/ці із Запорізької та інших областей.

Захід провели на базі трьох навчальних закладів, що спеціалізуються на різних рівнях освіти, — ліцею № 16 ММР ЗО, гімназії № 8 ММР ЗО та МДПУ ім. Б. Хмельницького. «Було дуже багато сильних учасників й учасниць, і нам хотілося зробити це разом, щоб не втратити таку можливість і організувати все якомога якісніше. До того ж, нас як ніколи об’єднала окупація. Між нами немає конкуренції — лише бажання поділитися досвідом», — розповіла Наталя Савченко. Теми обрали з урахуванням сильних сторін кожної команди: ліцей сфокусувався на практичних моментах, пов’язаних із дистанційною освітою, гімназія запропонувала СЕЕН-практики, бо мала досвід їх впровадження, а педагогічний університет зробив акцент на психології.впровадження, а педагогічний університет зробив акцент на психології. 

«Освітянська бавовна» (назва від спікерки — ред.) 

Мелітополя — відновлення освіти в громаді

Тимчасова окупація Мелітополя загальмувала, але не зупинила навчальний процес у місті. Щоб реанімувати систему, освітянство ухвалило нестандартні рішення, які дали неабиякий результат. На EdCamp’і досвід роботи управління освіти та закладів загальної середньої освіти міста Мелітополя презентувала Галина Шиліна, заступниця начальника управління освіти Мелітопольської міської ради.

«У нас часто запитують, як освітянству Мелітополя вдалося вистояти й розпочати навчальний процес. Думаю, що насамперед завдяки спільності мети, ініціативності кожного та єдності громади міста, адже ми знали, що виборюємо, мали й маємо, заради кого боротися», — поділилася думками Галина Шиліна.

Першим кроком до регенерації міської освітньої системи став аналіз ситуації в регіоні, який визначив головні проблеми. Зокрема одним з найсуттєвіших викликів стало різне місцезнаходження учнівства й педагогічного складу: «Виявилося, що близько 61 % дітей знаходилися на тимчасово окупованій території, ще 2 % перебували на інших ТОТ, 23 % учнівства були за кордоном, 15 % — на підконтрольній території України. На жаль, контакти з деякими дітьми були втрачені».

Дослідивши основні проблеми, освітянство накреслило варіанти рішень. Щоб їх впровадити, визначили основні завдання, які сформували «освітянську бавовну» Мелітополя:

Побудова безпечного освітнього середовища неможлива без фасилітації — організації групової роботи, спрямованої на розв’язання проблем у колективі. Раніше вчительству було легше досягти домовленостей у класі, адже спірні моменти вирішувалися під час особистого спілкування. Зараз же онлайн-формат вніс свої корективи, тож, як це зробити в умовах дистанційного навчання, освітянству розповідала членкиня Національної асоціації фасилітаторів України Ірина Литвин.

Урок із визначення домовленостей рекомендують проводити на початку навчального процесу, аби одразу створити атмосферу співпереживання в класі. «Педагог/иня виступає в ролі фасилітатора або фасилітаторки, щоб діти проговорили всі моменти й почули одне одного, аби всім, хто задіяні в освітньому процесі, було комфортно, щоб вони відчували доброту як до себе, так і до інших», — пояснює спікерка.

Ірина Литвин пропонує такий алгоритм проведення уроку:

Крок 1. Контекст 

Учитель/ка має спитати дітей, які дії можна узгодити, аби в класі було безпечно, турботливо та щасливо. Після цього варто обговорити, чи розуміє учнівство питання й слова, якими воно сформульоване, розказати порядок проведення уроку.

Крок 2. Індивідуальна робота 

Кожна дитина самостійно відповідає на поставлене запитання й складає свій список ідей, які записує на листочку або в нотатках на телефоні чи іншому гаджеті.

«Тут варто сказати, що кожна ідея цінна, щоб діти не боялися зафіксувати їх. Так, вони зараз працюють самостійно, але ми кажемо, що після цього ідеї будуть обговорюватися. Етап індивідуальної роботи якраз гарантує, що думка кожної дитини буде врахована», — наголошує Ірина Литвин.

Крок 3. Робота в групах

Учитель/ка об’єднує дітей у групи по три–п’ять осіб, адже саме така кількість є оптимальною для цього виду роботи. Якщо урок проводиться в Zoom, для кожної групи створюється окремий сесійний зал, де учнівство обговорює складені списки ідей. Після цього учитель/ка пропонує дітям оформити їх у картках на дошці Padlet. Одна картка має відповідати одній ідеї. Якщо деякі з них суперечать одна одній, на дошку можна прикріпити обидві, аби потім обговорити їх з усім класом.

Аби кожна група змогла прикріпити картки зі своїми ідеями на дошку, учитель/ка має заздалегідь створити робоче поле з тією кількістю колонок, яка відповідатиме кількості груп. Щоб це зробити, треба увійти у свій профіль на платформі, натиснути «Створити padlet» і вибрати формат «Стіна з розділами (стовпець)».

