Як добре ви обізнані у сучасних віршах? А чи старанно вивчали твори українських літераторів минулих років? Спробуйте визначити: які із запропонованих рядків написали наші сучасники, а які — уже давно в народній поетичній скарбничці.
«Чимсь перед Богом завинили — чи наші пращури, чи ми? Потрібно розуму чи сили, щоб край стражденний ми звільнили, нарешті витягли з пітьми? Хронічна точить нас хвороба… Пора, козаче, бити в дзвін! Змінити б все... Яка це спроба? Чи не набридло бити лоба? Чи знову — в ханство на уклін?»
Це рядки віршу нашого сучасника, поета, військового Олега Бородая. У цивільному житті він працював учителем фізики й математики. Долучився до війська у 2015 році. Почав писати вірші у 2017-му. Олег — автор збірок віршів «Відлуння окопів» і «Релаксація душі». Він став лауреатом літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка у номінації «Література». Олег Бородай захищає Україну й нині.
«Листочки лягають повільно на плечі я хочу забутись стрибнути у вогкість а поки п'ю чай з цукерками й печивом а небо пожмакане як вранішня постіль. А наступ на півдні потроху триває у місті людей небачений трафік і мчить поміж вулиць заєць трамваїв і залишки літа ховаю під бафом…»
Це вірш полеглого Максима Кривцова. Він був військовим, поетом і фотографом. Максим брав участь у Революції Гідності, у 2014 році пішов добровольцем на фронт. Від 2022 року захищав країну на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині. З дитинства Максим писав вірші. У грудні 2023-го вийшла перша поетична збірка Максима «Вірші з бійниці» з фотографіями його ж авторства. Сьогодні вірші Кривцова лягають на музику. Цим опікується його батько, а також гурт «Yurcash», що переспівує поезію в піснях «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч».
«П'ючи біду, неначе оковиту, я заховався, змовкнув і затих. Ні ворогів, ні друзів дорогих, ні сліз, ані клятьби, ані привіту, ані небес, ні сонця — теж нема. Мені затоваришила пітьма, і мури світять, коли ніч безсонна стоїть, мов небезпечна оборона — ледь по кутках снується павутинням, мовляв, козаче, наберись терпіння, не нарікай на долю ненаситу і пий біду, неначе оковиту»
Вірш «П'ючи біду, неначе оковиту» належить Василю Стусу. Він входить у збірку «Час творчості». Вона створена в часи, коли Стус перебував під постійним наглядом і був переслідуваний радянськими катами за свої переконання та творчість. Перший вірш книжки «Мені зоря сіяла нині вранці» написаний невдовзі після арешту в 1972 році. Збірка так і не потрапила до рук поета, а була видана його сину Дмитру Стусу вже після смерті батька.
«А ми ходили колами й не знали, що то насправді — кола по воді. Що світло — палахке і досконале, зависле там на обрії — не дім. А тільки знак продовження дороги. У скринях — вітер, а на скронях — пил. І зачепившись місяцю за роги, тріщали кволі тіні наших тіл»
Юлія Мусаковська — поетеса, перекладачка нашого часу. Вірші Юлії перекладені понад 30 мовами та опубліковані в численних антологіях і журналах за кордоном. Мусаковська — авторка шести книжок поезії, вона є лауреаткою багатьох літературних премій України. Юлія перекладає шведських і американських поетів українською та сучасну українську поезію — англійською мовою.
«Тільки не пиши мені про війну, розкажи, чи є біля тебе сад, чи ти чуєш коників і цикад, і чи повзають равлики по в'юну. Як у тих далеких від нас краях називають люди своїх котів? Те, чого найбільше би я хотів, щоб не було смутку в твоїх рядках…»
Вірш «Доньці» належить Павлу Вишебабі: поету, екоактивісту, музиканту, захиснику країни. Він народився та виріс на Донеччині. Після початку повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ, служить і зараз. Співзасновник і голова ГО «Єдина планета», співзасновник антихутряної кампанії «ХутроOFF». Наведений вірш перекладений на інші мови та став основою для пісні, записаної Павлом у співпраці зі співачкою KOLA.
«Зашуміла дубровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий, Бо із війни за три роки не вертає милий. На могилі-верховині милого спращала, Біле личко цілувала, слізьми проводжала. «Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати — До твоєї соколеньком я прилечу хати»
Маркіян Шашкевич — зачинатель нової української літератури в Галичині, релігійний і культурно-громадський діяч. Він є символом відродження західноукраїнських земель від гніту сусідів-загарбників. Його твори не проходили цензуру в Україні, однак користувалися популярністю за кордоном. Яків Головацький видав «Читанку» для малих дітей Шашкевича (посмертно), що тоді вважалося літературним проривом.
«Ну що зізнайся ти уже звикла — до голосів що пливуть повз вікна? до тих хто промовляє нізвідки — ти уже звикла? коли між дерев проростає ранок що коїться всередині тебе? рентгеном проходить крізь тебе серпанок торкаючись ребер… є речі такі що їх не припиниш є те з чим ніколи не зможеш змиритися і кожен старт це по суті фініш вогнями палає небесна митниця»
Вірш «Ганна на розі вітрів» написаний журналістом, телевізійним продюсером, спортивним коментатором Дмитром Лазуткіним. Він був ведучим програм «У світі єдиноборств», «ПроРегбі» та «Чоловічий клуб». Цьогоріч Дмитро став речником Міністерства оборони України. Він є автором вірша «Реквієм», який, покладений на музику Алли Загайкевич, став частиною ораторії «З нами Бог» режисера Сергія Проскурні. Ця ораторія присвячена Героям Небесної Сотні та військовим.
Сподіваємося, ми привернули вашу увагу до поетів сучасності та нагадали про класиків. Читайте і слухайте українське. Гарного зимового настрою!
