У Харкові відбувся форум Харківської реформаторської коаліції «Реформи в Харкові: успіхи та виклики». «Накипіло» публікує найважливіші цитати учасників.
Про корупцію та активізм
Олена Рибій, програмна менеджерка програми «Долучайся!»
«Реформи в Україні є даністю. Вони відбуваються: десь повільно, десь — більш динамічно, десь — на вимогу громадянського суспільства або міжнародної спільноти. Іноді вони трапляються завдяки політичній волі. Але один елемент завжди незмінний: реформи супроводжуються нерозумінням та недовірою з боку громадян».
«Зараз довіра до чинної влади вперше за всю історію України є набагато більшою, ніж довіра до громадських інституцій та навіть волонтерів. Але за останні п’ять років кількість активних громадян, які готові хоча б раз на рік проявити позицію, залишається на однаковому рівні та навіть трохи зменшується».
Іван Омелян, координатор регіонального напрямку «Реанімаційного Пакету Реформ»
«Ми дуже хотіли, щоби громадські активісти на місцях почали співпрацювати один із одним. Але знаєте, як це часто відбувається: «Я не сяду з ним за один стіл». Проте ці люди роблять одну справу: щоби місто стало кращим. Але є інколи особистісні речі, які не дають нам можливості об’єднатися та зробити ефективні справи. Одна з наших цілей — стати менторами, які будуть третьою стороною та зможуть об’єднати активістів заради розвитку міста».
«Ще одна наша велика мета — це сприяння міжекспертному переходу, коли оці розумні дядьки, які пишуть реформи в Києві, починають думати: а як воно має імплементуватися, скажімо, в харківській школі? Яким чином воно має відбитися на оцьому під’їзді? Думати про це вони не зможуть без вашої допомоги».
«Нам легко вивести Майдан, але в той же час поприбирати в під’їзді — нереально».
«Інколи заради хороших змін можна й треба об’єднувати максимальну кількість людей».
Майкл Щур, телеведучий
«Треба розуміти реальні інтереси своєї аудиторії».
«Єдиний шлях, який я знаю, як заходити до аудиторії зі складними речами — робити це через її інтереси. Формула приблизно як у виробників вітамінів. Абсолютно несмачну середину запоковуєте в якусь солодку оболонку, яка допомагає це переварити».
«Коли дві сторони ненавидять одна іншу — це заслуга обох сторін. Немає когось одного винного в тому, чому громадськість не може порозумітися з чиновниками, а чиновники з громадськістю. Єдиний шлях це усунути — почати слухати один одного».
«Брехня та маніпуляція — це не до вас, але спрощення, дозування інформації, розумна її подача, щоб людина зрозуміла — ваш шлях. Не бійтеся спрощення, бо спрощення — це ще 20 тисяч людей, які вас зрозуміють. Ускладнення — мінус 20 тисяч».
Дмитро Булах, голова Харківського антикорупційного центру
«У нас є кейс — «Операція “Ялинка”». Минулого року в Харкові новорічна ялинка була дорожче, ніж в Нью-Йорку. Крім того, наш центральний майдан Свободи віддається безкоштовно людям, наближеним до міського голови, а ці люди вже здають в суборенду торгівельні лотки. Місто втрачає понад три-чотири мільйони гривень за місяць. Тому, з одного боку, я радий, що ми рухаємося до Європи та що у нас є новорічні ярмарки, але, на жаль, це новорічні ярмарки корупції».
Іван Пресняков, антикорупційний експерт програми «Долучайся!»
«Громадськість тоді ефективна, коли вона спирається на людей, коли ви можете мобілізувати людей на підтримку теми, яка вам болить».
Про освіту
Олена Парфьонова, співголова організації «Батьки SOS»
«Українські школи отримали фінансову автономію. Це надає директорам можливість самостійно розподіляти отримані кошти. Але у нас процеси децентралізації та дерегуляції ще тривають, й питання в тому, що районі відділи освіти та департаменти все ще впливають на рішення директорів».
«У 2017 році мені було дуже цікаво, коли міська влада Харкова звітувала, що всі школи міста профінансовані на 100 відсотків. А потім з’ясувалося, що просто не просили все, що треба для шкіл. У 2018 році директори вже перестали боятися, почали писати, просити».
«Ми йдемо до того, щоби директори шкіл стали повноправними директорами, маючи повноваження та ресурси. Тоді ми зможемо говорити про їхню відповідальність. А сьогодні у них є відповідальність, але немає можливості використовувати ресурси так, як вони хочуть».
Сергій Горбачов, освітній омбудсмен
«Якби комерційна структура працювала за тими принципами, за якими працює загальна середня освіта, вона б накрилася за два тижні».
«Фінансування закладів освіти надто залежить від того, що вирішить місцева влада».
«82 мільярди податків ми віддаємо на освіту. Державна освітня субвенція — це гроші з бюджету, які повертаються в регіони для фінансування системи освіти, здебільшого — на заробітну плату. Але, якщо ці гроші невикористані повністю, їх можна використовувати на інші цілі. Скільки коштів освітньої субвенції були невикористані цього навчального року? 8,6 мільярди гривень наших податків місцева влада взяла й не використала!».
«Чому директори не пишуть запити на використання грошей? Перша причина — це страх зіпсувати стосунки з управлінням або департаментом освіти. Бо директорів, які ставлять незручні питання, не люблять. Так само, як і директори не люблять вчителів, які ставлять незручні питання. Друга причина — в тому, що частково страх запитати базується на незнанні».
«Моє бачення — нам треба радикально зменшити кількість предметів. Бо те, що ми зараз маємо в школі — це невимовний фарш, який напхається дітям у голови, а застосувати його вони не можуть. Головне завдання школи — дати цілісну картину світу. Саме тому в неформальної освіти є величезна перевага, бо вона не загнана у рамки».
Про доступність
Уляна Пчолкіна, програмна менеджерка Всеукраїнського об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації»
«В моєму особистому рейтингу міст з доступності Харків є на останньому місці. Величезне місто з величезними ресурсами, з чудовими людьми, але з владою, яка не йде на співпрацю та не виконує свої зобов’язання стосовно реалізації доступності міста для маломобільних громадян».
«Часто ми стикаємося з тим, що людину у візку вважають експертом. Ні, людина, яка має інвалідність, не є експертом, якщо у неї немає відповідних знань. Коли ми обмінювалися досвідом з Норвегією, там у центрі адаптивних технологій немає жодної людини з інвалідністю. Бо немає відповідного експерта, щоб він працював саме тут».
«Є державно-будівельні норми, які були прийняті в квітні 2019 року. Вони класні та обов’язкові до виконання».
«Моє інвалідне крісло — не проблема. Проблемою є ці сходи».
