Рота ударних безпілотних авіаційних комплексів «Ахіллес» входить до складу харківської 92-ої окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. У підрозділі служать, зокрема, депутат Київради, режисер телебачення та заступник міністра охорони здоровʼя.
Марія Малєвська та Олександр Бринза з’їздили під Бахмут на позиції роти, щоб побачити, як працюють пілоти, й дізнатися, чи справді служба аеророзвідників безпечніша.
Зранку туманно й трошки мряка. Це і добре, бо безпілотники не літають, обстрілів буде менше. І одночасно погано — бо працювати аеророзвідникам по ворожих позиціях набагато складніше.
Ми зустрічаємося в одному з прифронтових містечок Донеччини, куди добивають і ракети, і артилерія, але тут трошки тихіше, ніж на лінії зіткнення. Тут — командно-спостережний пункт роти «Ахіллес». У невеличкій кімнаті з кількома великими моніторами можна у прямому етері спостерігати, що відбувається на передовій.
Але, аби цей командно-спостережний пункт працював, на фронті мають цілодобово працювати пілоти — ті, хто запускають безпілотники в небо.
На позиціях пілотів — звичайний армійський побут: бліндаж, сирість, багнюка, миші й гупання, яке тут, у кількох кілометрах від росіян, вже не змовкає. Біля бліндажа — ноутбук, старлінк й кілька FPV-дронів, поруч із ними — другий пілот Вадим.
— Розкажіть нам, що ви зараз чіпляєте, що ви робите?
— Зараз я чіпляю боєприпас на FPV-дрон. Це кумулятивний боєприпас, він працює добре по техніці, пропалює кумулятивом броню, ну, й іноді по піхоті — гарно горять бліндажі.
— Для ураження якої техніки він може підійти?
— Для важкоброньованої навіть може підійти, якщо гарно попасти.
— Яка вага тут?
— Вага його 900 грамів, до кілограма.
Рота «Ахіллес» виконує завдання на найскладніших напрямках — Купʼянському, Бахмутському. Це підрозділ добровольців, які спочатку служили у київській теробороні, а після Київщини пішли далі на схід і увійшли до складу харківської 92-ої штурмової бригади.
Штурманом на цій позиції неподалік Кліщіївки та Андріївки — Богдан. Він прийшов до війська з посади заступника міністра охорони здоровʼя. Показує на своєму планшеті, як влаштована його робота:
— Ми отримуємо координати цілей, дивимося паралельно стрім, як воно виглядає, куди воно рухається, якщо це рухома ціль, якщо статична, зразу вбиваємо координати. Дивимося радіогоризонт, дистанцію, азимут, визначаємо ешелон, на якому має бути політ, і відразу відбувається виліт. Як правило, це займає декілька хвилин, від нашої оперативності плюс часу дольоту залежить, чи достанем ми ціль. Усі відео, які ви бачите, знімаються одночасно з двох позицій. Перша — від самого FPV-дрону, а друге — це зовнішнє спостереження, аеророзвідка.
— Які останнім часом у вас цілі зазвичай?
— Останній місяць ми активно підтримуємо наших штурмовиків. Це не дуже цікаво з точки зору ефектної картинки, але необхідно для наших піхотинців, оскільки йдуть активні штурмові дії, і велика частка вильотів відбувається на піхотні позиції противника.
— Тобто це знищення живої сили?
— Так, це вогневе подавлення і безпосередньо знищення. Також виявляються транспортні засоби, які займаються евакуацією, підвозять боєприпаси і так далі.
— Розкажіть, як ви опинилися в роті «Ахіллес»?
— Опинився на війні так само, як і всі. Мотивація добровольців досить однотипна і всім зрозуміла. Єдине, що я прийшов не з самого початку, а вже у лютому, оскільки працював в уряді. Я знав, куди я хочу, ще восени минулого року проходив цілий ряд курсів на різні типи летальних безпілотних апаратів. І зараз я є командиром відділення, яке літає на декількох типах безпілотників, у тому числі й FPV.
