Психотерапія стає все поширенішою в нашому суспільстві, і це важливо: адже через напад росії багато хто з українців переживає травматичний і важкий досвід. Робота зі спеціалістом — не лише хороший спосіб подбати про власне психоемоційне здоров’я, а й внесок у національну стійкість, колективний «імунітет», приблизно як із вакцинацією.
Але стереотипи і міфи про психотерапію та терапевтів досі існують, заважаючи людям звернутися по допомогу й підтримку. Хочемо розвінчати деякі з них, якісь підтвердити, а про інші хоча би порозмірковувати, звідки вони взялися.
Терапія — для хворих
Це, можливо, найпоширеніший стереотип. По-перше, він про те, ніби психотерапія — лише для людей із психічними порушеннями, із діагнозом. Насправді до терапевта може звернутися будь-хто, діагнози й ліки — у сфері компетенції психіатрів.
По-друге, у цій фразі міститься засудження людей із ментальними порушеннями. Відчувається, що десь поруч — слова «псих», «психічно неврівноважений», «неадекватний» тощо. Це все не є нейтральними твердженнями, це лайливі слова: все, ти ненормальний. Зараз нам як ніколи важливо змінювати таке сприйняття на більш інклюзивне: без відторгнення й надмірного непроханого співчуття, з рівною повагою до кожної людини. І відмовлятися від звички ставити людям діагнози.
Є ще один підтекст: мовляв, якщо не справляєшся з життям самотужки, з тобою щось не так, ти слабкий. У такому контексті «не стягувати» може бути небезпечно й соромно: як же так, ми ж незламні й залізобетонні. Та це не означає, що ми не відчуваємо розпач, біль, страх, утому, розгубленість.
Кожен і кожна може часом «зламатися», і справжні крутість і сила — у тому, щоби допомогти собі відновитися. Звернутися по допомогу — не слабкість, а доросла оцінка своїх можливостей і потреб. Приблизно як попросити когось високого дістати тарілку з верхньої полиці.
Психотерапія — те ж саме, що поскаржитися другу за чаркою
Не будемо знецінювати дружню підтримку, проте це не терапія. Навіть якщо ваш друг — психотерапевт.
Терапевт не лише має знання про роботу психіки й нервової системи, а спеціально розвивав і розвиває багато навичок. До прикладу, активне слухання та увагу, яка протягом сесії зосереджена лише на вас (на відміну від приятелів, яким теж хочеться поділитися проблемами).
Терапевт не казатиме вам «та не бійся», «не плач», «нема чого нервувати», не знецінить ваші переживання, не даватиме непрохані поради. Бо спеціаліст вміє витримувати складні почуття і розуміє, що їм треба дати місце. Він чи вона пройшли багато годин навчання та особистої терапії, щоби не нав’язувати вам власні ідеї, яким має бути ваше життя, не переносити на вас відносини з мамою, чоловіком або дітьми.
Психотерапевту можна розповісти найболючіше та найсоромніше — хоча б тому, що професійна етика передбачає конфіденційність. Ваше спілкування має чіткі рамки: регулярність, тривалість, формат підтримки, і це вже є неабиякою опорою.
Якщо коротко, це така спеціальна людина, яка буде на вашому боці — і поруч із нею ви самі будете цього вчитися. Цікавитися собою, приймати, допомагати собі та перестати блукати лабіринтом старих помилок, знаходячи нові варіанти дій.
Терапевт — ідеальна людина
Якщо терапевтичні стосунки будуються добре, клієнт може почати ідеалізувати психотерапевта, ставити його на п’єдестал, сприймати як батька чи мати, яких не вистачало в дитинстві або з якими має невирішені питання. А потім — розчаруватися. І це цілком нормально.
Хоча терапевт старатиметься приймати вас такими як є, підтримувати, допомагати з проблемами, він все одно не є надлюдиною. Може не знати відповіді на якесь питання, помилитися, розгубитися, не знайти потрібних слів у моменті. Але спеціаліст понесе такі випадки в супервізію, до більш досвідченого колеги, з яким обговорює складнощі в роботі.
Хороший фахівець створює простір довіри, де можна розказати про злість, образу, розчарування чи незгоду. І це стане точкою зростання, можливо, для вас обох. Але є одне «але»: клієнту іноді складно розрізнити, де злість — частина терапевтичного процесу, а де терапевт дійсно робить дурню і шкодить.
Ви маєте право піти в будь-який момент, якщо вам погано і небезпечно. Добре, якщо ви можете чесно пояснити причину, та якщо не довіряєте, боїтеся, не маєте сил, не знаєте як — це теж окей. Ваша головна задача — дбати про себе, не про психотерапевта.
Усім треба в терапію!
Ця ідея зустрічається у новонавернених адептів психотерапії: вони авторитетно заявляють близьким, що тим потрібно до терапевта, а часом навіть починають ставити діагнози.
Чому це погано? Ніби це зовсім не історія про «терапію для хворих», але все одно звучить як «у тебе проблеми, тобі треба полікуватися, і я розповім тобі як». Що тільки збільшує спротив і небажання йти до спеціаліста, який нібито має тебе виправити.
