Ми поговорили з Андрієм. Він понад 13 років живе та працює в різних містах Європи та має великий досвід співпраці з компаніями Голландії, Італії, Франції та Німеччини. Андрій розповів багато цікавого, що може стати у пригоді українцям, які через війну переїхали до Євросоюзу та шукають роботу.
За словами нашого співрозмовника, з 24 лютого (від початку повномасштабної війни та великої хвилі українських біженців) принципи пошуку роботи не змінилися. Ми розповімо про основні етапи та важливі нюанси й особливості працевлаштування.
Пошук вакансій в Європі не надто відрізняється від пошуку в Україні. Є три основні напрямки.
1. Шукаєш компанію, яка подобається. Найчастіше на сайті будь-якої компанії є список відкритих вакансій. Там є форма подачі: мінімальна інформація (вік, стать, освіта тощо), можливість прикріпити резюме, портфоліо, мотиваційний лист. Заповнюєш форму, відправляєш і чекаєш на відповідь представника фірми.
2. Для пошуку роботи можна використати соціальну мережу LinkedIn. Так робить більшість європейців. Саме тут іде комунікація з HR, коли знайшлася цікава вакансія. Або ж хедхантери стукають самі, побачивши потрібний профіль. Для LinkedIn важлива міра заповненості профілю. Там багато питань: вік, зріст, вага, де навчався, детальний опис позицій на попередніх роботах, функціональних обов’язків тощо. Чим докладніше та якісніше все описано, тим краще.
3. Соціальний капітал — наше все. Ефективний пошук роботи через особисті знайомства: що більше людей знаєш, то більше тебе радять. Горизонтальні зв’язки завжди працюють.
Ок, найцікавіший варіант знайшли. А що далі?
Спочатку йде перша співбесіда. Вона ознайомча, триває десь пів години. Зазвичай це спілкування з рекрутером чи HR-ом. На цій зустрічі ви ставите одне одному основні запитання, висловлюєте очікування щодо зарплати. Часто буває, що інтерв’ю закінчується швидко, бо ви хочете більше грошей, ніж роботодавець може собі дозволити.
Якщо перша зустріч проходить добре, далі можуть бути до п’яти-семи співбесід, залежно від позиції. Кількість інтерв’ю — це одна з основних особливостей Європи. Сім інтерв’ю — це норма. В Україні так рідко буває.
На співбесідах із вами спілкуватимуться різні люди: починаючи від HR і закінчуючи майбутніми колегами. У якій сфері ви б не шукали роботу — буде тестове завдання. Навіть якщо ви подаєтесь на високорівневу позицію, теж може бути тестове завдання.
Оформлення на роботу
Практично в усіх країнах ЄС схема одна й та сама. Спочатку зараховують на баланс присутності компанії у регіоні. Це пов’язано з тим, що не завжди компанія розташована в регіоні, де ви знаходитесь. Офіс взагалі може бути в іншій країні. Але співробітник має бути приписаний до якогось регіону. Найчастіше це країна, в якій ти проходиш співбесіду: куди плануєш їхати чи вже там перебуваєш. Це працевлаштування «по-білому». Ніяка велика компанія не працюватиме «вчорну». Так працюють лише фрилансери або небагаті стартапи, які не хочуть витрачати зайвих грошей.
Сам процес працевлаштування може бути довгим, і нюанси сильно залежать від країни. Наприклад, у Німеччині прискіпливо дивляться на освіту. Якщо хочеш працювати дизайнером, а освіта технічна, процес оформлення може розтягнутися аж до року.
Чому так? Спеціальність має відповідати реєстру професій, які є у Німеччині. Винятком може бути ситуація, якщо у попередній компанії ти працював понад чотири роки саме дизайнером. Тоді вже дивляться на цей досвід роботи: він уже відповідає реєстру, бо ти перепрофільований. Можна оформлятися. Якщо ж спеціальність не відповідає реєстрам або тривалого досвіду немає, потрібно йти на спеціальні курси.
Був такий COVID-19 — пам’ятаєте?
Пандемія, про яку багато хто вже забув, принесла нові стандарти працевлаштування. Віддалена робота стала нормою. Мало які компанії намагаються на 100% прив’язувати співробітників до офісу.
В умовах нової реальності з’явилися компанії-консультанти з працевлаштування. До таких посередників звертаються підприємства, які бажають найняти вас на роботу в іншому регіоні. Консультанти беруть на себе паперову тяганину. Вони реєструють співробітнику щось подібне до нашого ФОПу. Наприклад, якщо хочеш працювати у Німеччині, а живеш у Португалії, можна буде працювати.
А чи можна працювати як фрілансер?
Як і в Україні, у країнах ЄС можна відкривати свою приватну компанію, стати приватним підприємцем та працювати фрілансером. Але тут є нюанси. Після обов’язкового випробувального терміну, який може бути до шести місяців, компанії підписують із новим співробітником контракт одного з двох типів: обмежений контракт, або ж постійний.
Наприклад, у Голландії його спочатку дають на один рік, потім — на два роки, а згодом, якщо не звільняють, уже не можуть подовжувати обмежений: повинні укласти постійний контракт.
Постійний (безстроковий) контракт гарантує, що так просто звільнити співробітника не можна. Потрібно дуже старатися, щоби тебе звільнили, ти стаєш супер захищеним. На відміну від Америки, де все не так. Але то вже інша історія.
Якщо ти працюєш як фрілансер чи як приватний підприємець, на тебе чекає тяганина з короткими контрактами. Щомісяця потрібно надсилати рахунок за виконану роботу. Його оплачуватимуть та укладатимуть наступний короткий контракт. Фрілансер ніколи не отримає безстрокового контракту.
А як щодо податків?
Якщо ти працюєш як приватний підприємець, то, як і в Україні, податки доведеться сплачувати самому. Точніше, навіть не самому: доведеться наймати податкового консультанта. Якщо працюєш на компанію, тобі видають уже білу зарплату. Податки «відкушуються» автоматично, а бухгалтерією займається людина з компанії.
Загалом у Європі податки великі. Там прогресивне оподаткування, ставка стартує від 20% до 56%. Відсоток залежить від країни та інших нюансів: якщо ти неодружений високоосвічений фахівець із високою зарплатою, податок буде максимальним.
Чи буває упереджене ставлення до українців?
Упередженість є завжди, і це важливо розуміти. У будь-якому місті будь-якої країни. Перевага надається місцевим. Але якщо ви плануєте працювати в міжнародних компаніях, які складаються з емігрантів, така проблема малоймовірна.
А що зі страховкою?
Страховка здоров’я майже у всіх європейських країнах є обов’язковою. Зазвичай вона покривається роботодавцем. Якщо працюєш на себе, оплачуєш її сам. Страховка не так потрібна для роботи, як взагалі для дозволу жити в країні. Наприклад, у Німеччині не можна жити без страховки. Більшість жителів країни має базовий пакет державної страховки. Вона, наприклад, не покриває стоматологію чи офтальмологію. Але буває, що роботодавці докуповують додаткові пакети, які містять різноманітні види медичних послуг.
Але навіть таке додаткове страхування не закриває, наприклад, зуби. Що це означає? Медицина не дозволить залишитись без зубів, та якщо потрібно ставити імплант, поставлять металевий, блискучий, з нержавіючої сталі. Якщо хочеш дорожчий матеріал, доведеться доплачувати самому. Або поліс може покрити роботу стоматолога, але треба заплатити за матеріал. Це все одно дорого: вставити зуб може коштувати 2 000 євро, а страховка закриє 200 з них.
Як відбувається релокейт з іншої країни?
Останнім часом, зокрема від початку повномасштабної війни, процедура не змінилася. Наразі особливої різниці немає, їдеш ти із зони бойових дій або з будь-якої іншої країни. Найманий співробітник подається на релокейт, і компанія організовує переїзд: від бюрократичних питань до логістики переміщення. Роботодавець купує квиток, зустрічає після прильоту та навіть може виділити спеціального менеджера, який допомагає винайняти житло та облаштуватись. Іноді навіть дають спеціальний relocation bonus — гроші, аби співробітник після переїзду нормально обжився.
Робочий графік.
Все залежить від компанії та від того, як ти домовишся, який у тебе контракт.
Все вищесказане актуально для фахівців, які шукають роботу на загальних підставах. Але багато українців не мають можливості влаштуватися на роботу до великої міжнародної компанії. Що тоді?
Біженців розділили на дві категорії: працездатні та непрацездатні. Непрацездатні — діти, пенсіонери та люди з інвалідністю. Всі вони прямують до соціальних служб, подаються на допомогу та можуть взагалі не перейматися пошуком роботи.
Працездатні йдуть на біржу праці та стають на облік. Завдання біржі праці: визначити напрямок роботи, за необхідності, навчити та влаштувати працювати. Звісно, роботу вони пропонуватимуть не за найвищу оплату, м’яко кажучи. Але вони зроблять усе можливе, щоби таки її знайти.
Коли біржа праці пропонує варіанти вакансій, ти не можеш весь час говорити «ні». Багато залежить від країни, але є обмежена кількість разів, коли можна відмовлятися від запропонованих варіантів. У якийсь момент ти маєш погодитись, інакше знімають із соціального забезпечення, яке видається на час пошуку роботи.
Буває, що європейці бурчать, ніби українці забирають їхню роботу. Але за фактом українці влаштуються на такі вакансії, куди автохтони не йдуть працювати. Тож припущення, що саме українці відбирають у них роботу, — явне перебільшення.