Крок 4. Об’єднання

Після того, як групи прикріпили свої ідеї, треба об’єднати ці картки в нові колонки. Деякі ідеї можуть бути схожими, тож з них можна сформувати певні пари. Щоб це зробити, треба натиснути «Змінити формат» і обрати «Полотно». Padlet збере всі картки в одну купу, після чого вчитель/ка має діставати їх по черзі й групувати. 

 «Важливо пам’ятати, що ви в ролі фасилітатора/ки, тому вам варто запитувати дітей, що із чим групувати. Це їх домовленості в першу чергу», — зазначає спікерка.

Крок 5. Обговорення

Коли групи з подібними ідеями будуть сформовані, їх треба буде обговорити. Поставте дітям питання: «Що це означає? У чому це проявляється? Що було би, якби ми всі так чинили? Що було би, якби ніхто цього не робив?» Із прийнятих ідей сформуйте домовленості, зробіть скріншот і надішліть його в чат класу.

«Робота з такими класними домовленостями передбачає періодичне звернення до них. Ви можете змінювати ці правила, якщо бачите, що якісь принципи не працюють. Тоді варто в певний час організувати розмову щодо цього, обговорити ще раз із дітьми і, можливо, відкоригувати або доповнити це правило, з’ясувавши, чому воно не спрацювало», — підсумовує Ірина Литвин.

Штучний інтелект може багато кого лякати, проте він є чудовим помічником для освітянства, переконана Ірина Сокол, учителька інформатики Запорізької спеціалізованої школи-інтернату «Січовий колегіум». На міні-EdCamp Melitopol спікерка розповіла, як вчительство може використати технологію на користь собі й учнівству.

«Я постійно бачу повідомлення, що в якійсь країні чи в певному закладі освіти почали забороняти штучний інтелект. Насправді це все одно, що боротьба з мобільними телефонами: багато разів забороняли, але зараз саме завдяки їм багато дітей мають змогу навчатися», — стверджує експертка.

Аби почати ефективно впроваджувати ШІ в освітній процес, Ірина Сокол радить перш за все поспілкуватися з учнівством й з’ясувати, чи використовували вони технологію раніше, яке враження склали про роботу з нею. Далі йде підбір ресурсів. На цьому етапі спікерка радить обирати легкі у використанні інструменти, аби мати змогу швидко проаналізувати їхню роботу. Ґрунтуючись на досвіді дітей, за допомогою обраних ресурсів можна створити завдання й реалізувати його на уроці. Після цього варто обов’язково обговорити з учнями їхні враження, аби зрозуміти, чи потрібно застосовувати такі види роботи надалі та що можна в них покращити.

Ірина Сокол переконана, що ресурси на основі штучного інтелекту можна використовувати для викладання будь-якого предмета. Так спікерка навела приклад застосування Chat GPT на уроці інформатики: «Ми вивчали цифрове мистецтво, і в нас виникли проблеми з пошуком у Google українських художників/ць, які займаються напрямком Digital Art. Ми з учнівством попросили Chat GPT надати нам п’ять прізвищ, і він видав інформацію. Але тут дуже важливо, щоб діти зрозуміти, що ШІ також помиляється, тож я дала завдання проаналізувати, чи дійсно є такі художники/ці. У процесі пошуку учні й учениці з ними ознайомилися, і потім вже не я їм розповідала, а вони мені», — навела приклад спікерка. Ірина Сокол наголосила, що вчительство може використовувати Chat GPT не тільки на уроках, а й для підготовки до них: він може складати тести й текстівки на задану тему або ж просто подавати ідеї.

Окрім Chat GPT експертка розповіла й про інші ресурси на основі штучного інтелекту. Одним із них стали анімовані ролики, через які діти мають змогу подивитися на «оживлені» історичні та/або культурні постаті, почути їхні можливі голоси. Цей інструмент можна активно використовувати на уроках історії та літератури. Подібні ролики можна показувати на уроках математики. Наприклад, можна включити дітям мультфільм «Фрактали», який за допомогою ШІ створив Джуліус Хорстуіс.

Для розробки презентацій з різних предметів можна використовувати ресурси для генерації зображень — Text to Image у Canva, lexica.art тощо. Ці інструменти мають свої недоліки, зокрема, вони не дотримуються ґендерного балансу, тож запити (так звані prompts) для них треба прописувати дуже чітко. Оскільки багато ресурсів поки що мають тільки англомовну версію, цю ваду можна перетворити на чудовий інструмент для вивчення англійської мови, адже, щоб правильно скласти запит, учнівству доведеться перепробувати велику кількість слів.

Координаторки Міні-EdCamp Vinnytsia Lyceum 18 Ірина Матковська, Світлана Ярошенко та Віталія Ільчук вирішили провести захід під егідою творчості. 

«Учителі й учительки — двигун української освіти, але їм потрібно натхнення, творчість і талант. Їм теж необхідне відновлення, вони мають відчувати, що про них дбають. Тож ми намагалися наших “білих ворон” повернути в зону стійкості засобами арт-терапії та різних творчих сесій, аби вони надихнулися й продовжили бути тим двигуном», — поділилася Ірина Матковська.