Необхідна умова, щоби терапія працювала, — бажання клієнта. Власне, бажання змін. А зміни — це страшно, навіть зміни на краще: бо погане життя, може, обридло, але воно принаймні зрозуміле. Тож людина може загалом погоджуватися, що терапія — хороша і корисна справа, але не бути готовою до неї саме зараз. І це власна справа: за винятком хіба що неповнолітніх дітей, за яких це рішення можуть приймати батьки.
А якщо вам надто кортить відправити когось на психотерапію — спробуйте принести до свого терапевта в сесію, чому вам потрібно змінити чи врятувати цю людину. Можливо, це ваша потреба, а не її?
Тільки цей метод терапії справжній, всі інші — шахрайство
Інколи можна зустріти, як хтось нахвалює когнітивно-поведінкову терапію та знецінює гештальт (як, наприклад, сумнозвісний Спартак Субота). Або ж агітує вибирати психоаналіз і зневажливо висловлюється про інші методи. Це недобросовісна конкуренція — публічно принижувати роботу колег, та вона, на жаль, трапляється (бо як ми вже з’ясували, психотерапевти — не ідеальні).
Для кожного методу можна знайти дослідження (чи псевдонаукові дослідження), приклади й відгуки, які пояснюють його найкращість. На що ж тоді спиратися?
Українське законодавство, яке регулюватиме цю сферу, ще розробляється. Проте вже набрав чинності наказ МОЗ від 13.12.2023 № 2118 із переліком методів психотерапії з доведеною ефективністю. Також можна глянути, які методи котируються в інших країнах: ось, наприклад, список Європейської асоціації психотерапії.
Методів багацько, і за кожним стоїть не лише притаманна саме йому методологія, а й філософія: як влаштований світ, людська психіка, відносини. Можна вибрати підхід, який ближчий або краще підходить для вашого запиту. Але найкраще вибирати саме спеціаліста, який вам приємний, цікавий і викликає довіру. Зрештою, терапевт працює собою — і навіть у рамках одного методу буде той, хто вам підійде, і той, хто ні.
Терапія — це чарівна пігулка
Підступний стереотип, який малює в уяві негайний успішний успіх: прийшов на терапію, і негайно з’явилася квартира, машина, стосунки, самореалізація, відросло волосся й пройшли хронічні захворювання. Інколи саме такі результати обіцяють недоброчесні інстапсихологи у рекламі. Адже нове життя за один вебінар — це так спокусливо.
Швидкий прогрес у терапії буває: це залежить від того, наскільки класний метч у клієнта з терапевтом, від особистої готовності клієнта до змін і від купи інших факторів.
Але деякі зміни потребуватимуть багато часу: як мінімум тому, що шкідливі ідеї чи патерни поведінки вкорінювалися у свідомість багато років. Відрізнити їх від об’єктивної дійсності, поставити під сумнів і спробувати замінити іншими непросто. Тому краще розпрощатися з ідеєю швидкого розвороту життя на 180 градусів — до речі, разом з ідеєю, що вам потрібно негайно змінитися, аби нарешті стати «нормальною людиною».
Терапія — це секта
Кілька років тому у Дніпрі була історія: жінка пішла від чоловіка після навчання гештальт-терапії, і той вирішив, що інститут — це секта, яка розлучає родини. Писав коментарі, дзвонив студентам та їхнім родичам, звертався до ЗМІ, погрожував знищити інститут. У жінки ж була інша версія, чому їхні стосунки закінчилися.
Людина в терапії дійсно може усвідомити, що їй не підходять стосунки чи робота: вона починає краще розуміти, чого хоче, і перестає бути зручною для інших. На відміну від лідера секти, хороший фахівець не зловживатиме довірою клієнта. Лише ви є експертом зі свого життя. Задача психотерапевта — допомогти знайти власні відповіді та рішення.
Поширений острах, що терапевт спеціально прив’язує клієнта, аби тягнути гроші. Уява відразу малює коварну, зловмисну людину без совісті, спраглу лише до грошей чи влади. Та адекватний терапевт щиро вболіває, щоби робота йшла на користь клієнтові. Тому він чи вона будуть обговорювати прогрес сесій, можуть пропонувати переглянути частоту зустрічей і не намагатимуться утримати людину в терапії проти її волі.
Звідки ж беруться ці міфи?
Психотерапія — відносно молода галузь, тим більше для нашої країни. Ставлення до неї все ще формується, разом із законодавчою базою та інституціями.
На жаль, у нас є і медійні псевдоспеціалісти з підробленими дипломами, або ж навіть люди зі справжніми дипломами, які поводяться непрофесійно. Дотепер немає системи регуляції, яка розбирала би скарги клієнтів.
Один чи кілька випадків із поганими психотерапевтами можуть створити уявлення, що в терапію взагалі не варто суватися. Прикро, що люди стикаються з таким досвідом. Проте щасливих історій і гарних спеціалістів теж достатньо.
Головне — дослухайтеся до себе і дбайте про свою зозуленьку.
Вибір психолога: на що звернути увагу