— Тобто перший рік вторгнення ви продовжували працювати в Мінохорони здоровʼя, готувалися потихеньку до війська і прийшли вже куди хотіли?
— Буквально з перших днів було організовано гуманітарні поставки, і я очолював логістику саме гуманітарних поставок в міністерстві. Це була надзвичайно важлива задача, мене якось затягло-затягло, а тоді я прийшов, куди й хотів з першого дня.
Першим пілотом у цьому відділенні працює 26-річний Данило, до армії він був веб-розробником. Перед вильотом він надіває на голову спеціальні окуляри, схожі на геймерське приладдя для віртуальної реальності:
— Ми зараз в бліндажі, ми зʼєднані з миром завдяки цьому проводу. Ця штука отримує сигнал від нашої наземної станції на вулиці, і завдяки цьому ми можемо керувати дроном з укриття. Тут у нас підʼєднується пульт, також ми підʼєднуємо окуляри до наземної станції, і я працюю в цих окулярах. Наш командир, він же штурман, веде мене завдяки цьому екрану. Працює поряд зі мною, у нього є «Кропива», стріми, звʼязок зі штабом, він бачить те ж саме, що і я, в цьому екрані. Завдяки цьому ми знаходимо і долітаємо до цілі.
— До яких складнощів роботи ви готуєтеся зараз, з настанням холодів, дощів, туманів?
— По-перше, у дронів ця система відкрита, тому люди, які займаються у нас… ну, інженери наші, роблять так, щоб дрон міг літати при маленькому дощі. Щоб ми могли працювати, коли маленький дощ, плюс є проблема — це батареї, які потрібно постійно гріти, бо вони швидко розряджаються на холоді. Тому так, холод і дощ — це наша велика проблема, але ми шукаємо рішення.
— Чим пишаєтеся зі знищених цілей?
— ТОС «Сонцепьок» (важка вогнеметна система). Ми працювали на напрямку Купʼянська, нам передали на стрімі, що бачать «Тор». Ми вилетіли, трошки поблукали, але знайшли ціль, залітаємо і дивимось: дивна штука. У «Тора» рівна башта, а у «Сонцепьока» вона піднімається. Вона щось почала крутитися, підіймати, опускати цю штуку, але вийшло залетіти прямо в башту. Почалось займання, і через 10 секунд був величезний вибух, тому що він був заряджений, і термобари вибухнули. Тоді вже ми зрозуміли, що це «Сонцепьок».
— Це техніка, яка коштує приблизно скільки?
— Ну, з різних джерел, хтось каже 3, хтось каже 15.
— Мільйонів доларів?
— Так, але але вона ніколи не експортувалася, тому це невідомо достеменно.
Уся техніка налаштована, хоч туман лише почав розвиднюватися, та пілоти вирішують запустити перший безпілотник. Разом із Вадимом ми виходимо з укриття на ґрунтову дорогу, аби FPV міг злетіти. Аж тут починає гатити російський танк. Приліт зовсім поруч. Перечікуємо хвилин 15 у бліндажі, і Вадим виходить запускати дрон вдруге.
Утім, ціль тепер вже буде інша — спробують відпрацювати по танку, який щойно гатив. Пояснює Олексій, розвідник роти Ахіллес, киянин, режисер на телебаченні. Його війна почалася ще 2014-го у Маріуполі.
— Сьогодні таке небо, що «Орлана» не було. Вони прострілюють весь цей район, і оскільки був дуже швидкий «приход», то, скоріш за все, це був танк. Тому ми зараз спробуємо його локалізувати, полетіти і знищити. Як вам хлопці розповідали, у нас завжди є основна і резервна ціль, ми знаємо, де стоїть їхня арта, де міномети. Якщо ми не знайдемо цей танк, ми просто відпрацюємо по цілі, яка заздалегідь визначена. Це може бути ворожий бліндаж з кулеметниками, міномет чи якась гармата, яка стоїть в посадці, і вони думають, що вона замаскована.