(Не)конференцію відвідали близько 180 осіб, серед яких було вчительське коло з різних регіонів України, студентство Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського й повний склад Центру професійного розвитку педагогічних працівників Рівненської області.

Родзинками заходу стали фотозони, присвячені кіно та джазу, де можна було відчути себе героєм фільму або ж відпочити в кріслах-мішках, слухаючи джазові стандарти. Також учасницьке коло могло спробувати зробити пісочну анімацію та створити власні малюнки на воді під час арт-терапій.

Комунікація — важлива складова роботи вчительства, проте не всім вдається здійснити її ефективно. Як це змінити, на міні-EdCamp Vinnytsia Lyceum 18 розповідала тренерка з комунікацій Олена Остапенко.

Спікерка впевнена, що людина отримує не те, на що заслуговує, а те, про що зуміла домовитись. Протягом сесії експертка розповіла про основні види комунікативних бар’єрів, які заважають досягти поставленої мети в спілкуванні, і завдяки практичній вправі разом з учасниками й учасницями вивела шляхи їхнього подолання. У матеріалі наводимо деякі з них:

«По-перше, важливо зрозуміти, що ця людина така ж сама, як і ви. Не варто возвеличувати її чи навпаки применшувати заради власного спокою. Ми налаштовуємося на адекватну комунікацію: вивчаємо, які можуть бути точки дотику, і відповідно до того формуємо план, що будемо робити. Також важливо враховувати контекст, де ми будемо спілкуватися з цим авторитетом. Якщо ж авторитетом вважають вас, то, у першу чергу, треба проаналізувати, через що люди склали таке враження», — розповідає Олена Остапенко.

«Ми маємо готуватися до комунікації. Треба шукати інформацію з різних джерел і не продумувати лише один сценарій спілкування із цією людиною. Ми повинні завжди усвідомлювати, що співрозмовник/ця можуть бути зовсім не такими, як нам його/її описали», — зазначає спікерка.

Олена Остапенко наголошує: «Вчительству це потрібно добре усвідомлювати, адже всі діти різні: хтось мислить швидше, хтось — повільніше. Треба розуміти, як із цим працювати, адже урок — один, учнів та учениць — багато, а підхід все одно має бути індивідуальним».

«Це нормально: ми не можемо бути компетентними в усіх сферах. Проте, якщо в нас є мета дійти до якогось результату в спілкуванні, варто попросити пояснити незрозуміле простими словами або ж самим дібрати слова з урахуванням компетенції аудиторії, до якої ми промовляємо», — радить експертка.

Аби говорити так, щоб бути зрозумілим, Олена Остапенко радить пам’ятати про мету спілкування й меседж, який ви хочете донести, не забувати аналізувати співрозмовника/цю або ж аудиторію, будувати своє комунікативне повідомлення логічно й правильно використовувати інтонацію, а також відстежувати, як працюють певні комунікативні стратегії на практиці. 

«Коли з кимось спілкуєтесь, намагайтеся помічати, як справляєтеся з бар’єрами, працюєте зі своїм тілом тощо. Звичайно, це не потрібно робити постійно, але варто розуміти, що комунікативні навички випрацьовуються лише на практиці», — підсумувала спікерка.

Поєднання яскравих кольорів і роботи з дрібною моторикою може стати чудовою самодопомогою від негативних емоцій, переконана Анастасія Волошинська, викладачка творчого напрямку молодшої школи Think Global Obolon. На (не)конференції у Вінниці спікерка вчила освітян і освітянок наповнювати життя кольором за допомогою плетіння мандали.

«Окрім особистих переживань, учительство дотичне ще й до дитячого стресу. Ми як люди освіти дуже часто пропускаємо все через себе: можемо понадміру завантажитися цими емоціями, а от розвантажитися не завжди вміємо. Плетіння мандали добре зосереджує і дає можливість зняти стрес. Під час процесу ми взаємодіємо з кольорами, використовуємо природні матеріали (нитки й дерев’яні шпажки), які дають нам можливість заземлитися, доторкнутися до природи й зняти внутрішню напругу», — пояснює експертка.

Анастасія Волошинська стверджує, що кожна мандала є унікальною: вона відображає творче начало й почуття тих, хто її плете. Так учасницьке коло мало можливість створити власні візерунки для своїх виробів і надати їм особливих сенсів. «Коли ми намотуємо нитку, можемо про щось паралельно думати, додавати думки до своїх дій. У подальшому така мандала буде нам нагадувати про конкретну мету або про якусь подію», — стверджує спікерка.

На експертній паралелі освітянство могло проаналізувати обрані кольори й усвідомити, які запити зараз має. Так, наприклад, багато хто використовував у своїх візерунках синій колір, що символізує прагнення до спокою й стабільності, але було й достатньо яскравих кольорів, які є стимуляторами енергії. Але головним на думку Анастасії Волошинської є те, що учасники й учасниці зрозуміли, що кожен з них може творити і робити цікаві вироби з простих речей.

Що ще цікавого та корисного почитати про міні-EdCamp’и

У першому матеріалі серії ми розповідали:

У другому тексті про сьому хвилю регіональних (не)конференцій занотували:

У третьому матеріалі можете дізнатися наступне: