«ВертепСхід» організатори сором’язливо називають мініфестивалем, хоча об’єктивних підстав так вважати немає.
Дивіться самі: у програмі — лекції, обговорення, співи колядок, музика, вистави не лише театрів Харкова, а й київських гостей. Тривав фестиваль декілька днів. Події йшли так щільно, що глядачі ледве встигали перевести подих, аби перебігти з однієї локації на іншу.
Ми розповімо й покажемо, чим запам’яталися святкові заходи та для чого нам зараз це потрібно.
Ідея провести свято Вертепу належить головній режисерці Харківського театру ляльок Оксані Дмітрієвій. До слова, у межах фестивалю відбулася прем’єра її вистави «Вертеп». Історія постановки цікава тим, що її готували у Львові спільно з тамтешніми митцями. Прем’єра відбулася 24–25 грудня. А Харків її побачив 7 січня, проте у дещо зміненому форматі. Організатори сказали нам таємно, що побачити виставу, якою її задумали, ми теж скоро зможемо.
Неодноразово під час фестивалю лунала теза, що вертеп є кодом нашої нації. Що ж це взагалі таке? «Вікіпедія» говорить: старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські, переважно жартівливі та іронічні п’єси. Український вертепний театр — самобутнє явище у розвитку нашої театральної культури.
Якщо ж відійти від інтернет-джерел, а зануритися саме у програму фестивалю, який теплою ковдрою ліг нам на плечі на початку року, можна відчути: українська традиція — це сьогодні наше рятівне коло.
За два дні глядачі подивилися чотири вистави, три з яких — про народження Ісуса. Проте всі вони були абсолютно різні, і враження від кожної не повторює попередній.
«Наприкінці вистави ми співаємо пісню. Раніше публіку потрібно було “розкачувати”. Зараз нічого не треба робити, зала віддає молитву тим, хто цього потребує. Смерті немає, є любов, яка перекриває все. Зала все це розуміє, ми всі дихаємо одним повітрям і молимося про одне й те саме», — розповідає режисер Харківського малого театру маріонеток Валерій Дзех.
Вистава «Вертеп», яку він створив у 2014 році, була рефлексією на події того буремного та страшного для всієї країни року. І сприймалася вона по-різному. А тепер, каже Валерій, усі чують та говорять одне й те саме. Бо об’єднані, як ніколи.
А от «Вартові казок» — незалежна компанія київських лялькарів, які вперше приїхали до Харкова, за допомогою своїх персонажів проговорювали актуальні та знайомі всім тези. Про чорні пакети, бурятів, всесильні ЗСУ: жваво, з гумором і піснею.
Про виставу від Харківського театру ляльок вже йшлося, проте ми не згадали про естетичну насолоду, яку вона по собі залишає. Щоб краще це зрозуміти — просто залишимо декілька світлин.
Четверта вистава, яка підвела підсумкову смужку всього фестивалю — прем’єра «Нехай щастить», що її називають українським народним фарсом часів війни. Це комедія через біль, про нас і про «них».
До речі, актори вже їздили привітати виставою воїнів Національної гвардії України. Відгуки були схвальні.
«Різдвяний вертеп» Леся Курбаса. Відвідувачі робили різдвяних дідухів, слухали різдвяний хор і народні пісні від фольклорного гурту. А ще — роздивлялися різдвяні виставки та презентації документальних і мистецьких короткометражних стрічок.
Як це було, можна не лише уявити, а й подивитися у відеорепортажі «Накипіло».