— Є стереотип, що аеророзвідка сидить в штабах-бункерах, і в них безпечна служба. Як би ви донесли до суспільства, що це направду дуже великий ризик?
— Ну, дивіться, є людина, яка сидить в бункері, в укритті, яка координує. Їй не треба сидіти на передовій, завдячуючи сучасним системам звʼязку, їй і комфортніше, і безпечніше, вона як мозок. А є «руки», «ноги» — люди, які виходять в поля, працюють. Чим ближче ми підійдемо до переднього краю, тим далі ми можемо залетіти, тим більше ми можемо побачити і більше знищити. Хто таке говорить, мабуть, не знає, скільки втрат серед аеророзвідників, скільки поранених, скільки вбитих. Це дуже небезпечна історія і професія.
Так, вона менш небезпечна, ніж у штурмовиків, які йдуть у бій впритул до ворога і знищують його на коротких дистанціях, але значно небезпечніша, ніж будь-яка інша професія. Тому що якщо у противника є дані, де знаходиться аеророзвідка, він не шкодує ні боєприпасів, нічого, щоб знищити. Тому що ми їм наносимо ураження значно більше, ніж будь-хто, мабуть. І справа навіть не в кількості, а в точності. Ми можемо вдарити дуже влучно і знищити ціль одним-двома дронами.
Про кількість і ефективність роботи таких підрозділів розповідає командир роти Юрій Федоренко, на псевдо «Ахіллес». Він — депутат Київради, 2014-го як нацгвардієць пройшов АТО, дістав поранення, спробував повернутися в цивільне життя та побудувати бізнес.
24 лютого кинув усе й став до лав київської тероборони. Тепер його підрозділ перетворився на роту ударних безпілотних авіаційних комплексів, і скоро, сподівається Юрій, «Ахіллес» стане полком:
«Безпілотники — це теперішнє. Вони виконують функцію розвідки, тобто дають нам можливість бачити в денний і нічний час противника в режимі онлайн від передньої лінії до певної глибини в їхньому оперативному просторі. Якої саме — казати не буду, нехай для противника це буде загадка. Чим краще ми бачимо ворога, тим більш якісно ми його можемо знищити за рахунок обʼєднаного вогневого впливу, маються на увазі як артилерійські засоби, так і БПЛА.
Денне застосування — це FPV-коптери, ви бачили, це працює достатньо ефективно. Вдається виколупувати противника з таких місць, які для інших вогневих засобів є важкодоступними. А також саме FPV-коптери проводять контрбатарейну боротьбу, вражають броньовану, легкоброньовану техніку. Основна ідея в тому, що ми маємо допомогти своїм піхотним підрозділам просунутись вперед, знищуючи перед ними вогневі позиції і відповідно ворога. Чим менше обстрілюють наших штурмовиків, тим більш ефективно вони можуть реалізувати покладену на них функцію: утримувати позиції та проводити ударно-штурмові дії. Ви зараз бачите, як працює рота безпілотних літальних апаратів, але коптер має бути в кожному підрозділі, зокрема і в штурмовій групі. Тому що група, яка проводить ударно-штурмові дії, витісняє противника з окопів, бліндажів, нір, має бачити, що знаходиться перед ними.
І ця робота у силах оборони, за моїм переконанням, за останні чотири місяці стала в рази краще. Ми весь час вдосконалюємося. Противник теж намагається перебрати цю модель поведінки, але на поточний момент за рахунок інтелекту особового складу, мотивації і хороброго серця ми працюємо більш якісно по ворогу, ніж він по нас».
На сторінках у соцмережах і телеграмі роти «Ахіллес» є постійний збір на безпілотники — на день рота витрачає щонайменше 10 тисяч доларів лише на FPV-дрони. Підтримати збір можна за реквізитами:
Банка: https://send.monobank.ua/jar/9Tmtu5ghik
Карта: 5375 4112 0772 8440
PayPal: [email protected]
Аеророзвідка 24/7 і квадроцикл для поранених. Як воює 225-й штурмовий батальйон під Бахмутом
