Приблизно 4,5 тисячі сімей в Україні щороку втрачають дитину в перинатальному та неонатальному періодах. Такі дані наводить Держстат.
«Накипіло» поспілкувалося з координаторкою проєкту «Опіка Ангела» Дар’єю Столярчук, психотерапевткою Наталією Завгороднєю та священником Віктором Маринчаком. Ми запитали в них, як допомогти сім’ям пережити цю трагедію.
Допомога волонтерів
Волонтери «Опіки Ангела» — це сім’ї, які пережили втрату дитини. Вони пройшли навчання в психотерапевтів, аби, як правильно працювати з батьками в горюванні.
Групи підтримки «Опіки Ангела» створили, щоб батьки знали, що є місце, куди вони можуть принести свій біль і знайти там підтримку.
«У групі така атмосфера, яка дозволяє зрозуміти, як пройти свій шлях і що буде далі», — каже Дар’я Столярчук.
До «Опіки Ангела» приходять не тільки люди, які тільки-но зіштовхнулися з втратою. Є сім’ї, які втратили дитину багато років тому і весь час не змогли знайти, хто їх зрозуміє. Вони також долучаються до груп підтримки.
Крім груп підтримки, «Опіка Ангела» створили закритий простір у Facebook, де батьки можуть спілкуватися між собою, ділитися порадами, обговорювати успіхи та невдачі.
Підтримка в перинатальному центрі
«Важлива комплексна підтримка в перинатальних центрах», — каже Дар’я Столярчук.
«Опіка Ангела» організовує тренінги для персоналу центрів. Спеціалісти громадської організації адаптували для українських реалій міжнародні практики допомоги сім’ям, які втратили дитину. На тренінгах медики навчаються обережно супроводжувати батьків.
Як каже Столярчук, коли медичний персонал не надає необхідну допомогу, про яку кажуть в «Опіці Ангела», вони вигорають більше, ніж пацієнти й їхнє оточення. Не всіх втрат можна уникнути, але коли лікар зробив усе можливе, щоб допомогти пережити сім’ям горе, він сам менше травмується.
Спілкування з тими, хто пережив це
«Опіка Ангела» рекомендує не боятися згадувати трагедію. Вони рекомендують зібрати «коробочку пам’яті» — речі, які будуть нагадувати про дитину. Туди можна помістити відбитки долонь та ступнів, пелюшку, в яку було загорнуто дитину, якісь іграшки.
Батьки, які зробили коробочки, кажуть, що це допомогло під час гострих етапів горювання. Її можна зробити ще в пологовому, попросити лікарів залишити речі, які б нагадували про дитину.
Психологічна підтримка
«Людям здається, що про це не треба говорити», — каже психотерапевтка Наталія Завгородня.
Вона вважає, що перша проблема — це відчуття провини, друга — пошук відповіді, чому це сталося. Члени родини відчувають несправедливість і часто звинувачують себе або одне одного.
На думку Завгородньої, дитину варто відпустити і відплакати. Треба дозволити собі прожити цю трагедію. Як це відбуватиметься: з психотерапевтами, священниками чи волонтерами — неважливо. Головне — про неї говорити та розуміти, що вас підтримують.
Родина
«Психотерапевт — це такий контейнер, який безоцінково дозволяє розміщувати свої емоції», — каже Наталія Завгородня.
Психотерапевти не дають своїх пояснень, як вони зрозуміли емоції людей. Це дозволяє сім’ям відчувати себе в безпеці. Сеанс за сеансом сім’ї залишають свою трагедію в кабінеті психотерапевта.
Завгородня закликає батька дитини також долучатися до обговорення та навіть приходити на сеанси самому. Як каже психотерапевтка, чоловіки частіше закриваються в собі й намагаються не видавати, що вони також переживають втрату.
Церква
«Людина відчуває себе напівмертвою після таких травм», — каже Віктор Маринчак.
Священник вказує, що після трагедії люди переживають ірраціональні явища в свідомості й душі. Тому їм потрібна ірраціональна допомога молитви й таїнства церкви. Священник вас вислухає, а молитва допоможе зрозуміти, що життя не закінчується, кажуть у церкві.
Маринчак наголошує, що розуміння пережитої трагедії неможливо вкласти в розум, воно має відкритися само, переконувати в цьому немає сенсу.
Потрібна допомога?
• «Опіка Ангела»: https://angelscare.org.ua/
• Психотерапевтка Наталія Завгородня: https://www.facebook.com/z.nataliia
• Настоятель храму Іоана Богослова отець Віктор Маринчак: https://www.facebook.com/profile.php?id=100009566740515
